==почему бойцы польской Армии Крайовой, даже стреляя на шорох в кустах, как правило, все же не трогали женщин-детей-стариков
Это не так. "Убийство рассматривалось как доблесть. Парни, которые убивали _целые семьи_, отмечали количество жертв на прикладах своих винтовок. В боях с УПА пленных вообще не брали. Даже захваченные без оружия мужчины не могли рассчитывать на снисхождение... ...Я никогда ранее не встречался с таким остервенением среди солдат АК". И таких воспоминаний куча. Просто в Польше на этом акцент не делают. А "любовь" к полякам объясняется без всякой спорыньи - в межвоенный период поляки на "кресах" отметились куда как похуже немцев после.
Спасибо. Это важная инфа, она мне не попадалась. Внесу поправку в основной текст. Один лишь вопрос: какой период времени в вашем источнике подразумевается, учитывая, что "ранее" он с таким остервенением не встречался? Если речь идет о временах после Волынской резни или моменте вторжения УПА на Люблинщину, многое понятно...
-/Парни, которые убивали _целые семьи_, отмечали количество жертв на прикладах своих винтовок.
тоже пилили, варили, гвозди в черепа забивали, детей потрошили? Тут ведь еще и уровень зверства обсуждается. "по правилам этикета, в помещение входит первой - граната" (с) как пример "зверств" не подходит
Вже була глибока осінь 1943 р., коли вночі в селі почулися постріли. Корець Ганна Герамонівна, 40 р. (чоловіка її розстріляли німці за те, що в 1939-1941 рр. був секретарем сільради) з трьома дітьми сховалась у схроні. Трішки побула і згадала, що залишила в хаті прядиво. Тоді люди сіяли льон, коноплі, робили з них кужіль, пряли, ткали полотно і шили одяг. Якщо заберуть пряжу, то не буде полотна з чого зіткати. Ганна сказала дітям, аби сиділи тихо, а сама вийшла зі схрону, щоб пряжу заховати. Більше в схрон вона не повернулася. Була застрелена поляком на прізвище Краков’як Ясько. Залишились діти круглими сиротами. Жорі було 15, Борі - 13, Соні - 9 років
( ... )
Простите, коллега, но я недаром спрашивал насчет времени эксцессов. Это осень 43-го, т.е., после Волынской резни и Люблинского вторжения, и уже можно ничему не удивляться.
Чотирьох мешканців села: Заремську Ольгу (15 р.), Заремського Сергія (27 р.), Заремського Володимира (30 р.), Войтовича Ананія Сергійовича (15 р.) завели до лісу (нині це місце за птахофабрикою). Трьох загнали в якийсь котлован і постріляли та почали знімати чоботи. А Краков’як Ясько свою жертву не стрельнув
( ... )
Тієї ночі в Римара було вбито з 15 людей. Серед них: Хміль Трохим (45 р.), дружина Санька (36 р.), дочка Галя (9 р.). Одна жінка, звати Катерина (40 р.), залишилась живою. Їх виводили з хати по двоє і розстрілювали. Куля пройшла між рукою і тілом Катерини. Вона впала, а коли вбивці пішли по нові жертви, то вона відповзла до купки соломи, що була на подвір’ї, присіла і на себе соломи накидала. Так і залишилась живою. Клименчук Марфу (50 років) щосили вдарили городником по голові, на третій день очуняла і поволі добралась до села Овадного. Ще прожила до 1951 р
( ... )
Сумніву не було - це чужинці. Вбігла в хату і крикнула: “Вставайте та втікайте. Швидше!” В одну мить чоловіки, хлопці, підлітки вискочили з хати з білими ряденцями, які кожний мав при собі аби на снігу накритись і зіллятись з білим снігом. Діти так швидко не повставали і поки я їх розворушила, то поляки вже тут. Жінки - хто під ліжко сховався, хто в запічок, а моя мама з онуками хотіла вискочити надвір, аж в хату вскочив поляк з лопатою в руках і маму вдарив лопатою по голові, вона впала, а він ще хлопця Іванка вдарив і цей заплакав-закричав на все горло, на всю хату. Нас усіх вигнали на повір’я і тут від сусідів пригнали жінок і дітей. На подвір’ї був колодязь і всіх до нього зігнали, а тоді поляк настромив дівчинку на вила-двійчата (залізні вила з двома зубами, що використовувались для скирдування снопів) і підніс та вкинув в криницю, а тоді настромив восьмирічну Христину Мазур і піднісши, - дівчинка звивалась на вилах, плакала, кричала, - жбурнув в криницю за першою дівчинкою. Аж тут підтягнули до криниці збитого з ніг якимсь
( ... )
Марія Мазурок була в хаті з двома дочками - старшенькій, Надійці, мало виповнитися десять років і вона була в мами перша помічниця, а меншенькій навесні минуло тільки чотири. У хату увірвалося кілька озброєних бандитів. Один з них штрикнув плоским багнетом, що був на гвинтівці, Марію в груди з такою силою, що назад його ледве вирвав, а другий прикладом ударив по маленькій голівці, потім по голівці десятирічної Надійки
( ... )
7 лютого 1944 р. [польські автори називають 19.01.1944 р. - укладач] польська боївка пройшла через село Людмиполь залишивши після себе гори трупів, завалені людськими тілами криниці і рушили на Гнійно. Але в селі вже знали про напад на Людмиполь і самооборона з десяти чоловік зайняла оборонну позицію на підступах до села Гнійного і, тільки-но нападники наблизились до села, як з нього їх зустріли вогнем, можливо не зовсім влучним, але доволі частим
( ... )
Это не так.
"Убийство рассматривалось как доблесть. Парни, которые убивали _целые семьи_, отмечали количество жертв на прикладах своих винтовок. В боях с УПА пленных вообще не брали. Даже захваченные без оружия мужчины не могли рассчитывать на снисхождение...
...Я никогда ранее не встречался с таким остервенением среди солдат АК".
И таких воспоминаний куча. Просто в Польше на этом акцент не делают. А "любовь" к полякам объясняется без всякой спорыньи - в межвоенный период поляки на "кресах" отметились куда как похуже немцев после.
Reply
Reply
Reply
Reply
Reply
тоже пилили, варили, гвозди в черепа забивали, детей потрошили?
Тут ведь еще и уровень зверства обсуждается.
"по правилам этикета, в помещение входит первой - граната" (с)
как пример "зверств" не подходит
Reply
Reply
Reply
Reply
Reply
Reply
Reply
Reply
Reply
Reply
Reply
Leave a comment