Затемнення в хмарах
Знаменною подією у житті кожного любителя астрономії є рідкісні астрономічні явища, такі, як затемнення, транзити і т. п. Нещодавно жителі Європи спостерігали часткові фази повного сонячного затемнення 20 березня 2015 року. У наших краях сонечко закривалось на понад 60% діаметра свого диска.Ще в січні 2011 р. я анонсував цю подію на Фотоклубі в описах до фото тодішнього затемнення. Після 4-річної паузи в затемненнях світила і невдалого венеріанського транзиту 2012 р. http://physyk.livejournal.com/742.html цьогорічний візит місячної тіні на земну поверхню набув ще більшого ажіотажу.
Я почав готуватись до спостережень, відслідковуючи зведення погоди на 20 березня. Перші віддалені прогнози не вселяли надії на успіх. Але вже за тиждень відкрилось суцільне світло чи не на весь тиждень. От і вір потім синоптикам! На наступний же день прогноз різко змінився і мій оптимізм трохи пригас. Надія не полишала мене повідомленням «слабка хмарність» на ранок п’ятниці, яке періодично чергувалося із «сильною хмарністю».
Все ж, я з групою ентузіастів, вчителів фізики (заодно і астрономії) вирішили проводити спостереження на базі Лозівської школи Тернопільського району, де працює наш методист Михайло Шемеля. Михайло Андрійович обіцяв розігнати хмари і показати нам Сонце в окулярі новенького 114-міліметрового телескопа-ньютона. Наш колега Василь Михайленко привіз із запасників своєї школи добротно збережений ще радянський телескоп МШР (малий шкільний рефрактор). Я ж свого «бойового» добряче пошарпаного ВШР (великий шкільний рефрактор) не став брати, зважаючи на його не надто «презентабельний» вигляд. До того ж, колеги обіцяли скористатись своїм устаткуванням. Все ж, для оперативної фотофіксації моментів затемнення я прихопив МТО-500, якого кілька років тому спрезентував мені колега-фотограф Андрій Майовський. Це 550-міліметровий дзеркально-лінзовий телеоб’єктив системи Маскутова. На кропнутій матриці мого Нікона створює ефективну фокусну відстань понад 800 мм. Чим не телескоп?! Як виявилось пізніше, саме з його допомогою я зміг відзняти декілька моментів фаз затемнення Сонця, яке відкривалось на короткі миті з-поміж хмар.
Ото ж, тепер про саме затемнення. У переддень, в четвер, сонце не виглянуло ні на секунду. Ще й на одного потенційного учасника спостережень стало менше, адже у моєї дружини Віти піднялась температура. У п’ятницю зранку ми у всеозброєнні прибули на місце. Родзинкою спостережень мав стати «апарат» друшляк, який послужив би камерою-обскурою і на проекційному екрані мав створити множинне (від кількості дірок) зображення «надкушеного» яблука-сонця. Шкода, що задум так і не здійснився. Погода зранку похнюпила остаточно мій настрій, я вже навіть змирився з думкою, що затемнення цього разу я не побачу. Ми умовно відзначили момент «першого контакту», наближалась кульмінація найбільшої фази затемнення, а на прояснення навіть натяку не було. Телефонуємо до колег на Вінниччину. О чудо - в них сонячно! Я телефоную в Київ до знайомого аматора астрономії. Він хвалиться, що розглядає сонце крізь хмари, не мружачись, адже у столиці легка димка. Ми ж у фізкабінеті розглядаємо затемнення он-лайн з Паризької обсерваторії і крізь вікна марно намагаємось шукати проблиски сонця. Офіційно ми вирішили «завершити» спостереження і перейти до розгляду деяких робочих питань. Але моя внутрішня сутність ніяк не хотіла погоджуватись з таким вироком долі. Я ходив поміж партами, підійшов до вікна. Аж тут диво: «Видно Сонце» - вигукнув я, так, начебто повідомив усіх, що бачу Землю в ілюмінатор космічної станції. За лічені секунди наша група вишикувалась на подвір’ї школи і ми хутко взялися налаштовувати засоби спостережень. Проте, сонечко виявилось капризною моделлю, швиденько знову заховалось за хмари. Але появилась велика надія, що мені вдасться зафіксувати його на сенсорі фотокамери. До завершення затемнення залишалось біля 40 хвилин. За цей час сеанси прояснення диска сонця крізь хмари ставали все частішими і тривалішими. Мені відразу вдалося зняти кілька фото. Хмари, як виявилося, послужили чудовим оптичним фільтром для зменшення потоку світла. Колеги ще якийсь час марно намагалися побачити затемнення в телескопах крізь темні фільтри аж поки не наважились їх повністю зняти. Ось так, порушуючи певні застереження безпеки, ми таки змогли побачити Сонце у «велику трубу». Ось кілька фото кінцевих фаз затемнення Сонця:
Через слабку яскравість світила апарат «друшляк» не дав чіткої картинки на екрані. Прийдеться відкласти цей задум до наступних сеансів.
Шкода, що школярі та вчителі практично жодним чином не долучились до спостережень, адже в першу чергу серйозно завадила погода. Окрім цього, в більшості шкіл проходила виховна акція-флешмоб «Молитва за Україну». Хороша річ, але чи варто проводити її під час затемнення? Та навіть астрологи цього не порекомендують! Що вже казати про нагоду проявити пізнавальний інтерес до рідкісних природних явищ? Видно, що «дяді від освіти» мають інші пріоритети для майбутнього нації, зовсім не пізнавальні.
Ну і на завершення хочу побажати усім чистого й мирного неба, міцного здоров’я і витримки, адже, згідно даних шкільного підручника астрономії, наступного затемнення на території України прийдеться ждати не менше 5 років. У 2020 р. можна буде «вловити» короткі миті кільцевидного затемнення з фазою 0,04. Опісля через рік фаза становитиме 0,13, а вже у 2022 р. Сонце закриється у нас на 62% діаметра свого диска. Що ж, поживемо-побачимо!
Я почав готуватись до спостережень, відслідковуючи зведення погоди на 20 березня. Перші віддалені прогнози не вселяли надії на успіх. Але вже за тиждень відкрилось суцільне світло чи не на весь тиждень. От і вір потім синоптикам! На наступний же день прогноз різко змінився і мій оптимізм трохи пригас. Надія не полишала мене повідомленням «слабка хмарність» на ранок п’ятниці, яке періодично чергувалося із «сильною хмарністю».
Все ж, я з групою ентузіастів, вчителів фізики (заодно і астрономії) вирішили проводити спостереження на базі Лозівської школи Тернопільського району, де працює наш методист Михайло Шемеля. Михайло Андрійович обіцяв розігнати хмари і показати нам Сонце в окулярі новенького 114-міліметрового телескопа-ньютона. Наш колега Василь Михайленко привіз із запасників своєї школи добротно збережений ще радянський телескоп МШР (малий шкільний рефрактор). Я ж свого «бойового» добряче пошарпаного ВШР (великий шкільний рефрактор) не став брати, зважаючи на його не надто «презентабельний» вигляд. До того ж, колеги обіцяли скористатись своїм устаткуванням. Все ж, для оперативної фотофіксації моментів затемнення я прихопив МТО-500, якого кілька років тому спрезентував мені колега-фотограф Андрій Майовський. Це 550-міліметровий дзеркально-лінзовий телеоб’єктив системи Маскутова. На кропнутій матриці мого Нікона створює ефективну фокусну відстань понад 800 мм. Чим не телескоп?! Як виявилось пізніше, саме з його допомогою я зміг відзняти декілька моментів фаз затемнення Сонця, яке відкривалось на короткі миті з-поміж хмар.
Ото ж, тепер про саме затемнення. У переддень, в четвер, сонце не виглянуло ні на секунду. Ще й на одного потенційного учасника спостережень стало менше, адже у моєї дружини Віти піднялась температура. У п’ятницю зранку ми у всеозброєнні прибули на місце. Родзинкою спостережень мав стати «апарат» друшляк, який послужив би камерою-обскурою і на проекційному екрані мав створити множинне (від кількості дірок) зображення «надкушеного» яблука-сонця. Шкода, що задум так і не здійснився. Погода зранку похнюпила остаточно мій настрій, я вже навіть змирився з думкою, що затемнення цього разу я не побачу. Ми умовно відзначили момент «першого контакту», наближалась кульмінація найбільшої фази затемнення, а на прояснення навіть натяку не було. Телефонуємо до колег на Вінниччину. О чудо - в них сонячно! Я телефоную в Київ до знайомого аматора астрономії. Він хвалиться, що розглядає сонце крізь хмари, не мружачись, адже у столиці легка димка. Ми ж у фізкабінеті розглядаємо затемнення он-лайн з Паризької обсерваторії і крізь вікна марно намагаємось шукати проблиски сонця. Офіційно ми вирішили «завершити» спостереження і перейти до розгляду деяких робочих питань. Але моя внутрішня сутність ніяк не хотіла погоджуватись з таким вироком долі. Я ходив поміж партами, підійшов до вікна. Аж тут диво: «Видно Сонце» - вигукнув я, так, начебто повідомив усіх, що бачу Землю в ілюмінатор космічної станції. За лічені секунди наша група вишикувалась на подвір’ї школи і ми хутко взялися налаштовувати засоби спостережень. Проте, сонечко виявилось капризною моделлю, швиденько знову заховалось за хмари. Але появилась велика надія, що мені вдасться зафіксувати його на сенсорі фотокамери. До завершення затемнення залишалось біля 40 хвилин. За цей час сеанси прояснення диска сонця крізь хмари ставали все частішими і тривалішими. Мені відразу вдалося зняти кілька фото. Хмари, як виявилося, послужили чудовим оптичним фільтром для зменшення потоку світла. Колеги ще якийсь час марно намагалися побачити затемнення в телескопах крізь темні фільтри аж поки не наважились їх повністю зняти. Ось так, порушуючи певні застереження безпеки, ми таки змогли побачити Сонце у «велику трубу». Ось кілька фото кінцевих фаз затемнення Сонця:
Через слабку яскравість світила апарат «друшляк» не дав чіткої картинки на екрані. Прийдеться відкласти цей задум до наступних сеансів.
Шкода, що школярі та вчителі практично жодним чином не долучились до спостережень, адже в першу чергу серйозно завадила погода. Окрім цього, в більшості шкіл проходила виховна акція-флешмоб «Молитва за Україну». Хороша річ, але чи варто проводити її під час затемнення? Та навіть астрологи цього не порекомендують! Що вже казати про нагоду проявити пізнавальний інтерес до рідкісних природних явищ? Видно, що «дяді від освіти» мають інші пріоритети для майбутнього нації, зовсім не пізнавальні.
Ну і на завершення хочу побажати усім чистого й мирного неба, міцного здоров’я і витримки, адже, згідно даних шкільного підручника астрономії, наступного затемнення на території України прийдеться ждати не менше 5 років. У 2020 р. можна буде «вловити» короткі миті кільцевидного затемнення з фазою 0,04. Опісля через рік фаза становитиме 0,13, а вже у 2022 р. Сонце закриється у нас на 62% діаметра свого диска. Що ж, поживемо-побачимо!