дорога до сонця.
солодко і терпко. я забуваю додавати ваніль до цукрованої кави. міцна кава- це майже те саме, що й обійми на прощання. останні на *сьогодні*. дужі. а потім відчуваєш післясмак на шкірі. дотики, що ніжно в’їдаються в плечі та шию. дотики. дотики, що ніжно в’їдаються.
смак цитрусів змінюється м’ятними долонями, що всотують терпкість крізь кружку і вечір. а тоді злива. щоб без заходів сонця. з пледом і відлунням грому у вухах. пошепки. крізь дистанції. їсти абрикоси і чорницю. пити червоне напівсолодке і каву. вдихати тютюн зі смаком капучіно.. вночі. біля озера. гріючись жаром палаючого вогнища. і Чиїмось рідним голосом. крізь дроти.
долівка, що відлунює затишком і теплом. у скронях пульсує біль. впереміж зі спекою і гарячою кавою. а далі.. обпікання вуст і пальців. немов минуло 2 роки і рани вже не кровоточать. тільки коли дотикаєшся солонавої морської води, то шкіра ледь чутно пощіпує. майже приємно. проте до води більше не тягне. аби не наврочити. безвітряно якось. занадто.
ковток за ковтком. вбирати ранки. всотувати шкірою ледь зволожених долонь запахи неба. крізь віття дерев. і кватирки на вікнах. бруківка розливається спекою і бажанням снити між коліями різних вокзальних станцій. прозоро. коли до наступного кроку лишається всього кілька хвилин, то відчуваєш смак вагань. і бажань.
там квітнуть соняхи. там цілі поля квітнучих соняхів. і хочеться занурюватись, не затримуючи кисень. захлинатись.
літо- це лише акустика твоїх пальців (с)