Вільнюс + Каунас
На жаль, з Вільнюсом нам не надто пощастило, бо стався там справжній апофігей поганої погоди. Мороз до -20, шалений вітер, та ще й снігопад. Коротше, місто ми бачили уривками, через снігову завісу. Але таки ясно, що загальний архітектурний стиль - добре тиньковане бароко. Місто причепурили з нагоди надання йому статусу культурної столиці Європи (на 2009 рік).
На цій фотці - вулиця Воріт Зорі. Ворота видніються в правому нижньому куточку. У самих воротях вбудовано каплицю Божої Матері, і, коли пройти цими воротами, то, ніби, подорожнім прощаються гріхи. Тобто, конкретний гріх, в котрому ти каєшся, проходячи під каплицею. Не дивно, чого туристи замислено сновигають туди-сюди.
Ну а це - нетиньковане бароко. Двір греко-католицької церкви, між іншим. Коротше, все як у нас: тиньк - лише на фасади.
Без цієї фотки (ліворуч) будь-яка розповідь про Вільнюс неповна. Це - костьол Святої Анни з унікальним фасадом «пластичної готики». У всій Литві два таких будинки. Один - згаданий костьол, другий - Будинок Перуна у Каунасі (праворуч).
Зразу за Святою Анною - костьол Бернардинців. На цій фотці наочно можна побачити перехід пізньої готики в бароко. А шкода. Готика, на мою думку, значно харизматичніша.
Іще один вільнюський «задній двір». Вивіска на вході - чистий шарман. В Прибалтиці взагалі чомусь популярні жарти на предмет радянського минулого. Навіть атракціони повигадували «інтерв’ю з агентом КГБ», «ніч у радянські в’язниці», і таке інше. Іноземці тащаться.
Ну і наостанок - ще одна фотка Каунаса. Взірцеве маленьке литовське містечко. Саме в ньому розташований славний музей чортів, а також купа іншого добра, музей комунікацій, зокрема, музей неонових скульптур (у середньовічному замку) та «музей сліпоти», де кожен може провести час в цілковитій темряві, дізнавшись, як воно - бути незрячим. Вигадники, що тут скажеш, креатив. :)
На цій фотці - вулиця Воріт Зорі. Ворота видніються в правому нижньому куточку. У самих воротях вбудовано каплицю Божої Матері, і, коли пройти цими воротами, то, ніби, подорожнім прощаються гріхи. Тобто, конкретний гріх, в котрому ти каєшся, проходячи під каплицею. Не дивно, чого туристи замислено сновигають туди-сюди.
Ну а це - нетиньковане бароко. Двір греко-католицької церкви, між іншим. Коротше, все як у нас: тиньк - лише на фасади.
Без цієї фотки (ліворуч) будь-яка розповідь про Вільнюс неповна. Це - костьол Святої Анни з унікальним фасадом «пластичної готики». У всій Литві два таких будинки. Один - згаданий костьол, другий - Будинок Перуна у Каунасі (праворуч).
Зразу за Святою Анною - костьол Бернардинців. На цій фотці наочно можна побачити перехід пізньої готики в бароко. А шкода. Готика, на мою думку, значно харизматичніша.
Іще один вільнюський «задній двір». Вивіска на вході - чистий шарман. В Прибалтиці взагалі чомусь популярні жарти на предмет радянського минулого. Навіть атракціони повигадували «інтерв’ю з агентом КГБ», «ніч у радянські в’язниці», і таке інше. Іноземці тащаться.
Ну і наостанок - ще одна фотка Каунаса. Взірцеве маленьке литовське містечко. Саме в ньому розташований славний музей чортів, а також купа іншого добра, музей комунікацій, зокрема, музей неонових скульптур (у середньовічному замку) та «музей сліпоти», де кожен може провести час в цілковитій темряві, дізнавшись, як воно - бути незрячим. Вигадники, що тут скажеш, креатив. :)