Негровець. 01-03.05.2009
Давно мріяв побувати на Негровці, бо сама вершина як і весь хребет Пишконя варті цього хоча б за те, що поєднують в собі і полонинські верхи, і горганські схили, і чорногірсько-свидовецькі кари з цирками, а таке десь-інде в Карпатах знайти важко. Окрім цього види на навколишні хребти звідти просто чудові. Колись вже робив спробу сходити на Пишконю, але тоді погодні умови і брак часу не дозволили реалізувати задумане. Цього ж разу, навіть попри вибрики погоди на другий день мандрівки, все вийшло якнайкраще.
На маршрут стратували після обіду в Колочаві від дерев"яної святодухівської церкви, одразу ж за якою поволі почали набирати висоту по навколишніх пасовиськах.
В перший день погода була явно невесняною. Сонце припікало як влітку, і лише холодний вітер час від часу нагадував, що літо ще наступило.
От за що люблю околиці Колочави, так це за навколишні краєвиди: з одного боку Пишконя, з іншого Стримба, ще далі Красна. Одним словом, є на чому зупинити око і об"єктив камери.
Першого дня пройшли зовсім мало, зупинились перед межею лісу на схилі Барвінку. Хоча йти можна було ще кілька годин, але наявність джерела і можливість споглядати шикарні краєвиди під час вечері купили нас зупинитись.
Після вечері був вельми непоганий захід сонця і цікаве освітлення навколишніх схилів останніми променями сонця, хоча на той момент небо вже починало затягувати хмарами.
Наступного дня погода вже не була такою прихильною до нас. Особливо це відчулось на вершині Барвінку. Усі навколишні хребти було затягнуто хмарами і дув сильний боковий вітер.
Оскільки туманами і негодами по горах свого часу находились, а спортивного інтересу теж нема, то було вирішено трохи почекати з надією на покращення погоди, але після кількагодинного чаювання на Барвінку покращення так і не дочекались. Тому вирішили впасти в цирк між Горбом та Негровцем і там розбити табір, а вже наступного дня за кращої погоди йти далі.
Зранку наші сподівання щодо погоди виправдались і після сніданку ми почали підйом на Негровець, а звідти пішли далі до кінця хребта, по дорозі споглядаючи на красу навколишніх гір.
Оскільки в перші два дні практично не походили, то для компенсації вирішили здійснити швидкісний спуск в село Синевир, в яке з хребта збігли за 40 хвилин.
Останній погляд на пройдений хребет, а далі дорога додому з надією невдовзі знову вибратись в гори.
