Моторіно. Bologna. 11.04.2011
Пригадалася мені вчора одна подія із мого дитинства. Напевне ще із того, коли я не ходив до школи, тому що роки не дозволяли.
Поїхали ми із батьками до родичів в один населений пункт, що знаходиться приблизно за 30 км від Івано-Франківська і звідки є родом мій батько.
І як то зазвичай буває під час таких гостин - кожен із родичів хоче щоб його також уважити та прийти і бодай хоч щось з'їсти чи випити у їхньому гостинному домі.
Закінчивши гостити в одних родичів - був намір піти відвідати інших. Відстань між двома точками була не дуже велика, але й не зовсім маленька: приблизно півтора кілометри. Для мене малого на той час (чотири або п'ять років) це був таки чималий шмат дороги і мої добрі родичі пожаліли мене та вирішили підвезти до наступного пункту на мотоциклі з коляскою. В Італії я таких не бачив, але в Україні свого часу такий винахід цивілізації був популярним.
Побачивши невідомий мені раніше об'єкт, який явно був більшим за мій зріст, а ще почувши як він "гарчить" - я навідріз відмовився у нього сідати. І жодні намагання, прохання та привабливі обіцянки не могли зламати мого спротиву. В результаті тих півторакілометри я пройшов сам, без допомоги всяких там химерних винаходів.
* * * * * * * * * *
Вчора, коли потяг, в якому я сидів, прибував до міста Болонья, знайомий, до якого я їхав, зателефонував та сказав, що чекає мене перед входом до ж/д станції.
Я подумав, що він, як звичайно, чекає мене на автомобілі.
Яке було моє здивування, коли я, вийшовши із станції, помітив його поруч із моторіно із простягнутим до мене захисним шоломом.
Діватись було нікуди і за якихось три хвилини я на моторіно їхав вулицями міста Болонья.
* * * * * * * * * *
Цей вчорашній досвід вичерпав вже всі відомі та випробувані мною транспорті засоби на яких пересуваються люди по землі, по воді та в повітрі.
Поїхали ми із батьками до родичів в один населений пункт, що знаходиться приблизно за 30 км від Івано-Франківська і звідки є родом мій батько.
І як то зазвичай буває під час таких гостин - кожен із родичів хоче щоб його також уважити та прийти і бодай хоч щось з'їсти чи випити у їхньому гостинному домі.
Закінчивши гостити в одних родичів - був намір піти відвідати інших. Відстань між двома точками була не дуже велика, але й не зовсім маленька: приблизно півтора кілометри. Для мене малого на той час (чотири або п'ять років) це був таки чималий шмат дороги і мої добрі родичі пожаліли мене та вирішили підвезти до наступного пункту на мотоциклі з коляскою. В Італії я таких не бачив, але в Україні свого часу такий винахід цивілізації був популярним.
Побачивши невідомий мені раніше об'єкт, який явно був більшим за мій зріст, а ще почувши як він "гарчить" - я навідріз відмовився у нього сідати. І жодні намагання, прохання та привабливі обіцянки не могли зламати мого спротиву. В результаті тих півторакілометри я пройшов сам, без допомоги всяких там химерних винаходів.
* * * * * * * * * *
Вчора, коли потяг, в якому я сидів, прибував до міста Болонья, знайомий, до якого я їхав, зателефонував та сказав, що чекає мене перед входом до ж/д станції.
Я подумав, що він, як звичайно, чекає мене на автомобілі.
Яке було моє здивування, коли я, вийшовши із станції, помітив його поруч із моторіно із простягнутим до мене захисним шоломом.
Діватись було нікуди і за якихось три хвилини я на моторіно їхав вулицями міста Болонья.
* * * * * * * * * *
Цей вчорашній досвід вичерпав вже всі відомі та випробувані мною транспорті засоби на яких пересуваються люди по землі, по воді та в повітрі.