проподорожі
блін! от вибрала собі темою диплому подорожній нарис і читаю всякі цікаві штуки, від яких думки в голові починають рухатись хаотично і не в ту сторону)
читаючи про те, як у 18 столітті одна англійська панночка подорожувала Кримом і Росією (Петербург-Москва), я відчуваю очевидні переваги нашого часу. дороги - як би ми на них не наганяли, але вони є. готелі - які б дорогі і совкові, але це не солом'яне ложе з блощицями. можливість поїсти - не всюди є кафе-забігайлівки, зате є магазини, де вже точно можна купити шось перекусити. навіть у забитому селі в будній день ви знайдете відкритий магазин. зрештою, автобуси й маршрутки. трохи подорожуючи останній рік, я часто думала про те, шо ше якихось 10-15 років тому вся ця система з маршрутками була геть неналагоджена. і хай навіть зараз із якогось села їде тільки одна маршрутка в день, але вона їде! ну або ж стоп. уявіть собі стоп у 18 столітті - от зламалась у англійки карета (чи на чому вона там їхала) десь посеред кримського степу - і фертик) якшо чесно - мені взагалі важко собі уявити мандрівки того часу з моєю звичкою до комфорту. хоча, є люди, які кажуть: "а як ти спиш у тому наметі, це ж капєц як незручно?". але, імхо, незручно - це подорожувати у 18 столітті, коли ніяких тобі вказівників, туристичної інфрастуктури і всякого такого)(гоню, звісно, але думаю, подорожі тоді були не такими приємними, якими можуть бути тепер). такшо у нас комфорт, хай навіть це намет і пісна каша в казані)
а Олдос Хакслі, в якого є доволі класна (місцями) книжка "В дорозі" (не плутати з Керуаком, хоча там сплутати неможливо)), пише про те, шо читання і подорожі у чомусь схожі. справжній мандрівник вважає подорожі своєю пагубною пристрастю. так само як захланний читач, який хоче побільше всього прочитати, мандрівник хоче побільше всього побачити. іноді подорожі, як і читання, стають obsession, ти одержимий ними. і тобі хочеться все більше й більше читати/подорожувати. іноді навіть не заради змісту книжки чи побаченого в подорожі, а через сам факт такого часопроведення. Хакслі має рацію - передчуття цікавої книжки, яку я ось-ось прочитаю, можна порівняти з передчуттям нової мандрівки, яку я собі планую)
і ше багато всяких думок в голові крутиться. а ностальгічні білети на маршрутки-електрички, знайдені шойно в гаманці, переконують мене, шо не дарма я такий Плюшкін і нічого не викидаю - у тих білетах живуть спогади)
вже хочу кудись)
читаючи про те, як у 18 столітті одна англійська панночка подорожувала Кримом і Росією (Петербург-Москва), я відчуваю очевидні переваги нашого часу. дороги - як би ми на них не наганяли, але вони є. готелі - які б дорогі і совкові, але це не солом'яне ложе з блощицями. можливість поїсти - не всюди є кафе-забігайлівки, зате є магазини, де вже точно можна купити шось перекусити. навіть у забитому селі в будній день ви знайдете відкритий магазин. зрештою, автобуси й маршрутки. трохи подорожуючи останній рік, я часто думала про те, шо ше якихось 10-15 років тому вся ця система з маршрутками була геть неналагоджена. і хай навіть зараз із якогось села їде тільки одна маршрутка в день, але вона їде! ну або ж стоп. уявіть собі стоп у 18 столітті - от зламалась у англійки карета (чи на чому вона там їхала) десь посеред кримського степу - і фертик) якшо чесно - мені взагалі важко собі уявити мандрівки того часу з моєю звичкою до комфорту. хоча, є люди, які кажуть: "а як ти спиш у тому наметі, це ж капєц як незручно?". але, імхо, незручно - це подорожувати у 18 столітті, коли ніяких тобі вказівників, туристичної інфрастуктури і всякого такого)(гоню, звісно, але думаю, подорожі тоді були не такими приємними, якими можуть бути тепер). такшо у нас комфорт, хай навіть це намет і пісна каша в казані)
а Олдос Хакслі, в якого є доволі класна (місцями) книжка "В дорозі" (не плутати з Керуаком, хоча там сплутати неможливо)), пише про те, шо читання і подорожі у чомусь схожі. справжній мандрівник вважає подорожі своєю пагубною пристрастю. так само як захланний читач, який хоче побільше всього прочитати, мандрівник хоче побільше всього побачити. іноді подорожі, як і читання, стають obsession, ти одержимий ними. і тобі хочеться все більше й більше читати/подорожувати. іноді навіть не заради змісту книжки чи побаченого в подорожі, а через сам факт такого часопроведення. Хакслі має рацію - передчуття цікавої книжки, яку я ось-ось прочитаю, можна порівняти з передчуттям нової мандрівки, яку я собі планую)
і ше багато всяких думок в голові крутиться. а ностальгічні білети на маршрутки-електрички, знайдені шойно в гаманці, переконують мене, шо не дарма я такий Плюшкін і нічого не викидаю - у тих білетах живуть спогади)
вже хочу кудись)