казка індіянська, суботня, для амазонки одної
Оригинал взят у 0navaho0 в казка індіянська, суботня, для амазонки одної
ото вже справді літньої суботи ніченька чорним в срібно-зоряну крапку покривалом світ застлала
цвіркуни з комаством своїх переспівів шоу талантів давай,
а я індіянця-навахо до себе викликаю-шаманю, ходи-ходи, друже, з"явися
нині на тебе жду, нині тобі місцем поступаюся, нині для тебе вігвам м"якими хутрами встелив, запашними травами прихорошив, бойовими трофеями прикрасив
ходи-ходи, Навахо, Чаклуне індіянський гострозорий, добрий серцем і душею широкою як світ
і він прийшов, з"явився-матеріалізувався просто коло вогню, лиш дим колихнувся ледь і очі блиснули іскринками, він на шкурі ведмедя вмостився, а мене і не стало..
і вже не в моєму - в індіянському животі пиво задиристе хлюпається, злостивими блідолицими чаклунами варене
і в голові не в моїй - в індіянській думки за різне, відважні такі думки, як молоді вояки-вовчата, котрим подвиги творити бездумно, на славу собі, своєму роду-племені, прихильність Сили випробовуючи та себе
отакі думки
індіянець усміхається
перед того як піти, я йому музику у вуха пустив, од котрої він мліє, серцем тане, аж очі йому блищать од свята такого, любить, знаю.. кохається Навахо в музиці блідолицих, каже що ви доброго світу показали і за що вас Сила терпить - то за музику вашу, за те, що зуміли звуків приборкати, навчилися ними вправлятися, їх пускати табунів наче диких потоками вправно, не даючи по світу розтікатися
за музику вашу вас Сила і терпить, каже Навахо
не сперечаюся
індіянець, тобі слово, твій вихід, твоїх розповідей час
прокашлявся, руку ліву підняв що долоня вперед, очі повіками прикрив,і каже
"..дівчинка-луна.."
" і не мені, не батькові моєму, не діду, навіть не прадіду старий-престарий Шаман історію повідав..
в густих лісах північних територій жило-було плем"я-рід Дітей Сірих Вовків,
могутній був народ, вельми чисельний і войовничий, організований твердоі тотемом у них були Сірі Вовки Лісу.
людські діти-вовчата старими людьми-вовками виховувалися, молоді - дорослими, а всі рішення по роду приймалися радою самих сильних і розумних воїнів-вовків, а за порядком, за дотриманням законів вовчих обирали загалом стежити Вожака
Діти Сірих Вовків з сірими вовками лісу насправді зналися, з давніх часів дружили, з тих часів, коли і люди і їх тотемні звірі говорити вміли на спільній мові.. і набралися люди од сірих вовків лісу їх законів, звичок і правил. справді по-вовчи жили і множилися, по-вовчи полювали, свої території по-вовчи боронили і час від часу нових територій займали. коли війною, а коли й домовленістю з другими родами, не менш могутніми, зі звірами тотемними не меншої сили..
Сірі вовки лісу навчили Дітей як життя влаштувати справді по-вовчому.. у роду Дітей були Вовки-воїни, солдати, грубі силою, великі зростом, були свої Мисливці, слідопити сторожкі і хитрі, були в роду свої розвідники-одинаки, безстрашні далекобійники-рейдери, котрі і полювали і слідкували за територіями, пильнували за виживання племені.. були в роду свої хворі, котрих берегли, були старі вовки, котрих належало слухатись і допомагати їм жити в старості, переймаючи їх досвід і розум..
Діти Сірих Вовків навіть імена собі давали згідно вовчих правил, цілком довіряючись Силі і безстрашно кидаючи їй виклик, як приходив на те час.
і в роду окреме місце займали жінки-вовчиці.
вони були у неабиякій пошані і завжди займали привілейоване місце в самому племені. сильні, красиві і розумні жінки-вовчиці ставали предметом боротьби між самих визнаних воїнів-вовків всередині племені, за їх прихильність боролися до кривавих ран, за них творили подвиги на війні, заради них влаштовували змагання в мирний і ситий час.. такі вовчиці ставали Матерями зграї-племені, були на повному утриманні всього роду і ще мали право голосу на родових зборах..
інші жінки-вовчиці несли звичайні важкі обов"язки в племені, гляділи дітей та старих, готували їжу, дбали про житла та займалися збиранням плодів та ягід.. вони ставали дружинами звичайних вояків-мисливців, не мали особливих прав у роду і жили простим життям..
і одного доброго року у Вожака племені Дітей Сірих Вовків та у його дружини народилася дівчинка з незвичайним, не баченим досі у роду-племені сліпучо-білим волоссям..
про то взнали всі Діти Сірих Вовків
а люди в ті часи були вельми полохливі щодо кажного незвичного прояву Сили
їх лякала сама можливість таких проявів
новина про народження біловолосої дівчинки-вовчиці поставило на вуха все плем"я, були скликані збори, на котрих і молоді і старі люди-вовки виголошували своє занепокоєння
і шо з того, казали старі люди-вовки, ну нехай у неї біле волосся, зате батько в неї наш визнаний Вожак, а мати - наша сама сильна і мужня Вовчиця.. живімо собі далі.. от тільки дівчинку поки що не називаймо ніяк, най живе без імені.. не слід Силу гнівити, ми й так не розуміємо що Сила нам цією дівчинкою хотіла сказати..
і жив собі рід далі. рік-другий, третій.. і росла дівчинка без імені і всі любили її, пишалися нею і боялися її.. якось так воно і було..
а потім настав спустошливий і посушливий рік.. дощів не було, пожежі нищили ліс і тварини втікали кудись далі, плем"я голодувало, молоді діти-вовки вмирали од голоду, а за ними і старі..
і Діти Сірих Вовків вирішили звернутися до своїх покровителів за порадою
Вожак сам пішов на стрічу до тотемних наставників..
в особливому місці Сили на його заклик вийшли старі сірі вовки лісу і тримали вони раду.. і не могли нічого придумати, окрім того, що саме поява біловолосої дівчинки-вовчиці всіх застала зненацька і її, тую появу, було людьми-вовками трактовано не правильно, а звідси і всі біди лісу.. і сірі вовки лісу не знали що радити, як тепер всім бути, але всі зійшлися на тім, що знак од Сили був надто явним і вимагав якоїсь реакції-відповіді од союзу людей і вовків..
і послали по самого старого вовка лісвої зграї.. він навіть йти не міг, його приволокли на гіллі ялини молоді вовчуки.. старий облізлий вовчисько вислухав за новину, а затим ледве підняв морду і беззубо прошелестів:
- не од батька свого і не од діда, і навіть не од прадіда, а далі з глибини роду знаю я легенду про те, що за нашими лісами далеко є гори непрохідні-недолані з ріками бурхливими смертно, і за тими горами лежить біла-пребіла територія, країна, де все довкола біле, і гори і земля, і ріки і дерева, і навіть люди і вовки.. там все біле, навіть сонце там не вогнем очі обпіка, а світлом білим сліпить.. і думаю я своїми мізками старими всохлими, що дівчинка твоя, Вожак Дітей Сірих Вовків, є дитиною насправді з білої країни.. видно настав час поєднати наші світи, наші території, настав час нам зустрітися і пізнати одне другого..
відведіть дитину з білим волоссям в її край, там її місце.. так, здається, велить нам Сила..і тоді в наші ліси знову прийдуть дощі і здобич повернеться, і ми знову мирно житимемо із Силою..
і що було робити Вожаку, як не скоритися тотемному наставнику своєму.. Вожак сірих вовків лісу пішов разом із Вожаком Дітей Сірих Вовків. повернулися вони у плем"я, де на їх появу вже всі чекали стривожено.. і однак те що прибув сам Вожак сірих вовків лісу всіх Дітей встривожила неабияк.. і розповіли Вожаки про переказ старого вовка, про його пораду-настанову.. і нічого не сказали,\ люди-вовки, скорилися.. зібрали в дальню путь обидвох вожаків та дівчинку з білим волоссям та провели всім родом аж до першої повноводої ріки, аж до місця де ліс-годувальник ставати почав рідшим і біднішим..
а Вожаки з біловолосою дівчинкою пішли далі.. і йшли вони довго, зійшли наніц їх припаси і вони мусіли полювати звіра і птаха, збирати ягоди і їсти що під ногами трапиться..
і йшли вони довго.. аж коли вдалині насправді не з"явилися білі сліпучі гори, а сонце не почало світлом білим сліпити.. а ще справді стало відчутно холодніше..
і Вожаки зрозуміли, що то сонце більше не гріє землю в цих місцях, а просто світить білим, фарбує світ відповідно і все живе на тім світі...
і пішли вожаки далі
і вже коли вони приступили до самих гір, опинилися коло їх підніжжя, як мусіли зупинитися вражені по саме нікуди..
з високих білих гір їм назустріч спускалася трійця дивних створінь.. вони були білі, одне видавалося вищим і було дуже схоже на людину, інше було нижчим і було схоже на вовка з білою шерстю, а третє було самим меншим на зріст і на голові мало чорну цятку..
Вожаки з біловолосою дівчинкою зупинилися вражені, не в силі ступити кроку.. так і стояли, доки трійця білих створінь не спустилася до самого підніжжя гір, де їх чекали вожаки і біловолоса дівчинка-вовчиця..
і таки виявилася що то був біловолосий воїн, високий і стункий, одягнений у теплі білі хутра, а ще він був дуже схожий на Вожака Дітей Сірих Вовків.. і там був вовк із білою шерстю, страшенно схожий на Вожака сірих вовків, і там була дивна маленька дівчинка із темним волоссям, точно таким яке росло на голові у Вожака Дітей Сірих Вовків, і ця дівчинка була як дві краплини води схожа на дитя з білим волоссям, що тільки-но приступило до гір...
і проказав біловолосий воїн:
- у мене і в мої дружини народилася дівчинка з темним волоссям, ми дуже були здивовані, здивувався увесь наш рід і навіть покровителі наші - білі тотемні вовки і ті були здивовані вкрай, і не знали чим нам зарадити такому прояву Сили.. і ми жили собі з нашою донечкою аж доки сонце не стало нещадно гріти, наші білі землі стали танути водою, звірина злякалася і втекла і ми стали голодувати.. і тільки тоді нам вдалося почути історію-легенду про людей і звірів з темним волоссям, котрі живуть в дивнім краю з темними лісами і ріками не вкритими кригою.. і самий старий вовк наш наказав нам взяти з собою дівчинку з темним волоссям та одвести її в рідний її край.. так мовляв, розпорядилася насправді Сила.
і здивовані вожаки розовіли тому біловолосому воїну свою історію.. і всі присутні пренемало подивувалися хитрості та підступності Безликої Сили, котра дала всім вовкам і людям світу такий дивний урок..
вожаки обох світів обмінялися дітьми і вже зібралися розходитися, як Вожак Дітей Сірих Вовків враз запитав:
- а як звати вашу темноволосу дівчинку, дочку вашу? бо наша так і зосталася безіменною.. ми не посміли дати ім"я дитині самої Сили..
і відповів йому Вожак Дітей Білих Вовків:
- і ми свою не посміли ніяк назвати.. але тепер, я думаю, ми можемо це зробити, оскільки ми повернули свої дівчаток кожну у свій край..
подумали вожаки і вирішили назвати своїх доньок Лунами, бо вони одна була схожа на іншу справді як слово на слово, що луною між горами повертається до того, хто його проказав.. тільки що Біловолоса дівчинка стала Білою Луною, а Темноволоса - Темною Луною..
кажуть що з тих пір і повелося вовкам виходити на високі скелі та завивати на Місяць, тільки-но як Сонце зайде..
і сірі вовки так говорять до полярних, а ті - до своїх сірих побратимів.. так знову Біла Луна зустрічається зі своєю сестрою Темною Луною..
але те було давно, я не од батька те чув, і не од діда чи прадіда, то з глибини роду йде, з часів ще коли люди вміли говорити зі своїми тотемними звірами спільною мовою, а Сила давала людям і звірам уроки, бо любила і дбала за них, а вони - шанували її..
Навахо затих.. і якось одразу за тим згас останній вуглик у кострику посеред вігваму.. і хмарка диму на мить знеслася догори і я дивлюся - а Навахо пропав, нема його.. а я і з"явився..
казка спешеллі фор ю, М"юс...
ото вже справді літньої суботи ніченька чорним в срібно-зоряну крапку покривалом світ застлала
цвіркуни з комаством своїх переспівів шоу талантів давай,
а я індіянця-навахо до себе викликаю-шаманю, ходи-ходи, друже, з"явися
нині на тебе жду, нині тобі місцем поступаюся, нині для тебе вігвам м"якими хутрами встелив, запашними травами прихорошив, бойовими трофеями прикрасив
ходи-ходи, Навахо, Чаклуне індіянський гострозорий, добрий серцем і душею широкою як світ
і він прийшов, з"явився-матеріалізувався просто коло вогню, лиш дим колихнувся ледь і очі блиснули іскринками, він на шкурі ведмедя вмостився, а мене і не стало..
і вже не в моєму - в індіянському животі пиво задиристе хлюпається, злостивими блідолицими чаклунами варене
і в голові не в моїй - в індіянській думки за різне, відважні такі думки, як молоді вояки-вовчата, котрим подвиги творити бездумно, на славу собі, своєму роду-племені, прихильність Сили випробовуючи та себе
отакі думки
індіянець усміхається
перед того як піти, я йому музику у вуха пустив, од котрої він мліє, серцем тане, аж очі йому блищать од свята такого, любить, знаю.. кохається Навахо в музиці блідолицих, каже що ви доброго світу показали і за що вас Сила терпить - то за музику вашу, за те, що зуміли звуків приборкати, навчилися ними вправлятися, їх пускати табунів наче диких потоками вправно, не даючи по світу розтікатися
за музику вашу вас Сила і терпить, каже Навахо
не сперечаюся
індіянець, тобі слово, твій вихід, твоїх розповідей час
прокашлявся, руку ліву підняв що долоня вперед, очі повіками прикрив,і каже
"..дівчинка-луна.."
" і не мені, не батькові моєму, не діду, навіть не прадіду старий-престарий Шаман історію повідав..
в густих лісах північних територій жило-було плем"я-рід Дітей Сірих Вовків,
могутній був народ, вельми чисельний і войовничий, організований твердоі тотемом у них були Сірі Вовки Лісу.
людські діти-вовчата старими людьми-вовками виховувалися, молоді - дорослими, а всі рішення по роду приймалися радою самих сильних і розумних воїнів-вовків, а за порядком, за дотриманням законів вовчих обирали загалом стежити Вожака
Діти Сірих Вовків з сірими вовками лісу насправді зналися, з давніх часів дружили, з тих часів, коли і люди і їх тотемні звірі говорити вміли на спільній мові.. і набралися люди од сірих вовків лісу їх законів, звичок і правил. справді по-вовчи жили і множилися, по-вовчи полювали, свої території по-вовчи боронили і час від часу нових територій займали. коли війною, а коли й домовленістю з другими родами, не менш могутніми, зі звірами тотемними не меншої сили..
Сірі вовки лісу навчили Дітей як життя влаштувати справді по-вовчому.. у роду Дітей були Вовки-воїни, солдати, грубі силою, великі зростом, були свої Мисливці, слідопити сторожкі і хитрі, були в роду свої розвідники-одинаки, безстрашні далекобійники-рейдери, котрі і полювали і слідкували за територіями, пильнували за виживання племені.. були в роду свої хворі, котрих берегли, були старі вовки, котрих належало слухатись і допомагати їм жити в старості, переймаючи їх досвід і розум..
Діти Сірих Вовків навіть імена собі давали згідно вовчих правил, цілком довіряючись Силі і безстрашно кидаючи їй виклик, як приходив на те час.
і в роду окреме місце займали жінки-вовчиці.
вони були у неабиякій пошані і завжди займали привілейоване місце в самому племені. сильні, красиві і розумні жінки-вовчиці ставали предметом боротьби між самих визнаних воїнів-вовків всередині племені, за їх прихильність боролися до кривавих ран, за них творили подвиги на війні, заради них влаштовували змагання в мирний і ситий час.. такі вовчиці ставали Матерями зграї-племені, були на повному утриманні всього роду і ще мали право голосу на родових зборах..
інші жінки-вовчиці несли звичайні важкі обов"язки в племені, гляділи дітей та старих, готували їжу, дбали про житла та займалися збиранням плодів та ягід.. вони ставали дружинами звичайних вояків-мисливців, не мали особливих прав у роду і жили простим життям..
і одного доброго року у Вожака племені Дітей Сірих Вовків та у його дружини народилася дівчинка з незвичайним, не баченим досі у роду-племені сліпучо-білим волоссям..
про то взнали всі Діти Сірих Вовків
а люди в ті часи були вельми полохливі щодо кажного незвичного прояву Сили
їх лякала сама можливість таких проявів
новина про народження біловолосої дівчинки-вовчиці поставило на вуха все плем"я, були скликані збори, на котрих і молоді і старі люди-вовки виголошували своє занепокоєння
і шо з того, казали старі люди-вовки, ну нехай у неї біле волосся, зате батько в неї наш визнаний Вожак, а мати - наша сама сильна і мужня Вовчиця.. живімо собі далі.. от тільки дівчинку поки що не називаймо ніяк, най живе без імені.. не слід Силу гнівити, ми й так не розуміємо що Сила нам цією дівчинкою хотіла сказати..
і жив собі рід далі. рік-другий, третій.. і росла дівчинка без імені і всі любили її, пишалися нею і боялися її.. якось так воно і було..
а потім настав спустошливий і посушливий рік.. дощів не було, пожежі нищили ліс і тварини втікали кудись далі, плем"я голодувало, молоді діти-вовки вмирали од голоду, а за ними і старі..
і Діти Сірих Вовків вирішили звернутися до своїх покровителів за порадою
Вожак сам пішов на стрічу до тотемних наставників..
в особливому місці Сили на його заклик вийшли старі сірі вовки лісу і тримали вони раду.. і не могли нічого придумати, окрім того, що саме поява біловолосої дівчинки-вовчиці всіх застала зненацька і її, тую появу, було людьми-вовками трактовано не правильно, а звідси і всі біди лісу.. і сірі вовки лісу не знали що радити, як тепер всім бути, але всі зійшлися на тім, що знак од Сили був надто явним і вимагав якоїсь реакції-відповіді од союзу людей і вовків..
і послали по самого старого вовка лісвої зграї.. він навіть йти не міг, його приволокли на гіллі ялини молоді вовчуки.. старий облізлий вовчисько вислухав за новину, а затим ледве підняв морду і беззубо прошелестів:
- не од батька свого і не од діда, і навіть не од прадіда, а далі з глибини роду знаю я легенду про те, що за нашими лісами далеко є гори непрохідні-недолані з ріками бурхливими смертно, і за тими горами лежить біла-пребіла територія, країна, де все довкола біле, і гори і земля, і ріки і дерева, і навіть люди і вовки.. там все біле, навіть сонце там не вогнем очі обпіка, а світлом білим сліпить.. і думаю я своїми мізками старими всохлими, що дівчинка твоя, Вожак Дітей Сірих Вовків, є дитиною насправді з білої країни.. видно настав час поєднати наші світи, наші території, настав час нам зустрітися і пізнати одне другого..
відведіть дитину з білим волоссям в її край, там її місце.. так, здається, велить нам Сила..і тоді в наші ліси знову прийдуть дощі і здобич повернеться, і ми знову мирно житимемо із Силою..
і що було робити Вожаку, як не скоритися тотемному наставнику своєму.. Вожак сірих вовків лісу пішов разом із Вожаком Дітей Сірих Вовків. повернулися вони у плем"я, де на їх появу вже всі чекали стривожено.. і однак те що прибув сам Вожак сірих вовків лісу всіх Дітей встривожила неабияк.. і розповіли Вожаки про переказ старого вовка, про його пораду-настанову.. і нічого не сказали,\ люди-вовки, скорилися.. зібрали в дальню путь обидвох вожаків та дівчинку з білим волоссям та провели всім родом аж до першої повноводої ріки, аж до місця де ліс-годувальник ставати почав рідшим і біднішим..
а Вожаки з біловолосою дівчинкою пішли далі.. і йшли вони довго, зійшли наніц їх припаси і вони мусіли полювати звіра і птаха, збирати ягоди і їсти що під ногами трапиться..
і йшли вони довго.. аж коли вдалині насправді не з"явилися білі сліпучі гори, а сонце не почало світлом білим сліпити.. а ще справді стало відчутно холодніше..
і Вожаки зрозуміли, що то сонце більше не гріє землю в цих місцях, а просто світить білим, фарбує світ відповідно і все живе на тім світі...
і пішли вожаки далі
і вже коли вони приступили до самих гір, опинилися коло їх підніжжя, як мусіли зупинитися вражені по саме нікуди..
з високих білих гір їм назустріч спускалася трійця дивних створінь.. вони були білі, одне видавалося вищим і було дуже схоже на людину, інше було нижчим і було схоже на вовка з білою шерстю, а третє було самим меншим на зріст і на голові мало чорну цятку..
Вожаки з біловолосою дівчинкою зупинилися вражені, не в силі ступити кроку.. так і стояли, доки трійця білих створінь не спустилася до самого підніжжя гір, де їх чекали вожаки і біловолоса дівчинка-вовчиця..
і таки виявилася що то був біловолосий воїн, високий і стункий, одягнений у теплі білі хутра, а ще він був дуже схожий на Вожака Дітей Сірих Вовків.. і там був вовк із білою шерстю, страшенно схожий на Вожака сірих вовків, і там була дивна маленька дівчинка із темним волоссям, точно таким яке росло на голові у Вожака Дітей Сірих Вовків, і ця дівчинка була як дві краплини води схожа на дитя з білим волоссям, що тільки-но приступило до гір...
і проказав біловолосий воїн:
- у мене і в мої дружини народилася дівчинка з темним волоссям, ми дуже були здивовані, здивувався увесь наш рід і навіть покровителі наші - білі тотемні вовки і ті були здивовані вкрай, і не знали чим нам зарадити такому прояву Сили.. і ми жили собі з нашою донечкою аж доки сонце не стало нещадно гріти, наші білі землі стали танути водою, звірина злякалася і втекла і ми стали голодувати.. і тільки тоді нам вдалося почути історію-легенду про людей і звірів з темним волоссям, котрі живуть в дивнім краю з темними лісами і ріками не вкритими кригою.. і самий старий вовк наш наказав нам взяти з собою дівчинку з темним волоссям та одвести її в рідний її край.. так мовляв, розпорядилася насправді Сила.
і здивовані вожаки розовіли тому біловолосому воїну свою історію.. і всі присутні пренемало подивувалися хитрості та підступності Безликої Сили, котра дала всім вовкам і людям світу такий дивний урок..
вожаки обох світів обмінялися дітьми і вже зібралися розходитися, як Вожак Дітей Сірих Вовків враз запитав:
- а як звати вашу темноволосу дівчинку, дочку вашу? бо наша так і зосталася безіменною.. ми не посміли дати ім"я дитині самої Сили..
і відповів йому Вожак Дітей Білих Вовків:
- і ми свою не посміли ніяк назвати.. але тепер, я думаю, ми можемо це зробити, оскільки ми повернули свої дівчаток кожну у свій край..
подумали вожаки і вирішили назвати своїх доньок Лунами, бо вони одна була схожа на іншу справді як слово на слово, що луною між горами повертається до того, хто його проказав.. тільки що Біловолоса дівчинка стала Білою Луною, а Темноволоса - Темною Луною..
кажуть що з тих пір і повелося вовкам виходити на високі скелі та завивати на Місяць, тільки-но як Сонце зайде..
і сірі вовки так говорять до полярних, а ті - до своїх сірих побратимів.. так знову Біла Луна зустрічається зі своєю сестрою Темною Луною..
але те було давно, я не од батька те чув, і не од діда чи прадіда, то з глибини роду йде, з часів ще коли люди вміли говорити зі своїми тотемними звірами спільною мовою, а Сила давала людям і звірам уроки, бо любила і дбала за них, а вони - шанували її..
Навахо затих.. і якось одразу за тим згас останній вуглик у кострику посеред вігваму.. і хмарка диму на мить знеслася догори і я дивлюся - а Навахо пропав, нема його.. а я і з"явився..
казка спешеллі фор ю, М"юс...