Кожна нація має своє специфічне почуття гумору. І відчуття прекрасного - теж у кожного своє. У Вентспілсі я мала нагоду оцінити латвійське одне і друге. Правда, не завжди розуміючи, де лежить між ними межа.
Оце, скажімо, пам’ятник нафтопроводу.
Це - мій улюбленець. Скульптура зветься «Пожирач журавлини». Хіба не гарнюня?
Ця скульптура вражає своєю філософською міццю. Зветься вона «Природа іноді кусається». Якщо кому не дуже видно, між камінням - яблучко. Мабуть що райське :)
Це - фігура без назви. Висота її приблизно 2 - 2,5 людських зрости. За радянських часів Вентспілс був закритим прикордонним містом, колючі дроти і досі де-не-де прозирають. Зважаючи на це, можу припустити, що ця фігура - своєрідний пам’ятник тоталітаризму.
Це не моя фотка, бо взимку цей фонтан вимкнено. Але це прекрасна фігура, і прикрашає вона собою тутешній порт. Зветься вона «Той, що спостерігає за кораблями». Правда, мешканці міста пристосувалися звати її «Циганський душ». :)
Взагалі у Вентспілсі багато такого добра. Якось, кажуть, провадився тут пленер для скульпторів… ну і от, збіжжя лишилося. Деякі їхні шедеври я просто не ризикну тут виставляти, аби не зашкодити чиїйсь ніжній психіці. Зокрема, йдеться про скульптуру «Сім ментальних метеоритів». Це, люди добрі, цілковитий астрал :)
UPD:
Оце дерев’яне диво зветься "Істота". А на задньому плані пам’ятник, не знаю точно, та схоже, що зубу. Але навряд чи мудрості :)
А ось і "Сім ментальних метеоритів". Не знаю, про що собі думав скульптор, майструючи цього шедевра. Можливо про те, що головне в сучасному мистецтві - загадкова назва :)