Прохор Воронин, людина-33-нещастя
Автобіографії радянської доби передбачають певну еквілібристику - спроби інтегрувати "нерадянські" елементи біографії (скажімо, походження з якогось неправильного суспільного класу) до радянського наративу (опис навернення на більшовицьку ідеологію, набуття правильної класової ідентичності і т.д.). Якась спірна сторінка біографії є майже в кожного, але біографія людини-33-нещастя мені нагадує той анекдот про даїшника, який зупинив запорожець ("Водій: Вибачте, я права вдома забув. Дружина водія: Та не слухайте його, він завжди верзе щось не те, коли вип'є. Бабця на задньому сидінні: Так і знала, що нас впіймають на краденій машині. Голос із багажника: А що, кордон вже перетнули?") То отак і людина-33-нещастя: з кожним поворотом сюжету і черговою спробою виправдатися його біографія лише покращується.
Отже, Прохор Воронин у 1931 році (коли всім уже трохи стрьомнувато) береться за ревізію своєї біографії.
1) Нехай він народився в родині священика і сам вчився у семінарії - зате "настроєний ще з семинарії антирелігійно і проти попівства, я пішов учителювати"! (Насправді це - не свідчення бунту, а цілком стандартний кар'єрний шлях - див. хоч би Нечуй-Левицький).
І бог з ним, з походженням, бо далі Воронин
2) вступає до українського клубу "Родина", в якому потім утворили Центральну Раду - але то він не за ідею, а, розумієте, у них просто вечірки були найкращі на районі ("Там я дуже кохався у співах разом із студентською молоддю, брав участь і в танцях").
І бог з нею, з "Родиною", бо далі Воронин
3) тусується в Товаристві імені Григорія Квітки-Основ'яненка з Міхновським (обстоював незалежність України до того, як це стало модним, наполягав на важливості й виправданості терористичних методів у нац-визвольній боротьбі, орієнтовно убитий НКВД). А я там тіки збоку стояв! - каже Воронин. Ніхто мене не любив, усі кривдили! Цитую автобіографію: "- Мабуть ви його поїли молоком від скаженої корови, що він так на нас нападає, - говорив жартома про мене адвокат Міхновський до “тітки Параски”, що на всіх вечірках була за буфетчицю й інколи частувала гостей “запіканкою” з розмальованих кубків."
І бог з ним, з Міхновським, бо далі Воронин
4) очолює "Просвіту" десь на Катеринославщині. Ну та, відгонить троха буржуазним націоналізмом, визнає Воронин, але "в наш тодішній укр.націоналізм вливалася дужим струмком більшовицька ідеологія - через літературу, живих людей і з Катеринославської губ. газети, де містилися статті ріжного напрямку, а більшовицькі щодалі то рясніш"!
І бог з ним, з націоналізмом, бо далі ця очолена Воронином "Просвіта"
5) зустрічає з музикою німців. В натурі не в курсі, як такє ващє вийшло, мовби каже нам Воронин: "Я був дуже здивований, коли дізнався, що на вокзалі в Павлограді деякі павлоградські просвітяни стріли німців музикою. Цю зустріч готувала од багатьох інших просвітян секретно рада просвіти. І не вподобались мені пики куркулів та панків, що з’явились у земській управі".
І бог з ними, з німцями, бо далі Воронин
6) побачивши, що німці на Катеринославщині не закріпилися, Воронин відступає від лінії наступу більшовиків все далі на південь. Це тіки тому, що діти мають рости біля моря! Взагалі нічого спільного з більшовиками! - каже нам Воронин.
І бог з ним, з відступом, бо далі Воронин
7) працює у Криму в адміністрації Врангеля інспектором бібліотек - але то він саботував білогвардійців, бо насправді "тихенько розсовував більшовицькі букварі поміж літературу". От на цьому повороті сюжету я сміялася вже вголос.
Здавалося б, після такої біографії лишається одне питання: 1934 чи 1937? Аж чоловік насправді дожив до 1940 року й помер у Києві - себто, судячи з усього, своєю смертю.
А його внучка - Леся Воронина - авторка "Агента 000", на якому росла я і напевно ще дехто з мого покоління.
Отже, Прохор Воронин у 1931 році (коли всім уже трохи стрьомнувато) береться за ревізію своєї біографії.
1) Нехай він народився в родині священика і сам вчився у семінарії - зате "настроєний ще з семинарії антирелігійно і проти попівства, я пішов учителювати"! (Насправді це - не свідчення бунту, а цілком стандартний кар'єрний шлях - див. хоч би Нечуй-Левицький).
І бог з ним, з походженням, бо далі Воронин
2) вступає до українського клубу "Родина", в якому потім утворили Центральну Раду - але то він не за ідею, а, розумієте, у них просто вечірки були найкращі на районі ("Там я дуже кохався у співах разом із студентською молоддю, брав участь і в танцях").
І бог з нею, з "Родиною", бо далі Воронин
3) тусується в Товаристві імені Григорія Квітки-Основ'яненка з Міхновським (обстоював незалежність України до того, як це стало модним, наполягав на важливості й виправданості терористичних методів у нац-визвольній боротьбі, орієнтовно убитий НКВД). А я там тіки збоку стояв! - каже Воронин. Ніхто мене не любив, усі кривдили! Цитую автобіографію: "- Мабуть ви його поїли молоком від скаженої корови, що він так на нас нападає, - говорив жартома про мене адвокат Міхновський до “тітки Параски”, що на всіх вечірках була за буфетчицю й інколи частувала гостей “запіканкою” з розмальованих кубків."
І бог з ним, з Міхновським, бо далі Воронин
4) очолює "Просвіту" десь на Катеринославщині. Ну та, відгонить троха буржуазним націоналізмом, визнає Воронин, але "в наш тодішній укр.націоналізм вливалася дужим струмком більшовицька ідеологія - через літературу, живих людей і з Катеринославської губ. газети, де містилися статті ріжного напрямку, а більшовицькі щодалі то рясніш"!
І бог з ним, з націоналізмом, бо далі ця очолена Воронином "Просвіта"
5) зустрічає з музикою німців. В натурі не в курсі, як такє ващє вийшло, мовби каже нам Воронин: "Я був дуже здивований, коли дізнався, що на вокзалі в Павлограді деякі павлоградські просвітяни стріли німців музикою. Цю зустріч готувала од багатьох інших просвітян секретно рада просвіти. І не вподобались мені пики куркулів та панків, що з’явились у земській управі".
І бог з ними, з німцями, бо далі Воронин
6) побачивши, що німці на Катеринославщині не закріпилися, Воронин відступає від лінії наступу більшовиків все далі на південь. Це тіки тому, що діти мають рости біля моря! Взагалі нічого спільного з більшовиками! - каже нам Воронин.
І бог з ним, з відступом, бо далі Воронин
7) працює у Криму в адміністрації Врангеля інспектором бібліотек - але то він саботував білогвардійців, бо насправді "тихенько розсовував більшовицькі букварі поміж літературу". От на цьому повороті сюжету я сміялася вже вголос.
Здавалося б, після такої біографії лишається одне питання: 1934 чи 1937? Аж чоловік насправді дожив до 1940 року й помер у Києві - себто, судячи з усього, своєю смертю.
А його внучка - Леся Воронина - авторка "Агента 000", на якому росла я і напевно ще дехто з мого покоління.