"бомжі зсередини і ззовні" - про жорстокі стереотипи
Вчора гортала часопис «Тиждень» за 16.01.2010. У рубриці «Наш тиждень» Богдан Буткевич пише: «Мабуть, усі знайомі зі стреотипом, що Україна - країна унікально чарівних жінок та не менш унікально огидних чоловіків. Із приходом чергової зими впевнюєшся, що в цій тезі є велика частка істини. Чомусь більшість чоловіків вважає: якщо холодно, то достатньо вдягнути на брудне волосся базарну чорну «менінгітку» та зачовгану «кожанку» того ж таки кольору - і ти в шоколаді. Марафет доповнюють неохайні чорні джинси. Я розумію: грошей мало, робота малооплачувана, але ж якщо ти виглядаєш як бомж іззовні, то і зсередини будеш таким же. Елементарна психологія: несмак в одязі - це несмак у голові».
Фраза «якщо ти виглядаєш як бомж іззовні, то і зсередини будеш таким же» вразила особливо. Хотілося б, щоб пан Богдан пояснив її більш детально - не так мені, як, наприклад, В’ячеславові Івановичу, який уже кілька років живе на вулиці (тобто є «бомжем іззовні»), а раніше - до пенсії - працював у Академії Наук. Цікаво, що б сказав пан Богдан про внутрішній світ Андрія (бездомний 3 роки), який напам’ять знає пів-Біблії, чи Слави, який, проживши близько десятка років на вулиці, досі цікавиться політикою і мистецтвом - цей список може бути дуже довгим. Чи знає пан Буткевич, скільки українських інтелектуалів, поїхавши за кордон, стали там бездомними? Причин, щоб опинитися на вулиці, дуже багато - і це далеко не власний вибір людини. Зрештою, ніхто з нас не застрахований від непердбачуваних обставин - ні я, ні ви, ні журналісти. То цікаво, якби, не дай Боже, пан Богдан став бездомним, що б сталося з його внутрішнім світом? Чи пан Богдан розуміє, що за словом «бомж» (яке, до речі, є некоректним - це радянське слово на позначення радянських реалій - зараз воно просто застаріле) - тисячі людей зі складними долями? Чи здогадується пан журналіст, що означає жити, тобто виживати на вулиці? Недавно Андрій, про якого я вже згадувала, сказав мені: «Знаєш, що найтяжче, коли живеш на вулиці? Прокинувшись вранці (після ночі в закиненому будинку, переході, підвалі, під’їзді, на лавці (!!!) - прим.моя), виглядати як людина». Дивно, що в нашому суспільстві ти людина тільки тоді, коли гарно виглядаєш. Пан Богдан називає це елементарною психологією, а, як на мене, це жорстокість і бездумство.
Фраза «якщо ти виглядаєш як бомж іззовні, то і зсередини будеш таким же» вразила особливо. Хотілося б, щоб пан Богдан пояснив її більш детально - не так мені, як, наприклад, В’ячеславові Івановичу, який уже кілька років живе на вулиці (тобто є «бомжем іззовні»), а раніше - до пенсії - працював у Академії Наук. Цікаво, що б сказав пан Богдан про внутрішній світ Андрія (бездомний 3 роки), який напам’ять знає пів-Біблії, чи Слави, який, проживши близько десятка років на вулиці, досі цікавиться політикою і мистецтвом - цей список може бути дуже довгим. Чи знає пан Буткевич, скільки українських інтелектуалів, поїхавши за кордон, стали там бездомними? Причин, щоб опинитися на вулиці, дуже багато - і це далеко не власний вибір людини. Зрештою, ніхто з нас не застрахований від непердбачуваних обставин - ні я, ні ви, ні журналісти. То цікаво, якби, не дай Боже, пан Богдан став бездомним, що б сталося з його внутрішнім світом? Чи пан Богдан розуміє, що за словом «бомж» (яке, до речі, є некоректним - це радянське слово на позначення радянських реалій - зараз воно просто застаріле) - тисячі людей зі складними долями? Чи здогадується пан журналіст, що означає жити, тобто виживати на вулиці? Недавно Андрій, про якого я вже згадувала, сказав мені: «Знаєш, що найтяжче, коли живеш на вулиці? Прокинувшись вранці (після ночі в закиненому будинку, переході, підвалі, під’їзді, на лавці (!!!) - прим.моя), виглядати як людина». Дивно, що в нашому суспільстві ти людина тільки тоді, коли гарно виглядаєш. Пан Богдан називає це елементарною психологією, а, як на мене, це жорстокість і бездумство.