Заліщики - місто над Дністром
Нещодавно я здійснив давно омріяну мандрівку у містечко Заліщики, що на півдні Тернопільської області. Для пересічного тернополянина назва міста пов’язана із помідорним раєм, де чи не у кожному домі-господарстві вирощують смачні томати, які заполонили ринки Тернополя нарівні із херсонськими. А ще Заліщики відомі як містечко-курорт і туристичний центр за часів Австро-Угорщини та панської Польщі. Мене ж, як фотографа-любителя, привабив мальовничий вигляд панорами міста над Дністром, який омиває його кільцем, наче велетенський бублик.
І щоб зафіксувати цю красу з допомогою свого фотоапарата, я відправився в путь.
Важливим моментом пейзажної фотографії є так званий «режимний час», тобто зйомка рано-вранці або у вечірню пору. Ото ж, щоб прибути вчасно до потрібного місця, я відправився з Тернополя вечірнім потягом Київ-Івано-Франківськ. До Заліщик він прибуває о 5.05 ранку.
Ще до відправлення з Тернополя о 0.50 я мав змогу пофотографувати набережну Тернопільського Ставу у вечірніх вогнях. Благо, того вечора поверхня озера була напрочуд спокійною і утворила дзеркальну гладь. Кілька панорам встиг зняти.
Заліщики зустріли мене гамором помідорного гуртового ринку біля залізничного вокзалу і тихою погодою з чистим майже безхмарним небом. Практично на «автопілоті» я за кілька хвилин потрапив до шосейного мосту через р. Дністер. Вказівник показував напис «Чернівецька область». Із висоти 100-метрового каньйону протилежного берега Дністра містечко Заліщики видніється як на долоні. Ідучи по мосту, я візуально почав шукати стежку до верхів’їв. Недовго блукаючи, я таки натрапив на «слід». Як виявилось, це була надто ризикована доріжка, з якої можна було в будь-який момент скотитись на кількадесят метрів донизу. Страшно й подумати про наслідки. Пізніше я дізнався, що трішки далі була обладнана безпечна стежина, якою користуються місцеві жителі і туристи. Ото ж, не завжди варто покладатись на власну інтуїцію, як кажуть, язик до Києва Заліщик доведе. На щастя я таки добрався доверху. Винагородою за мою настирливість були шикарні краєвиди, від яких перехоплювало подих. Не встигнувши передихнути, я відразу розклав свого «бойового» штатива і прийнявся знімати панорами, адже сонечко все-таки піднялося з-за обрію.
І щоб зафіксувати цю красу з допомогою свого фотоапарата, я відправився в путь.
Важливим моментом пейзажної фотографії є так званий «режимний час», тобто зйомка рано-вранці або у вечірню пору. Ото ж, щоб прибути вчасно до потрібного місця, я відправився з Тернополя вечірнім потягом Київ-Івано-Франківськ. До Заліщик він прибуває о 5.05 ранку.
Ще до відправлення з Тернополя о 0.50 я мав змогу пофотографувати набережну Тернопільського Ставу у вечірніх вогнях. Благо, того вечора поверхня озера була напрочуд спокійною і утворила дзеркальну гладь. Кілька панорам встиг зняти.
Заліщики зустріли мене гамором помідорного гуртового ринку біля залізничного вокзалу і тихою погодою з чистим майже безхмарним небом. Практично на «автопілоті» я за кілька хвилин потрапив до шосейного мосту через р. Дністер. Вказівник показував напис «Чернівецька область». Із висоти 100-метрового каньйону протилежного берега Дністра містечко Заліщики видніється як на долоні. Ідучи по мосту, я візуально почав шукати стежку до верхів’їв. Недовго блукаючи, я таки натрапив на «слід». Як виявилось, це була надто ризикована доріжка, з якої можна було в будь-який момент скотитись на кількадесят метрів донизу. Страшно й подумати про наслідки. Пізніше я дізнався, що трішки далі була обладнана безпечна стежина, якою користуються місцеві жителі і туристи. Ото ж, не завжди варто покладатись на власну інтуїцію, як кажуть, язик до Києва Заліщик доведе. На щастя я таки добрався доверху. Винагородою за мою настирливість були шикарні краєвиди, від яких перехоплювало подих. Не встигнувши передихнути, я відразу розклав свого «бойового» штатива і прийнявся знімати панорами, адже сонечко все-таки піднялося з-за обрію.
