Вся Украина и вся Русь
Из работы заведующей кафедрой истории Киево-Могилянской академии Натали Яковенко: Дзеркала ідентичності. Дослідження з історії уявлень та ідей в Україні XVI-початку XVIII століття. Київ, 2012. С.40,41:
Ще точніше передає шляхетську візію простору «трискладової України» анонімний автор другої половини XVII століття: «Україна - це польський край, що складається з трьох воєводств, Київського, Брацлавського та Чернігівського, і лежить зі сходу сонця при московській границі, потім татарській, далі на південь волоській [...]. І тому цей край називається Україною, що має своє розташування біля краю чужих границь» (Opisanie woyny kozackiej, to jest buntow Chmielnickiego: ЛНБ. Ф. 5 (Оссолінські), од. зб. 2098/II. Арк. 22 зв. Цит. за: Borek P. Ukraina w staropolskich diariuszach і pamietnikach. S. 12).
Паралельно з конкретизацією шляхетського сприйняття «України» як терену трьох східних воєводств Речі Посполитої виокремлюється в самодостатній простір ще одна «Україна» - та, на якій було утверджено козацьку юрисдикцію спершу на Київщині, Чернігівщині й Брацлавщині, а остаточно - лише на лівому березі Дніпра, де козацький Гетьманат зайняв частину Київського й повністю Чернігівське воєводство. Поява в середині XVII століття козацької держави на питомій, «наддніпрянській» Україні автоматично легітимізувала її ім'я в очах мешканців Гетьманату. Разом з тим, козацьку «Україну» ще доволі довго сприймали як органічну частину Русі. Наприклад, панічні чутки, що ходили серед шляхти на початку війни 1648 року, ототожнювали появу козацького Гетьманату зі спробою створити «козацьке», або «руське князівство» (Короткий критичний аналіз цих чуток (на відміну від поширених в останній час спроб тлумачити їх як доказ «державотворчої програми» Хмельницького) подав Михайло Грушевський (Історія України-Руси. Т. 8, 4.3. С. 11-12). Нереалізована ідея Гадяцької угоди 1658 року, яка передбачала повернення Гетьманату до складу Речі Посполитої, теж називає територію цієї автономної одиниці Князівством Руським, що засвідчує ототожнення - принаймні з погляду козацької верхівки - назви «Україна» з руським простором взагалі. Ще одне виразне свідчення цього залишив сторонній спостерігач, далекий від знання місцевих ономастичних нюансів. Ідеться про донесення шведського посла Ґотарда Велінґа, який у лютому 1657 року провадив переговори з Іваном Виговським (zum Canzler); той, за словами Велінґа, вимагав уступки всіх зайнятих шведсько-козацькою армією територій Галицької Русі - «права на всю стародавню Україну або Роксоланію ... аж до Вісли» [jus totius Ukrainae antiquae vel Roxolaniae ... biss an die Weixel] (Архив ЮЗР. Ч. з, т. 6. С. 205). Вкраплення латинської фрази в німецькомовний текст донесення є прямим цитуванням слів Виговського, що додає репліці Велінґа ще більшої достовірності. Таким чином, вислів «уся Україна», на який часто натрапляємо в козацьких заявах, ситуаційно міг виступати як синонім поняття «вся Русь». Ось як, для прикладу, окреслює свої наміри в 1667 році гетьман не підпорядкованого московському цареві козацтва Петро Дорошенко: опанувати «не тільки цей бік України, де ми нині живемо» (йдеться про правий берег Дніпра), а й усе «Князівство Руське, що мало за межу Перемишль, Ярослав, Галич, Володимир»( Чигирин, грудень 1667 року: Акти ЮЗР. Т. 6 (1665-1668). С. 241).
Утім, зусилля козацької старшини об'єднати під своєю владою «всю Русь», як відомо, не справдилися. Козацький Гетьманат був редукований до території на лівому березі Дніпра, і це позбавило сенсу ототожнення козацької України з «усією Руссю», а успішна кар'єра нового іменування «Мала Росія», як уже згадувалося, поступово й взагалі стерла з колективної пам'яті мешканців Гетьманату спогади про Русь.
У такій подвійній іпостасі - як «Україна» південно-східних воєводств Речі Посполитої, розтягнута на правому березі Дніпра, та як «Україна» козацького Гетьманату під московською протекцією на лівому березі Дніпра - ці терени входять у XVIII століття. Втім, у кожної з «Україн» було ще й запасне ім'я: у Речі Посполитій «Русь», у козацькому Гетьманаті «Мала Росія»
Ще точніше передає шляхетську візію простору «трискладової України» анонімний автор другої половини XVII століття: «Україна - це польський край, що складається з трьох воєводств, Київського, Брацлавського та Чернігівського, і лежить зі сходу сонця при московській границі, потім татарській, далі на південь волоській [...]. І тому цей край називається Україною, що має своє розташування біля краю чужих границь» (Opisanie woyny kozackiej, to jest buntow Chmielnickiego: ЛНБ. Ф. 5 (Оссолінські), од. зб. 2098/II. Арк. 22 зв. Цит. за: Borek P. Ukraina w staropolskich diariuszach і pamietnikach. S. 12).
Паралельно з конкретизацією шляхетського сприйняття «України» як терену трьох східних воєводств Речі Посполитої виокремлюється в самодостатній простір ще одна «Україна» - та, на якій було утверджено козацьку юрисдикцію спершу на Київщині, Чернігівщині й Брацлавщині, а остаточно - лише на лівому березі Дніпра, де козацький Гетьманат зайняв частину Київського й повністю Чернігівське воєводство. Поява в середині XVII століття козацької держави на питомій, «наддніпрянській» Україні автоматично легітимізувала її ім'я в очах мешканців Гетьманату. Разом з тим, козацьку «Україну» ще доволі довго сприймали як органічну частину Русі. Наприклад, панічні чутки, що ходили серед шляхти на початку війни 1648 року, ототожнювали появу козацького Гетьманату зі спробою створити «козацьке», або «руське князівство» (Короткий критичний аналіз цих чуток (на відміну від поширених в останній час спроб тлумачити їх як доказ «державотворчої програми» Хмельницького) подав Михайло Грушевський (Історія України-Руси. Т. 8, 4.3. С. 11-12). Нереалізована ідея Гадяцької угоди 1658 року, яка передбачала повернення Гетьманату до складу Речі Посполитої, теж називає територію цієї автономної одиниці Князівством Руським, що засвідчує ототожнення - принаймні з погляду козацької верхівки - назви «Україна» з руським простором взагалі. Ще одне виразне свідчення цього залишив сторонній спостерігач, далекий від знання місцевих ономастичних нюансів. Ідеться про донесення шведського посла Ґотарда Велінґа, який у лютому 1657 року провадив переговори з Іваном Виговським (zum Canzler); той, за словами Велінґа, вимагав уступки всіх зайнятих шведсько-козацькою армією територій Галицької Русі - «права на всю стародавню Україну або Роксоланію ... аж до Вісли» [jus totius Ukrainae antiquae vel Roxolaniae ... biss an die Weixel] (Архив ЮЗР. Ч. з, т. 6. С. 205). Вкраплення латинської фрази в німецькомовний текст донесення є прямим цитуванням слів Виговського, що додає репліці Велінґа ще більшої достовірності. Таким чином, вислів «уся Україна», на який часто натрапляємо в козацьких заявах, ситуаційно міг виступати як синонім поняття «вся Русь». Ось як, для прикладу, окреслює свої наміри в 1667 році гетьман не підпорядкованого московському цареві козацтва Петро Дорошенко: опанувати «не тільки цей бік України, де ми нині живемо» (йдеться про правий берег Дніпра), а й усе «Князівство Руське, що мало за межу Перемишль, Ярослав, Галич, Володимир»( Чигирин, грудень 1667 року: Акти ЮЗР. Т. 6 (1665-1668). С. 241).
Утім, зусилля козацької старшини об'єднати під своєю владою «всю Русь», як відомо, не справдилися. Козацький Гетьманат був редукований до території на лівому березі Дніпра, і це позбавило сенсу ототожнення козацької України з «усією Руссю», а успішна кар'єра нового іменування «Мала Росія», як уже згадувалося, поступово й взагалі стерла з колективної пам'яті мешканців Гетьманату спогади про Русь.
У такій подвійній іпостасі - як «Україна» південно-східних воєводств Речі Посполитої, розтягнута на правому березі Дніпра, та як «Україна» козацького Гетьманату під московською протекцією на лівому березі Дніпра - ці терени входять у XVIII століття. Втім, у кожної з «Україн» було ще й запасне ім'я: у Речі Посполитій «Русь», у козацькому Гетьманаті «Мала Росія»