м'ятна медитація
в дитинстві, коли я кожного літа їздила в село, мене залучали до кількох видів садово-городніх робіт: копання картоплі, перебирання цибулі-сіянки, драглювання вишень і збирання малини. звісношо, в дитинстві мені це все не дуже подобалося - на городі було спекотно і хотілося замість картоплі читати під яблунею якусь цікаву книжку, виловлену у сільській бібліотеці. хоча у перервах між роботою мені таки вдавалося вмоститися на великому гарбузі і прочитати кілька сторінок Ремарка чи Шарлотти Бронте. цибулю я теж не любила - її було багато, сиділося кілька годин і сортувалося за розміром. для драглювання вишень вдягався великий мамин халат-кімоно (ну, чимось він був схожий на кімоно)), але вишні на халат не зважали, знай чвиркали собі у лице. а по шляху якраз йшли собі хлопці зі стадіону, і треба ж було вчасно відвернутися, аби не побачили того лиця, всього у червоних крапинках))) ну а малину я досі не дуже люблю через те, що її у малиннику збирай-не збирай, прийде мама і знайде ще таку ж кількість, яку я зірвала, на гілочках))
вчора ввечері я обривала для сушіння листочки м'яти, привезеної мамою із села. і зрозуміла, що мені цей процес дуже нагадує медитацію - я заспокоююсь, уповільнююсь і якщо нікуди не поспішаю, то пірнаю у цю справу з головою і кайфую, немає ніяких зайвих думок і залишається тільки процес. я ще раніше це помітила, коли готувала звечора фрукти і зелень для ранкового соку, і, не поспішаючи, обривала листочки шпинату. здається, навіть картопля, цибуля, малина і вишні тепер стали б для мене повноцінною медитацією. 5-денне перебування за комп'ютером у приміщенні я б зараз проміняла на них з великим задоволенням. а у перервах сидіти під яблунею, на гарбузах чи біля квітника, пити воду з криниці, їсти ще зелені яблука і лузати гарбузове насіння, слухати, як кумкають жаби у ставку. медитація у своєму чистому, природному вигляді. або хороший спосіб поринути у глибокі думки-мрії, які буквально затягують. і часто саме у цей час народжуються одні з найкращих ідей. я пригадувала ці приємні моменти і розуміла, шо насправді я мабуть ніколи не зможу вже отак гайнути в село на цілих три літніх місяці, безтурботно валятися на траві і ні про що не думати. хоча думка про 24 дні відпустки з 365 в році й до кінця життя сама по собі може ввігнати в маленьку депресію. в такі моменти почуваєшся як у клітці, хоча цю клітку, зрештою, створюємо ми самі.
ну і винуватиця моїх думок, м'ята, правда базарна і підвіконна, сільська після доби дороги вже не у фотогенічному вигляді)
вчора ввечері я обривала для сушіння листочки м'яти, привезеної мамою із села. і зрозуміла, що мені цей процес дуже нагадує медитацію - я заспокоююсь, уповільнююсь і якщо нікуди не поспішаю, то пірнаю у цю справу з головою і кайфую, немає ніяких зайвих думок і залишається тільки процес. я ще раніше це помітила, коли готувала звечора фрукти і зелень для ранкового соку, і, не поспішаючи, обривала листочки шпинату. здається, навіть картопля, цибуля, малина і вишні тепер стали б для мене повноцінною медитацією. 5-денне перебування за комп'ютером у приміщенні я б зараз проміняла на них з великим задоволенням. а у перервах сидіти під яблунею, на гарбузах чи біля квітника, пити воду з криниці, їсти ще зелені яблука і лузати гарбузове насіння, слухати, як кумкають жаби у ставку. медитація у своєму чистому, природному вигляді. або хороший спосіб поринути у глибокі думки-мрії, які буквально затягують. і часто саме у цей час народжуються одні з найкращих ідей. я пригадувала ці приємні моменти і розуміла, шо насправді я мабуть ніколи не зможу вже отак гайнути в село на цілих три літніх місяці, безтурботно валятися на траві і ні про що не думати. хоча думка про 24 дні відпустки з 365 в році й до кінця життя сама по собі може ввігнати в маленьку депресію. в такі моменти почуваєшся як у клітці, хоча цю клітку, зрештою, створюємо ми самі.
ну і винуватиця моїх думок, м'ята, правда базарна і підвіконна, сільська після доби дороги вже не у фотогенічному вигляді)