як Гандзя без соли (с)
продуктивність праці впевнено і вперто прямує до нуля. нічого не хочеться робити. або навіть не так. хочеться робити, але сидиш і думаєш: блііін, це через годину вже треба збиратися і йти. а година - це ж так мало, я нічого не встигну. і замість його, щоб підірватись і почати таки шось робити, мінімально робити, я нию сама собі. шо весь мій день схожий на ковбасу, перетиснену нитками, які не дають ту ковбасу нормально з'їсти. бє. я не люблю обмежень, але в такому вигляді вони завжди будуть. нечасто буває, шо я виділяю собі день-кілька на певну справу і займаюсь тільки нею. та ше й ця всюдисуща натура - хочеться ж, щоб все й одразу. або не можеться вибрати, що з всього найголовніше. отак і сиджу, поміж усього цього і нічого толком за день не роблю, а тільки думаю. думати шкідливо - скільки мільйонів разів я собі вже це казала???