День дев’ятий, четвер, 18.06.2015р. Ломбард-стріт і захід сонця.
За порадою коментаторів, включила у вечірню прогулянку візит до Ломбард-стріт. Як уже писала, найцікавіше було їхати до Ломбард-стріт і повертатися від неї до Юніон-парк на туристичних канатних трамвайчиках - у мене на них проїзний, тож можу собі дозволити. Щоправда, фото мене у трамвайчику не буде - їхала на тих місцях, де так просто не пофотографуєшся - переднє сидіння без дверей, та ще й на приступці, де треба руками триматися, аби не впасти… однак адреналіну воно додає багацько!
Сама Ломбард-стріт, покручена, мов зміюка, у цей день виглядала ошатно й поважно - кругом цвіли «бульденежи» (гортензії?).
Трохи було і троянд.
Трохи - магнолій.
По Ломбард-стріт дозволено рухатися лише в одному напрямку - вниз, ще й дуже повільно. Однак це не заважає туристам на машинах кататися по ній досхочу. На різних машинах.
Власне, на цьому Ломбард-стріт як визначне місце і вичерпується. Ну хіба що можна ще океан пофоткати.
Далі я поїхала на трамвайчику на Юніон-сквер, де мала пересісти на автобус, що віз мене до магазину на закупи. Водій трамвайчику, азіат (китаєць, мабуть, за походженням), радісно оголошував усі цікавинки уздовж маршруту, рівномірно розподіляв пасажирів по передній частині трамваю, із вивченою легкістю керував трамваєм за допомогою двох величезних важелів і радісно дзеленчав двіночком, прикріпленим до стелі, коли нам назустріч піднімався такий самий трамвай - із арабом чи індусом за кермом, що так само видзвонював якийсь ритм.
Повертаючись додому, я не змогла пройти повз оглядовий майданчик у UCSF і не сфотографувати призахідні краєвиди.
Як на мене, вони трохи розбавляють деяку нуднуватість тої Ломбард-стріт. Звідси видно частину парку Голден-Гейт, а за протокою - острів Аламеда і материкову частину Америки.
Звісно, видно і Даунтаун, куди ж він дінеться.
А як іти від цього майданчика додому, проходиш повз університетську бібліотеку, із ось такою цікавою скульптурою.
Якогось підсумку дня, мабуть, не буде. Трошки сумно, що по всіх цих красивих місцинах я гуляю сама, але приємно, що подумки зі мною завжди є когорта друзів, із якими я би хотіла поділитися побаченим, почутим, спробуваним на смак і запах чи відчутим на дотик.
Сама Ломбард-стріт, покручена, мов зміюка, у цей день виглядала ошатно й поважно - кругом цвіли «бульденежи» (гортензії?).
Трохи було і троянд.
Трохи - магнолій.
По Ломбард-стріт дозволено рухатися лише в одному напрямку - вниз, ще й дуже повільно. Однак це не заважає туристам на машинах кататися по ній досхочу. На різних машинах.
Власне, на цьому Ломбард-стріт як визначне місце і вичерпується. Ну хіба що можна ще океан пофоткати.
Далі я поїхала на трамвайчику на Юніон-сквер, де мала пересісти на автобус, що віз мене до магазину на закупи. Водій трамвайчику, азіат (китаєць, мабуть, за походженням), радісно оголошував усі цікавинки уздовж маршруту, рівномірно розподіляв пасажирів по передній частині трамваю, із вивченою легкістю керував трамваєм за допомогою двох величезних важелів і радісно дзеленчав двіночком, прикріпленим до стелі, коли нам назустріч піднімався такий самий трамвай - із арабом чи індусом за кермом, що так само видзвонював якийсь ритм.
Повертаючись додому, я не змогла пройти повз оглядовий майданчик у UCSF і не сфотографувати призахідні краєвиди.
Як на мене, вони трохи розбавляють деяку нуднуватість тої Ломбард-стріт. Звідси видно частину парку Голден-Гейт, а за протокою - острів Аламеда і материкову частину Америки.
Звісно, видно і Даунтаун, куди ж він дінеться.
А як іти від цього майданчика додому, проходиш повз університетську бібліотеку, із ось такою цікавою скульптурою.
Якогось підсумку дня, мабуть, не буде. Трошки сумно, що по всіх цих красивих місцинах я гуляю сама, але приємно, що подумки зі мною завжди є когорта друзів, із якими я би хотіла поділитися побаченим, почутим, спробуваним на смак і запах чи відчутим на дотик.