Повернення свободи вчитись
Південь Мексики, штат Чіапас. В 1994 році він став відомий на весь світ через появу руху сапатистів. Перші альтерглобалісти, прихильники радикального звільнення людини, індіанські повстанці - це про них. Взявши контроль над значною частиною штату, вони почали втілювати те, що раніше прийнято було називати утопією - вільне від держави та експлуатації суспільство. І те, що саме на сапатистських територіях триває масштабний експеримент із лібертарної педагогіки, не повинно викликати подив.
“Пряма дія” публікує статтю Густава Естева, активіста й інтелектуала, колишнього радника сапатистів, який живе й працює на півдні Чіапасу, в містечку Охака. Його досвід іще раз доводить: інша школа можлива.
Кілька років тому ми досліджували радикальні виступи проти освіти та шкіл в селищах і передмістях, особливо серед корінного населення. Кілька шкіл було закрито, а вчителів звільнено. Проте переважна більшість уникли такого типу політичного протистояння, натомість обходили шкільну систему, манівцями повертаючи та відновлюючи притаманні корінному населенню умови навчання.
Селяни прекрасно знають, як школи перешкоджають їх дітям опановувати знання, необхідні для життя в своїх спільнотах, для сприяння загальному добробуту своїх земель і місцевостей. Крім того, школи не можуть підготувати і до життя та роботи за їх межами. У багатьох спільнотах в штатах Оахака і Чіапас, у Мексиці, батьки вже не відправляють своїх дітей до школи.
Вони з досвіду знають , що зазвичай трапляється з тими, хто полишає свої спільноти, аби отримати "вищу освіту". Вони губляться в містах, на отуплюючих роботах. Останні офіційні досліджння показали, що тільки 8% випускників мексиканських університетів зможуть працювати за спеціальністю. Юристи чи інженери працюють таксистами або торгують у кіосках. Незважаючи на розуміння ситуації, люди досі не втрачають ілюзії, що вища освіта пропонує щось їх дітям. Їм незручно позбавляти своїх дітей такої "можливості".
Життя без учителів
Одного разу ми провели мислиннєвий експеримент, в якому скористались порадою Джона МакНайта (John McKnight) - “уявити світ без дантистів”, - і застосували це до вчителів. Спочатку численні апокаліптичні описи кружляли довкола столу, поки ми уявляли світ без учителів та навчання. Але раптом щось радикально інше з’явилось в обговоренні. Ми уявили безліч інших шляхів, якими б люди могли створювати відмінний спосіб життя.
Найважливіший висновок нашої розмови - це розуміння, що ми вчимося краще, коли ніхто не вчить нас. Це можна побачити як на прикладі кожної окремої дитини так і з власного досвіду. Наші життєві навички здобуваються у практиці, без будь-якого навчання.
Після такої мисленнєвої вправи, нам спало на думку практичніше питання. Ми зрозуміли, разом з сапатистами, що змінювати світ дуже важко, майже неможливо, легше створити новий. Власне, це сапатисти і роблять на півдні Мексики. Як можна створити новий світ в своєму маленькому, людському масштабі, в крихітному куточку в Оахаці? Як ми можемо “знешколити” (deschool) наше життя і життя наших дітей у світі, де школи досі домінують у головах, серцях та інституціях?
Найбільш вражаючим уроком, що ми отримали від цієї вправи, стало з’ясування того, чого нам справді не вистачає в міському сердовищі: умов для стажування (apprenticeship). Вимагаючи освіту та інституцій для навчання наших дітей та молоді, ми не помічаємо трагічну соціальну пустелю, в якій живемо. Їм не доступні реальні можливості вільно навчатись. Вони вже не можуть вчитись разом з батьком і матір’ю, дядьком і тіткою, бабусею і дідусем - просто говорити з ними, слухати їхні розповіді чи спостерігати за їх буденними справами. Кожен зайнятий, бігаючи з місця на місце. І здається, що ніхто вже не має наполегливості поділитися з новим поколінням мудрістю накопиченою в культурі. Замість освіти, насправді ми потребуємо умов для гідного життя, потребуємо спільноти.
Отже нашим завданням, став пошук шляхів відновлення спільноти в місті, створення соціальної структури, в якій всі ми, незалежно від віку, могли б вчитися і в якій кожен вид занять міг би процвітати. Впродовж дослідження, ми дивувались, як легко створювати альтернативи і як багато людей зацікавлені в цьому.
Отже, ми створили, наш університет, Унітьєрра (Unitierra). Молоді жінки і чоловіки без жодних дипломів, а краще і без шкільної освіти, можуть приєднатись до нас. Вони вчать, що хочуть - прикладні ремесла, на кшталт міського городівництва та відеовиробництва, або соціальні науки, або такі напрямки як філософія чи масові комунікації. Вони опановують хитрощі ремесла або сфери знання як стажери у практикуючих наставників. Крім того, вони вчаться користуватись сучасними знаряддями та практиками, не доступними їх спільнотам.
Щойно молоді люди потрапляють до Унітьєрри, вони починають працювати як стажери. Вони дізнаються, що потребують спеціальних навичок, щоб робити те, що хочуть. Переважну більшість часу вони набувають досвід, займаючись ремеслом, з наставниками або без них. Вони можуть обирати і відвідувати спеціальні практичні семінари, щоб скоротити час набуття цих навичок.
Наші "студенти" вчаться швидше, ніж ми думали. Вже через кілька місяців їх кличуть назад до спільноти, застосовувати набуті вміння. Вони приносять там багато користі. Іноді вони творчо поєднують різні напрями навчання. Так наприклад, один хлопець поєднав органічне сільське господарство та відновлення грунтів (його першопочаткове захоплення) з народною архітектурою. Але він не надає професійні послуги, які б дозволили йому рухатись в напрямку стандартів життя середнього класу, живучи за рахунок продажу послуг і товарів. Він вчиться ділитись - як селяни, вчиться, що значить бути шанованим членом свого суспільства і спільноти, як це було в давні часи.
Дисципліна і свобода
В Унітьєррі ми не виробляємо професіоналів. Ми створили товариське місце, де всі ми насолоджуємось, навчаючись разом. Але "студенти" та їх спільноти усвідомлюють, що перебування в Унітьєррі не відпочинок. Щоправда, у студентів нема класів чи проектів. Насправді, вони не мають жодних формальних зобов'язань. Лише непримусові заняття. Їх дисциплінує обов'язок перед їх групою (іншими "студентами"), перед нами (учасники всіх видів діяльності в Унітьєррі), і перед своїми спільнотами.
Наші "студенти" не належать спільнотам. Вони самі є спільнотами. Звичайно, вони можуть розважатись і мають на це дуже довгі ночі танців та багато свят. Але вони несуть відповідальність перед своїм суспільством, тобто, перед собою. І сподіваюсь, саме це їх дисциплінує.
Наші "студенти" мають таку внутрішню та соціальну структуру, яка слугує основною умовою для реальної свободи. Якщо ви її не маєте, якщо ви окремий атом в масі колективу, тоді вам потрібен хтось відповідальний за організацію. Працівники профспілки, члени політичної партії чи церкви, громадяни країни - всі вони потребують організаторів і зовнішніх сил, щоб триматися разом. В ім'я безпеки та порядку, вони жертвують свободою. Реальні люди, зав’язані мережею відносин, можуть залишатися разом, в умовах свободи.
Іван Ілліч (Ivan Illich) одного разу сказав: "Справжнє навчання, може бути тільки неквапливим заняттям вільних людей." Він також сказав, що у суспільстві споживання ми або у в’язниці залежності, або у тенетах заздрості. Тільки без залежності та заздрості, тільки без змагання у сфері освіти, в умовах свободи, ми можемо насолодитися справжнім навчання.
В Унітьєррі ми продуктивно слідуємо настановам Пола Гудмена(Paul Goodman), друга, і натхненника Івана Ілліча. Гудмен одного разу сказав: "Уявіть, що Революція, про яку ви говорите і мрієте, відбулась. Уявіть, що ви перемогли, і ви вже має суспільство, яке хотіли. Як ви, особисто ви, жили б в цьому суспільстві? Почніть жити так зараз! Що б ви не зробили тоді, робіть це зараз. Якщо ви натрапили на перешкоди, на людей, або на речі, що не дають вам так жити, тоді починайте думати про те, як перейти, обійти, пролізти під, зіштовхнути ці перешкоди і ваша політика буде конкретною і практичною".
Називаючи Унітьєрру університетом, ми насміхаємось над офіційною системою і граємо з її символами. Через один чи два роки навчання, щойно колеги вважатимуть, що вони вже досить компетентні в конкретному ремеслі, ми видаємо "студентам", чудовий диплом університету. Таким чином, ми пропонуємо їм суспільне визнання в якому їм відмовила система освіти. Замість засвідчення кількості дупогодин (ass-hours), як це роблять звичайні дипломи, ми засвідчуємо компетентність, що відразу поціновується спільнотою, і захищає наших "студентів" від звичної дискримінації. Однак, як не дивно, більшість наших випускників не вимагає жодних дипломів. Вони їм не потрібні.
Ми також відзначаємо старійшин і мудреців сучасними символами. Таким чином, ми пропонуємо дипломи Унітьєрри людям, які, можливо, ніколи не відвідували школи чи нашого університету. Їх компетенція засвідчена соратниками і спільнотою. Ідея, знову ж таки, полягає у своєрідному розважальному та гумористичному використанні всіх символів панування. Або, як каже Ілліч, “викривленого” використання виробленого державою або ринком.
Наші дипломи безглузді для тих, хто бажає хизуватись, вимагати роботи чи будь-які привілеї. Вони є виявом людської автономії. Як символ, вони представляють приналежність наших "студентів" до своїх спільнот, а не право щось вимагати. Тим не менш, 100 % наших "випускників" плідно працюють у сфері, яку вони опанували.
Отже ігри з символами системи це не тільки вияв гумору. Це ще і свого роду захист. Те, що ми робимо є надзвичайно підривним. Певним чином, ми підриваємо всі інститути сучасного капіталістичного суспільства. Запакувавши нашу діяльність в обгортку однієї з найшанованіших священних коров сучасності - освіту - ми захищаємо нашу свободу від нападів системи.
Тут кожен Я це Ми. Ось як ми живемо разом, наше сучасне життя, вкорінене в соціальний і культурний ґрунт, є джерелом надії на часи, коли всі ми, натхненні сапатистами, створимо новий світ.
__________________________
Ця стаття є частиною серії «Звільніть Ваш простір», і була надрукована взимку 2008 у номері журналу YES!.
Густав Естева низовий активіст і депрофесіоналізований інтелектуал. Автор багатьох книг і есе, колишній радник сапатистів, та член кількох незалежних мексиканських та міжнародних організацій та мереж, живе в селищі у Оахаці на півдні Мексики.
Джерело: yesmagazine.org
Переклад: Нат (Пряма дія, НаУКМА)
Читати статтю на профспілковому сайті >>>