Шопінг по-турецьки
Поки літо в розпалі, можливо комусь ще знадобиться ця інформація.
З кожним роком все меншає число тих, хто ще жодного разу не був у Туреччині. Причина, по суті, одна - люди шукають кращого відпочинку за менші гроші. В цьому плані Туреччина на першому місці. Південь країни, по суті, перетворився на туристичний рай - тут все створено для того, щоб до них їхало більше людей. Часом навіть на збиток собі вони ставлять невеликі ціни за «ол інклюзів», аби лише принадити більше туристів до себе. Адже турки вміють торгувати і торгуватися.
Шопінг по-турецьки має одну особливість: ніколи не поспішайте купувати за названу ціну, адже вона завищена щонайменше удвічі. В жодній сувенірній крамничці ви не знайдете товари з цінниками. Ціни у них у голові. Улюблена відповідь багатьох продавців на запитання «скільки коштує» - «сто, но для тебя 20». Ну і після цього ще можна збити ціну до 10-15 - все залежить від терплячості покупця і поступливості продавця або ж реальної ціни товару. Існують великі сувенірні лавки, просто таки музеї турецьких сувенірів. Одна із «фішок» таких магазинів, яку нам вдалося «викупить» полягає в тому, що вас зустрічає один із продавців, який має свої візитівки, де написана велика знижка і його ім’я, пропонує вибирати собі все, що сподобалося, а тоді саме він для вас зробить гарну знижку. При цьому він вам мало не в родичі може набиватися, обіймати і цілувати, розповідати, що він бував у Києві і навіть скаже кілька слів українською, а в результаті - «розвод». Запитали ми якось в іншого продавця, що проходив повз, скільки коштують магнітики і той сказав, що 1 долар 2 штуки. Аж тут і «наш друг» нагодився і на це ж питання він відповідає - 2 долари. Бо ж він нам пообіцяв зробити 50-відсоткову знижку! Ось така кухня.
Сюрпризи і розчарування вас можуть чекати всюди, тож варто одразу пригледітися що й до чого. Ще коли нас везли від аеропорту до готелю наш гід сказала, що ми маємо лише один день, аби замовити екскурсії через готельного гіда. Він прийшов о 9-й ранку наступного дня і наполягав, щоб ми зробили вибір вже. Все так гарно нам розказав-розписав, що ми погодилися, заплатили гроші, отримали квиточки… а увечері, гуляючи базарною площею, перше, що ми побачили, це чималий банер, написаний від руки: « Лохи покупают экскурсии у отельного гида». І справді, в місцевих турфірмочок можна взяти подібні тури на 30-40% дешевше. Щоправда не перевіряли на рахунок якості і обслуговування.
Нас страшенно напружувало, що в кожному магазині потрібно за кожною річчю підходити і питати, скільки коштує, враховуючи, що це ще лише стартова ціна. Тому ми розпитали у місцевих, де можна знайти щось на зразок супермаркету, де купують місцеві. Довелося хвилин десять прогулятися углиб містечка, але все ж знайшли магазин із цінниками, де можна було солодощі, наприклад, купувати удвічі дешевше, не торгуючись. Там ми і брали лукуми, щербети та іншу турецьку смакоту.
Тут саме до речі пригадати про ще одну турецьку туристичну хитрість: коли вас везуть кудись від тур фірми, то часто-густо поїздка передбачає якісь торгівельні центри для шопінгу. Так от, наведу приклад. В магазині ми купували щербет за 20 лір (це близько 80 грн.) за кг., а на «фабриці солодощів», куди нас приперли вночі, везучи до аеропорту, це щастя коштувало 32 долари!
Із солодощами у нас трапилася ще одна історія, що заслуговує на увагу майбутніх туристів. В одній сувенірній крамничці ми вирішили купити лукум в красивих коробочках. 1 долар за коробку 200 грамів лук уму. Я взяла 4 на подарунки друзям. Коли в готелі я відкрила одну, то була немало здивована, адже замість красивих кубиків із горішками лежали кавалочки густо обваляних у цукровій пудрі шматочків незрозуміло чого. Наступного вечора довелося віднести ці гостинці назад, пояснивши, що картинка не відповідає вмісту на 90 відсотків. У мене це забрали без проблем, але запропонували обміняти на інші коробочки, де видно, що там всередині. Проте я вирішила ліпше на ті гроші взяти банних рушничків, а по солодощі піти в мінімаркет.
Дуже багато в Туреччині пропонують шкіри. Великі і маленькі магазини із яскравими вивісками російською, англійською та турецькою мовами, продавці, котрі переймають тебе і щиро припрошують купити шкіру - цього тут валом. Але ми не любимо шкіру, не носимо її та і в принципі не по це їхали, тож завжди проходили повз ці магазинчики, просто посміхаючись і вітаючись із продавцями. Але нам пощастило - в готелі орендували приміщення під магазин шкіри від фабрики PONTO. А продавець там був виходець з СРСР Якуб, який добре знав російську. Так от він мене просто таки вбивав своїми маркетинговими прийомами. Після кількох десятків невдалих спроб продати мені «шкіру», він якось підстеріг мене біля моря, де я прилягла відпочити.
- У тебя такие красивые глаза, - томним голосом сказав мені Якуб, крадькома позираючи в бік моря, де купався мій чоловік. А тоді перегодя додав, - купи кожу.
Зате Якуб розказав нам, де можна купити дешевих фруктів. По середах у Конаклах базарний день і туди з’їжджаються з довколишніх сіл бажаючі продати все, що у них росте і виготовляється. Тож тут ми дізналися справжні ціни на полуниці, черешні, дині, персики та іншу смакоту, які на базарній площі продавали у 2-3 рази дорожче.
Проте є місця, де деякі речі можна купити дешевше, ніж на базарі. Це їхні точки розпродажів. Часом вони дуже нагадують наш секонд-хенд, адже там теж доводиться вигрібати з гори мотлоху пристойні речі. Проте, якщо пощастить, можна знайти справжню футболку POLOза 5 доларів. Також там можна і великі махрові рушники за 5 доларів знайти, і дитячі якісні футболки… Тож варто в перші дні нічого не купувати, аж допоки повністю не ознайомитеся з територією, магазинами та пропозиціями. Тоді вже можна і вибирати, і торгуватися, і витрачати гроші на те, що справді потрібно.
Тож усім гарного відпочинку та вдалих покупок!