Виїзд в Маріуполь (1-ий тур ЧУ сезону 2011-2012 Металург Маріуполь - Карпати Львів)
Мальовнича рів'єра на березі Азовського моря )
Напишу я ,мабуть, декілька слів про наш останній вояж у це прекрасне місто, де в повітрі витає смог і дух іллічя)). Отже, перший виїзд в новому сезоні закинув нас на берег Азовського моря. Літо, сонце, футбол і хоч Азовське, але море - це достатній перелік причин щоб подолати 1200 чи більше кілометрів. По ящику вже не один тиждень розказували про холеру в тих краях, але коли яка холера лякала львівських хлопців?)) Ніколи не зрозумію, мабуть, тих людей, які не використовують такі подарунки календаря ЧУ і не їдуть на виїзд. Ну зрозуміло, що робота є робота,тут питань нема,.. але ж є маса людей, яким нічого не заважає їхати, але вони все одно віддають перевагу сидінню вконтакті чи ше якісь херні. Але менше з тим. То зовсім окрема тема для розмови.
Компанія наша в поїзді налічувала 7 адекватних хлопак + горстка школоти в іншому кінці поїзда. Решта ж їхала в інший час чи в інших поїздах чи на іншому транспорті. Взагалі, мені дуже сподобалось як ми всі з' їхались в Марік. Одні зависали на морі під Маріуполем, інші бухали всю ніч в Макєєвці з якимись тіпами, ше інші їхали машиною з Дніпра , мінімально зависнувши по дорозі в Бердянську, і всі зустрілись вже на секторі в Маріуполі. Шо тут скажеш?) Львівські кібіци =))..
По дорозі наша компанія зменшлась на трьох. Місько, Кришталь і Андер вийшли в Донецьку,..Бланш по приїзді на місце теж десь зник з поля нашого зору і залишились ми втрьох. Валєра, Басков і ваш покірний слуга). Всі наші розклади, які ми придумали щоб на вокзалі не попастись в руки лягавим виявились до дупи. Не встигли ми з вагона ступити ногою на платформу як нас моментально оточили місцеві фурашки. Стандартні мусарські питання в стилі "сколька вас?" , "хто з вас главний?" і стандартні відповіді на них. Майор ,який з нами говорив виявився доволі адекватним і після 5-7- хвилинної розмови побажав нам удачі і відпустив. Ми вийшли з вокзалу, а мєнти оточили любов'ю і увагою нашу доблесну школоту, яка паслась на пероні і за той час могла б уже 250 раз звалити в місто.
Одноголосно ми прийняли рішення їхати в селище Малекіно, що приблизно в 15-ти кілометрах від Маріка. Під вокзалом замовили таксі ("матор" на мові місцевих) і погнали , значить, в це Малекіно. Малекіно являє собою селище на березі Азовського моря. Тобто це декілька совкових пансіонатів, одна вулиця довжиною десь в 100 метрів з великою кількістю всяких бичих закладів, з яких лунає огидна російська попса, палаток з шаурмою, і таких же самих бичих пінних дискотек. По вулиці цій розгулюють місцеві ріальні пацани на небезпечних походках і таких же небезпечних виразах обличчь і поглядах)) Ще там, звичайно ж, були такі апарати, на яких пише BOXER )),.. куди закидуєш монети і б'єш по ньому. Це спеціально для п'яних биків, які хочуть показати своїм тьолкам які вони сильні і соціально небезпечні) ...Ну одним словом Юкрейніан Рів'єра))
Весь цей бичий кайф нас ,звичайно, не цікавив. А цікавило нас море, в яке ми хотіли вскочити доки не сіло сонце. По іншу сторону від цих пансіонатів знаходився прекрасний піщаний пляж, який тягнувся на декілька кілометрів. Такий розклад нас цілком задовільнив і ми розбивши намет прямо на цьому пляжі пішли здороватись з Азовським морем.
"Я повія не більше і не менше , ніж ,будь яка, інша жінка" (Бріжит Бардо)
А тим часом шарік уже сів і на Малекіно опустився тихий вечір) Ну не зовсім тихий,....як з'ясується пізніше). Вирішили ми собі піти познайомитись із місцевим нічним життям. Серед розмаїття кольорових мигаючих кабаків вибрали один. Тикнули пальцем в небо.
Була у цьому закладі навіть жива музика,...тобто мужик, який співав усілякий кал, під який танцював народ. Контингент там був постарше. Молодих дівчат майже не було, а були старші дами , яким вже м'яко кажучи трохи за 30. І при цьому вони бухали горілку і віджигали на танцполі. Ми ж повсідались за столик і почали вивчати меню. Оскільки цілий день нічого не їли, то були голодні як собаки. Не встигли ми ше нормально заточити як за наш столик на вільне місце сідає досить сексапільна років 20-ти блондиночка зі словами : "мальчікі, я хачю прігласіть вас на бєлий танєц" )). Перша моя думка була, що на нас накинула око місцевий нічний метелик. Басков пішов з нею танцювати, а ми з Валєрою залишились за столом обговорювати цю загадкову незнайомку)). Ще деякий час вона посиділа за нашим столиком, балакаючи з нами про всяку фігню, а потім кудись відчалила. Так ми і не дізнались чи вона просто скучаюча дівчина чи малекінська жриця кохання)) Але чомусь згадалась відома цитата французької актриси Бріжит Бардо))
Після цього ми напились пива і пішли шукати проблем на свої галицькі жопи. Біля одного з пансіонатів знаходився маленький кінотеатр під відкритим небом. Нас дуже обурила афіша, на якій був напис : "всє фільми на русском язикє". Афіша була демонтована і спалена на пляжі) Ніхто з мєсних на це не відреагував. Але Баскову цього було мало=) Він хотів мутити більший дістрой)) Десь в дворі одного з пансіонатів він почав напрягати якусь компанію, яка розпивала на лавочці бадягу (якесь вино чи портвейн). 1 хлопець і 3 чи 4 дівчини. Взагалі-то Басков нічого такого їм не говорив, але цей тіп не придумав нічого іншого як пригнути на нього. Ми з Валєрою моментально впрягаємся за Баскова і чудак отримавши декілька плюх дає в тапок, залишивши на нас своїх тьолок. І начорта пригав питається ?))
Діло вже було давно за першу ночі. Наше тріо весело обговорюючи цей маленький інцидент подалось на пляж. Там уже вирішили зустріти сонце, ну і + купання в морі голяка)),....то святе)
На наступний день у нас вже було вдосталь часу шоб валятись на пляжі і купатись в морі. З самого ранку сонце так нагріло намет, що довго спати навіть при великому бажанні нереально було, а футбол аж на 5-ту годину, тому вбивали час лежачи на піску. Я не з тих людей, кого прікалує годинами валятись і засмагати ....,сподівався що десь на пляжі шпіляють у волейбол і вдасться до когось примазатись, але пройшовшись з Басковим по всій довжині пляжу так і не побачили ніяких розваг, крім ,звичайно ж, пахлави мєдовой, риби, криветок, пива, морозива і ше купи всякої хрєні, продавців якої було просто сто піццот ..
Прийшов час уже звалювати з Малекіна і їхати у Марік на футбол. Маршрутки довго не було, через що втратили багато часу,...але все ж дочекались. Коли доїхали до Маріуполя, то часу вже залишилось зовсім мало і ми мали всі шанси запізнитись, але нас врятував якись місцевий пацан, який їхав на стадіон на таксі і взяв нас трьох із собою. По дорозі душевно з ним побалакали. Дуже адекватний хлопака, побільше б їм таких, то б за яника не голосували. Розказав нам багато цікавого про життя в Маріуполі і про завод імені іллічя). Цікавий факт, шо начальник цеху отримує на цьому заводі 70 тисяч гривень офіційної зарплати. Нехуйоова така зарплатка, правда?) Зато звичайний робочий, який паше в цеху отримує 1500-2000 грн. Це по-нашому )...
На стадіон прибули в притик. Шмон і пронос банерів був цілком адекватним,...ми очікували набагато гіршого. На око на секторі стояло нас близько 40-ка рил. Банерів теж досить багато. Потім десь на другий тайм на машині дніпровського пацана Магелана приїхали Танчак, Бет, Енді і Дєня Лейбенко. Ше не встигли ми дов'язати банери як Карпати вже пускають гол. Наглий рикошет. В першому таймі супорт унилий. В другому вже почали шось співати і стало веселіше. Карпати шось були ніякі в той день,... було звичайно декілька моментів, але в загальному мені здається шо результат по грі.
Що ж стосується місцевого супорту, то це провал(. З одного боку шось типу офіційного фан-клубу, які розмахували якимись червоними шматами з написами "ільєчьовєц", а з другого купка якихось маргіналів, яких якщо і було більше за нас, то не набагато. Щоб шось почути з того , що вони заряжали, треба було дуже сильно прислухатись. Шо одні, шо другі фанатіли приблизно на одному провальному рівні. В першому таймі мені Місько описав маріупольську школоту, яку він з Васьою десь бачив в місті. З його красномовної розповіді можна було зрозуміти який там модний састафф)) Шкода шо нема з ними ні єдиної фотки ..)
Фінальний свисток. Не дивлячись на поразку всі + Кожанов підходять до нас. На сектор летить декілька футболок. Ну от і все ...,залишилось тільки замутити бєрьозку ..
Вибратись з Маріка на пряму просто неможливо. Хто був той знає. Поїхали через Дніпро, а там зразу ж пересіли на тягу до Львова. Дорога назад просто жахлива. У вагоні можна було задихнутись, спати нереально , ще й до всього у Вінниці прям в наш вагон зарулили цигани. Коротше, давно я так хєрово додому не вертався. Але не дивлячись на це все і на то шо Карпати просрали, цей виїзд мені сподобався. Я отримав задоволення. В 12-ій ночі ми нарешті прибули у найкраще місто на планеті - Львів.
Що ж,... вже зовсім скоро на нас чекає Донецьк. Знов Донбас, знов заводи, знов сто піццот кілометрів в одну сторону)) Але хто б там що не казав, ВОНО ТОГО ВАРТУЄ, ТРЯСЬЦЯ ЙОГО МАТЕРІ )))
Напишу я ,мабуть, декілька слів про наш останній вояж у це прекрасне місто, де в повітрі витає смог і дух іллічя)). Отже, перший виїзд в новому сезоні закинув нас на берег Азовського моря. Літо, сонце, футбол і хоч Азовське, але море - це достатній перелік причин щоб подолати 1200 чи більше кілометрів. По ящику вже не один тиждень розказували про холеру в тих краях, але коли яка холера лякала львівських хлопців?)) Ніколи не зрозумію, мабуть, тих людей, які не використовують такі подарунки календаря ЧУ і не їдуть на виїзд. Ну зрозуміло, що робота є робота,тут питань нема,.. але ж є маса людей, яким нічого не заважає їхати, але вони все одно віддають перевагу сидінню вконтакті чи ше якісь херні. Але менше з тим. То зовсім окрема тема для розмови.
Компанія наша в поїзді налічувала 7 адекватних хлопак + горстка школоти в іншому кінці поїзда. Решта ж їхала в інший час чи в інших поїздах чи на іншому транспорті. Взагалі, мені дуже сподобалось як ми всі з' їхались в Марік. Одні зависали на морі під Маріуполем, інші бухали всю ніч в Макєєвці з якимись тіпами, ше інші їхали машиною з Дніпра , мінімально зависнувши по дорозі в Бердянську, і всі зустрілись вже на секторі в Маріуполі. Шо тут скажеш?) Львівські кібіци =))..
По дорозі наша компанія зменшлась на трьох. Місько, Кришталь і Андер вийшли в Донецьку,..Бланш по приїзді на місце теж десь зник з поля нашого зору і залишились ми втрьох. Валєра, Басков і ваш покірний слуга). Всі наші розклади, які ми придумали щоб на вокзалі не попастись в руки лягавим виявились до дупи. Не встигли ми з вагона ступити ногою на платформу як нас моментально оточили місцеві фурашки. Стандартні мусарські питання в стилі "сколька вас?" , "хто з вас главний?" і стандартні відповіді на них. Майор ,який з нами говорив виявився доволі адекватним і після 5-7- хвилинної розмови побажав нам удачі і відпустив. Ми вийшли з вокзалу, а мєнти оточили любов'ю і увагою нашу доблесну школоту, яка паслась на пероні і за той час могла б уже 250 раз звалити в місто.
Одноголосно ми прийняли рішення їхати в селище Малекіно, що приблизно в 15-ти кілометрах від Маріка. Під вокзалом замовили таксі ("матор" на мові місцевих) і погнали , значить, в це Малекіно. Малекіно являє собою селище на березі Азовського моря. Тобто це декілька совкових пансіонатів, одна вулиця довжиною десь в 100 метрів з великою кількістю всяких бичих закладів, з яких лунає огидна російська попса, палаток з шаурмою, і таких же самих бичих пінних дискотек. По вулиці цій розгулюють місцеві ріальні пацани на небезпечних походках і таких же небезпечних виразах обличчь і поглядах)) Ще там, звичайно ж, були такі апарати, на яких пише BOXER )),.. куди закидуєш монети і б'єш по ньому. Це спеціально для п'яних биків, які хочуть показати своїм тьолкам які вони сильні і соціально небезпечні) ...Ну одним словом Юкрейніан Рів'єра))
Весь цей бичий кайф нас ,звичайно, не цікавив. А цікавило нас море, в яке ми хотіли вскочити доки не сіло сонце. По іншу сторону від цих пансіонатів знаходився прекрасний піщаний пляж, який тягнувся на декілька кілометрів. Такий розклад нас цілком задовільнив і ми розбивши намет прямо на цьому пляжі пішли здороватись з Азовським морем.
"Я повія не більше і не менше , ніж ,будь яка, інша жінка" (Бріжит Бардо)
А тим часом шарік уже сів і на Малекіно опустився тихий вечір) Ну не зовсім тихий,....як з'ясується пізніше). Вирішили ми собі піти познайомитись із місцевим нічним життям. Серед розмаїття кольорових мигаючих кабаків вибрали один. Тикнули пальцем в небо.
Була у цьому закладі навіть жива музика,...тобто мужик, який співав усілякий кал, під який танцював народ. Контингент там був постарше. Молодих дівчат майже не було, а були старші дами , яким вже м'яко кажучи трохи за 30. І при цьому вони бухали горілку і віджигали на танцполі. Ми ж повсідались за столик і почали вивчати меню. Оскільки цілий день нічого не їли, то були голодні як собаки. Не встигли ми ше нормально заточити як за наш столик на вільне місце сідає досить сексапільна років 20-ти блондиночка зі словами : "мальчікі, я хачю прігласіть вас на бєлий танєц" )). Перша моя думка була, що на нас накинула око місцевий нічний метелик. Басков пішов з нею танцювати, а ми з Валєрою залишились за столом обговорювати цю загадкову незнайомку)). Ще деякий час вона посиділа за нашим столиком, балакаючи з нами про всяку фігню, а потім кудись відчалила. Так ми і не дізнались чи вона просто скучаюча дівчина чи малекінська жриця кохання)) Але чомусь згадалась відома цитата французької актриси Бріжит Бардо))
Після цього ми напились пива і пішли шукати проблем на свої галицькі жопи. Біля одного з пансіонатів знаходився маленький кінотеатр під відкритим небом. Нас дуже обурила афіша, на якій був напис : "всє фільми на русском язикє". Афіша була демонтована і спалена на пляжі) Ніхто з мєсних на це не відреагував. Але Баскову цього було мало=) Він хотів мутити більший дістрой)) Десь в дворі одного з пансіонатів він почав напрягати якусь компанію, яка розпивала на лавочці бадягу (якесь вино чи портвейн). 1 хлопець і 3 чи 4 дівчини. Взагалі-то Басков нічого такого їм не говорив, але цей тіп не придумав нічого іншого як пригнути на нього. Ми з Валєрою моментально впрягаємся за Баскова і чудак отримавши декілька плюх дає в тапок, залишивши на нас своїх тьолок. І начорта пригав питається ?))
Діло вже було давно за першу ночі. Наше тріо весело обговорюючи цей маленький інцидент подалось на пляж. Там уже вирішили зустріти сонце, ну і + купання в морі голяка)),....то святе)
На наступний день у нас вже було вдосталь часу шоб валятись на пляжі і купатись в морі. З самого ранку сонце так нагріло намет, що довго спати навіть при великому бажанні нереально було, а футбол аж на 5-ту годину, тому вбивали час лежачи на піску. Я не з тих людей, кого прікалує годинами валятись і засмагати ....,сподівався що десь на пляжі шпіляють у волейбол і вдасться до когось примазатись, але пройшовшись з Басковим по всій довжині пляжу так і не побачили ніяких розваг, крім ,звичайно ж, пахлави мєдовой, риби, криветок, пива, морозива і ше купи всякої хрєні, продавців якої було просто сто піццот ..
Прийшов час уже звалювати з Малекіна і їхати у Марік на футбол. Маршрутки довго не було, через що втратили багато часу,...але все ж дочекались. Коли доїхали до Маріуполя, то часу вже залишилось зовсім мало і ми мали всі шанси запізнитись, але нас врятував якись місцевий пацан, який їхав на стадіон на таксі і взяв нас трьох із собою. По дорозі душевно з ним побалакали. Дуже адекватний хлопака, побільше б їм таких, то б за яника не голосували. Розказав нам багато цікавого про життя в Маріуполі і про завод імені іллічя). Цікавий факт, шо начальник цеху отримує на цьому заводі 70 тисяч гривень офіційної зарплати. Нехуйоова така зарплатка, правда?) Зато звичайний робочий, який паше в цеху отримує 1500-2000 грн. Це по-нашому )...
На стадіон прибули в притик. Шмон і пронос банерів був цілком адекватним,...ми очікували набагато гіршого. На око на секторі стояло нас близько 40-ка рил. Банерів теж досить багато. Потім десь на другий тайм на машині дніпровського пацана Магелана приїхали Танчак, Бет, Енді і Дєня Лейбенко. Ше не встигли ми дов'язати банери як Карпати вже пускають гол. Наглий рикошет. В першому таймі супорт унилий. В другому вже почали шось співати і стало веселіше. Карпати шось були ніякі в той день,... було звичайно декілька моментів, але в загальному мені здається шо результат по грі.
Що ж стосується місцевого супорту, то це провал(. З одного боку шось типу офіційного фан-клубу, які розмахували якимись червоними шматами з написами "ільєчьовєц", а з другого купка якихось маргіналів, яких якщо і було більше за нас, то не набагато. Щоб шось почути з того , що вони заряжали, треба було дуже сильно прислухатись. Шо одні, шо другі фанатіли приблизно на одному провальному рівні. В першому таймі мені Місько описав маріупольську школоту, яку він з Васьою десь бачив в місті. З його красномовної розповіді можна було зрозуміти який там модний састафф)) Шкода шо нема з ними ні єдиної фотки ..)
Фінальний свисток. Не дивлячись на поразку всі + Кожанов підходять до нас. На сектор летить декілька футболок. Ну от і все ...,залишилось тільки замутити бєрьозку ..
Вибратись з Маріка на пряму просто неможливо. Хто був той знає. Поїхали через Дніпро, а там зразу ж пересіли на тягу до Львова. Дорога назад просто жахлива. У вагоні можна було задихнутись, спати нереально , ще й до всього у Вінниці прям в наш вагон зарулили цигани. Коротше, давно я так хєрово додому не вертався. Але не дивлячись на це все і на то шо Карпати просрали, цей виїзд мені сподобався. Я отримав задоволення. В 12-ій ночі ми нарешті прибули у найкраще місто на планеті - Львів.
Що ж,... вже зовсім скоро на нас чекає Донецьк. Знов Донбас, знов заводи, знов сто піццот кілометрів в одну сторону)) Але хто б там що не казав, ВОНО ТОГО ВАРТУЄ, ТРЯСЬЦЯ ЙОГО МАТЕРІ )))