"Енн із Зелених Дахів"
якось я зайшла до книгарні "Є", бо треба було скоротати півгодини часу. і книжку, щоб згаяти той час, вибирала за обкладинкою - я часто так роблю, вибираю щось візуально привабливе. руда дівчинка Енн, яку я вибрала, з двома кісками, непосидюча, балакуча і активна дуже нагадала іншу руду дівчинку - мою улюблену Пеппі. і мені дуже захотілось дізнатися, що ж сталося з Енн далі, поза тими десятьма сторінками, які я встигла прочитати в "Є". а потім я отримала книжку в подарунок. довго чекала хорошої погоди, щоб читати зелену книжку про Зелені Дахи, лежачи на зеленій траві. і дочекалася. правда, задоволення я добряче розтягнула і вечорами перед сном ми зустрічалися з Енн - я читала про неї одну главу і засинала. вчора була остання і я точно можу сказати - хочу продовження!
на відміну від Пеппі, яка ніколи не хоче стати дорослою (і не стала, бо ж на цьому Астрід Ліндгрен закінчила свою книжку - і я їй вдячна), Енн виросла. і з дитячої розповіді про маленьку бешкетницю книжка перетворилась на хвилюючу історію молодої дівчини. мені дуже сподобалось те, що в книжці мало наївності і примітивізму - через це не всі дитячі книжки я можу читати.
і ще страшенно сподобалася локація розповіді - Канада, Острів Принца Едварда і Зелені Дахи - я б сама там хотіла жити, у кімнатці на піддашші, з білими меблями і зеленими мусліновими фіранками на вікнах (а ще маю один незрозумілий фетиш: я в книжках страшенно люблю читати назви всіляких тканин, як ото муслін, оксамит, парча - просто люблю все красиве, а в цих тканин навіть назви звучать як музика)), і про фасони старомодних нині суконь з буфами і великими рукавами люблю читати, і про те, як дівчатка тішилися кожній новій пошитій сукні - тепер пішов на базар і маєш 10 нових суконь, а втіхи, так видається, значно менше)
окремо скажу про переклад - він чудовий, дуже багата і розмаїта мова) і загалом книжка перекочовує у ранг улюблених, які можна перечитувати з будь-якого місця) на черзі фільм і чекаю на нові книжки про Енн, в українському, звісно ж, перекладі)