нема кому пожалітися...
Втомилася. страшенно. фізично і морально. так тяжко ходити із повною головою всяких ідей і думок творчих, що здається ось-ось трісне, і не могти навіть сісти написати найменше оповіданнячко до журналу чи бодай скласти план номера... Це жахливо. Ех, коли був маленький Тарасик, то я встигала поки він спав і плитку у ванній сама мозаїкою викладати, і кімнати шпаклювати і варити-прибирати-прати, а цей неспатун - це просто караул! по півгодини сну, а далі або возись-носись, або крики-писки, або може погратися у кращому випадку ще з півгодини, або і менше. але ж хіба в такому режимі щось можна зробити? Ні за що не візьмешся. от написала я ці кілька речень - а він уже знов реве. караул! Слава дітям-сонькам!