Стримба. 8-9 серпня 2009
Щось зачастив я останнім часом в Колочаву. Хоча це і не дивно, адже по кількості маршрутів в навколишні гори мало який населений пункт може зрівнятись. На Красну вже ходив, на Пишконю навіть двічі (репортажі тут і тут), тому щоб не повторюватись цього разу піднімався на Стримбу, а компанію мені склали haidamac, а також Тарас з Олею, які не морочать собі голову всякими ЖЖ.
До речі, Стримба - найвища вершина в околицях Колочави, а частина місцевого населення цілком серйозно вважає її другою по висоті в Україні після Говерли :)
Стартували з Колочави перед першою годиною дня. Пізно, але нічого не вдієш, бо добиратись туди вельми проблематично. Але мета перед нами і нас практично не зупинити :)
Ліворуч відкриваються види на Пишконю.
Навіть не думав, що з цього боку Горб таким гострим виглядає (така трикутна вершина на фото вище).
Селом йти довелось довго. Хто був в Колочаві, той знає наскільки протяжне це село, а я особисто по більш довгих селах ще не ходив. Оскільки потрібне місце для переходу через потік Сухар ми успішно пропустили, то по селу довелось йти ще довше. В результаті зловили непоганий бонус.
Коли повертались назад для пошуку потрібного повороту, то зустріли місцевого ягідника, який нас направив навпростець вгору. Перейшовши вбрід потік, почали набір висоти стежкою через галявини, але разом з галявинами закінчилась і стежка. Спочатку лісом йшлось досить непогано, але потім схил став крутішим, під ногами все почало сповзати вниз, та щей молодняк з"явився. В результаті кілька годин довелось підніматись з сильними пробуксовками на місці.
За межею лісу, на полонині, відкрились чудові краєвиди на навколишні гори.
Тут ми не змогли собі відмовити в невеличкій фотосесії.
Оскільки сонце по трохи котилось до горизонту, то настала пора шукати воду і місце для ночівлі.
Незабаром ми вийшли на стежку. Резону йти вниз не було, тим паче після розвідки на наявність там води, точніше на її відсутність, тому пішли стежкою в напрямку Стримби (на фото вище).
Хвилин за 15-20 наткнулись на пастухів, які в цей момент доїли худобу. Побачивши стаю, ми втішились, бо це означало, що десь поруч має бути вода. Так воно і було. Набравши води, повернулись трохи назад, бо бачили там досить рівне місце, де можна поставити намети.
Вранці прокинувся до світанку, щоб трохи пофотографувати, але, на жаль, світанок не був надто феєричним. Зато було досить холодно.
Проте як тільки вийшло сонце, то одразу ж потеплішало.
Після сніданку, як тільки зібрались виходити, пастухи вигнали пастись худобу.
Оскільки стежки були зайняті (фото вище) довелось почекати :)
А тут і місцеві охоронці підійшли. Але оскільки знайомі з ними ми були ще з вечора, то поводились вони приязно, за що й були нагодовані хлібом.
Один з пастухів порадив йти лісом прямо вгору, бо так швидше і не треба намотувати круги стежкою. Так ми і зробили.
Незабаром впрерлись в марковану стежку, якою і пішли до вершини.
На заключних метрах дув досить сильний боковий вітер, але до вершини було вже зовсім недалеко.
На вершині вітру практично не було, зато були шикарні краєвиди на всі боки. На фото вище вид в горганський бік.
Тут сусід Стримби - Стреминіс.
Ще один погляд на Горгани.
Вид на Колочаву.
Також поруч хребет Красна.
З іншого боку Дарвайка з Негровцем.
Хоч як сильно не хотілось покидати вершину, але більше часу ми там провести не могли - треба було спускатись, щоб встигнути повернутись додому.
Спускались маркованою стежкою до самої Колочави. До речі, ми свідомо нею не піднімались, оскільки поруч з нею немає води, а для спуску вона цілком придатна, хоча доволі крута, що і довелось відчути колінам на спуску.
Один з останніх поглядів в бік гори, а далі була дорога до Воловця, а звідти до Львова.