З Ікалто в Омало через Абано ][ From Ikalto to Omalo through Abano
Транзитом через Тбілісі рушили в Кахетію, вирішили зупинитися в околицях Телаві. Водій маршрутки Тбілісі-Телаві підвіз нас трохи далі і залишив в Ікалто, котрий славний своїм монастирем, заснованим Зеноном, одним з тринадцяти сирійських отців, що принесли в Грузію християнство в шостому столітті. Трохи згодом царь Давид Будівельник (лаври котрого явно не дають спокою Міхаілу Саакашвілі) заснував на території монастиря академію, що стала культурним і просвітницьким центром Грузії.
1.
Хазяї місцевого магазинчику забезпечили нас усім для пишної вечері і сказали, що ми можемо заночувати прямо на території монастиря. Ми такою пропозицією радо скористалися, бо вже геть стемніло і знайти гарне місце для ночівлі ставало дедалі складніше. В монастир ми пробралися нелегальною стежкою, бо вхід прогавили. На ранок виявилося, що в монастирі зараз археологічні роботи, спонсоровані місцевим мобільним оператором. Робочі з цікавістю розглядали нежданих гостей.
2.
А цей дядько, напевно, найстарший, бо налетів на нас із питаннями як ми сюди потрапили і хто нас пустив. "Це ж святе місце! - кричав він, - хто вам дозволив тут ночувати?!"
3.
Коли войовничий запал трохи спав, він перепросив: "я би теж побоявся в Україні ночувати серед поля" і провів для нас дуже цікаву екскурсію монастирським комплексом, розказав про його історію, про будівлі комплексу.
Чани на передньому плані використовували для зберігання вина. Дуже цікаво спостерігати як із глиняних друзок археологи збирають і відтворюють давнину.
4.
Наша дружна компанія сидить у стінах академії, де в 12-му столітті вчився Шота Руставелі.
5.
За планом ми мали потрапити цього дня в Тушеті. Тушеті - віддалений грузинський регіон, з рештою країни його з’єднує єдина грунтова гірська дорога, доступна для руху лише протягом пяти теплих місяців. Решту року Тушеті відрізана від цивілізації і тушинці лишаються сам на сам з собою. Колись в Тушеті йшла лінія електропередач, але з початком девяностих її розібрали на металобрухт, лише опори лишилися стояти вздовж дороги, засвідчуючи ізольованість цього краю. Зважаючи на такі суворі умови, більшість тушинців перебралися для постійного проживання в Кахетію, а саме, в Алвані, котре і є відправною точкою для подорожуючих в Тушеті. Lonely Planet обіцяв нам перспективну романтичну поїздку із Алвані в кузові Камазу, але крім таксистів ми нікого не знайшли. Ціна таксі - 250 ларі (1200 грн) нас, звичайно, не влаштувала і ми скористалися порадою таксистів іти пішки. Йшли не довго, зупинився смішний дядечка на УАЗі "Таблєтці" і запропонував підкинути до Абано. Абано - це перевал між Кахеті та Тушеті. Принаймні ми так думали, коли перепитували водія:
- До перевалу довезете?
- Перевал? Давезу-перевезу, на Абано єду, в сінаторій. Я там шофьором работаю.
6.
Дорога місцями видалася екстремальною, місцями надзвичайно екстремальною. Крутий гірський серпантин із різкими обривами і струмочками, що перетинають і підмивають дорогу, а місцями і добрими шматами забирають її з собою. Для водоспраду, що падає прямо на дорогу знайшлося гарне застосування: під ним можна помити вітрове скло, не витрачаючи омиваючої рідини, а заодно й полоскотати нам нерви.
7.
Абано виявився не тим, на котрий ми розраховували. "Сінаторій" був лише на півдорозі до перевалу, на 1800 метрах висоти з 2900 загальних. Проте наш водій оптимістично пообіцяв нам, що на дорозі щопятнадцять хвилин ходять машини і "нас сразу заберут! А там сразу Абано і Омело. Абано, Омело". У місцевих жіночок ми перепитали, де той перевал. "Перевал? о-хо-хо" - розсміялись вони - "воооон там", - відповіли, показуючи рукою вертикально нагору. Припікало обіднє сонце....
8.
... так ми вперше познайомилися з грузинською гостинністю. Втім, ми точно не прогадали, бо якби ми поїхали на таксі, то не було би цього прекрасного ранку на перевалі:
9.
Трохи йоги на свіжому повітрі ще нікому не зашкодило :)
10.
Такою ми побачили з перевалу дорогу на Тушеті. Нам терміново треба було туди дістатися, бо ми починали потроху вибиватися із графіку. З цією метою ми засвіта встали, розділили снікерс на пятьох і почали чатувати на попутні машини з надією на хоча б якийсь стоп. Треба сказати, що попереднього дня за вісім годин ходу попутних машин ми нарахували десь три-чотири, половина з яких їхала переповнена по вінця, а інша половина - везла робочих на ремонт дороги. Враховуючи цей досвід, шансів на успішний стоп у нас було небагато.
11.
Тому крім збирання ми дозволили собі побігати по околицях і познімати трохи, що очі бачили. А подивитися було на що! Глип - на Тушеті.
12.
Глип - на Кахеті. Аж не віриться що вчора здолалу усю цю дорогу.
13.
Щастя посміхнулося нам. Перша ж машина, старенький тойотівський пікап, виявився повним людей і повним вантажу. Хвіча розвів руками - ви ж бачите, нема куди вас взяти. А потім махнув рукою, давайте спробуємо, каже! Ми не могли не влізти, ми б собі цього не пробачили :). Так що далі ми продовжили подорож у кузові.
14.
Між цими двома фото - зупинка на сніданок, знайомство, бесіди про грузинське життя і тушинські традиції. Одна з визначних: водію більше трьох не наливати. І справді, після трьох чарок чачі водій перейшов на вино. Далі їхати було не страшно :).
15.
Десь по обіді ми вїхали в Омало, де Хвіча залишив дочку і жінку. А нам запропонував їхати далі. Він добре знав чим звабити туристів: я завезу вас у село, каже, де вже давно ніхто не живе, ви тут такого не побачите, там справжня тушинська культура. Цього було досить щоб ми не змогли відмовити
16.
Омало зі звороту:
17.
До розрекламованого села ми так і не дісталися, але принаймні бачили щось схоже десь здалеку :)
18.
А коли Хвіча вирішив, що завіз нас достатньо далеко, наступив момент прощання. Найпрекрасніший момент за всю поїздку. Вже не памятаю як цілувалися з грузинами і обмінювалися адресами і як закінчилася чача. Лиш тверда рука дружини підхопила естафету і лишила нам документальне підтвердження того, що було далі.
19.
no comments here...
20.
Юрко раптом заговорив чистою грузинською і відмовився далі йти
21.
А вранці якимось дивом ми прокинулися у наметах та ще й зовсім поруч біля Омало. Дівчата приготували смачнющий сніданок і ми подалися досліджувати місцевість.
22.
Тушинці будували вежі, щоб захиститися від набігів лезгінів, котрі жили в сучасному Дагестані. В кожної сімї була своя вежа. Типова вежа мала чотири поверхи, на першому тримали худобу, тут же були майстерні для жінок. На останньому поверсі були чоловічі спальні та вогневі точки. А на середніх поверхах жили решта сім’ї.
23.
Щоб тушинські діти не падали з крутих схилів місцевих гір, до семи років їх тримали на ланцюгу, як собак.
24.
Зараз на зимівлю в Тушеті лишаються лише старі тушинці, всього біля 10 сімей в Омало, 2 сімей у Дикло та ще по одній сімї у двох інших поселеннях.
25.
1.
Хазяї місцевого магазинчику забезпечили нас усім для пишної вечері і сказали, що ми можемо заночувати прямо на території монастиря. Ми такою пропозицією радо скористалися, бо вже геть стемніло і знайти гарне місце для ночівлі ставало дедалі складніше. В монастир ми пробралися нелегальною стежкою, бо вхід прогавили. На ранок виявилося, що в монастирі зараз археологічні роботи, спонсоровані місцевим мобільним оператором. Робочі з цікавістю розглядали нежданих гостей.
2.
А цей дядько, напевно, найстарший, бо налетів на нас із питаннями як ми сюди потрапили і хто нас пустив. "Це ж святе місце! - кричав він, - хто вам дозволив тут ночувати?!"
3.
Коли войовничий запал трохи спав, він перепросив: "я би теж побоявся в Україні ночувати серед поля" і провів для нас дуже цікаву екскурсію монастирським комплексом, розказав про його історію, про будівлі комплексу.
Чани на передньому плані використовували для зберігання вина. Дуже цікаво спостерігати як із глиняних друзок археологи збирають і відтворюють давнину.
4.
Наша дружна компанія сидить у стінах академії, де в 12-му столітті вчився Шота Руставелі.
5.
За планом ми мали потрапити цього дня в Тушеті. Тушеті - віддалений грузинський регіон, з рештою країни його з’єднує єдина грунтова гірська дорога, доступна для руху лише протягом пяти теплих місяців. Решту року Тушеті відрізана від цивілізації і тушинці лишаються сам на сам з собою. Колись в Тушеті йшла лінія електропередач, але з початком девяностих її розібрали на металобрухт, лише опори лишилися стояти вздовж дороги, засвідчуючи ізольованість цього краю. Зважаючи на такі суворі умови, більшість тушинців перебралися для постійного проживання в Кахетію, а саме, в Алвані, котре і є відправною точкою для подорожуючих в Тушеті. Lonely Planet обіцяв нам перспективну романтичну поїздку із Алвані в кузові Камазу, але крім таксистів ми нікого не знайшли. Ціна таксі - 250 ларі (1200 грн) нас, звичайно, не влаштувала і ми скористалися порадою таксистів іти пішки. Йшли не довго, зупинився смішний дядечка на УАЗі "Таблєтці" і запропонував підкинути до Абано. Абано - це перевал між Кахеті та Тушеті. Принаймні ми так думали, коли перепитували водія:
- До перевалу довезете?
- Перевал? Давезу-перевезу, на Абано єду, в сінаторій. Я там шофьором работаю.
6.
Дорога місцями видалася екстремальною, місцями надзвичайно екстремальною. Крутий гірський серпантин із різкими обривами і струмочками, що перетинають і підмивають дорогу, а місцями і добрими шматами забирають її з собою. Для водоспраду, що падає прямо на дорогу знайшлося гарне застосування: під ним можна помити вітрове скло, не витрачаючи омиваючої рідини, а заодно й полоскотати нам нерви.
7.
Абано виявився не тим, на котрий ми розраховували. "Сінаторій" був лише на півдорозі до перевалу, на 1800 метрах висоти з 2900 загальних. Проте наш водій оптимістично пообіцяв нам, що на дорозі щопятнадцять хвилин ходять машини і "нас сразу заберут! А там сразу Абано і Омело. Абано, Омело". У місцевих жіночок ми перепитали, де той перевал. "Перевал? о-хо-хо" - розсміялись вони - "воооон там", - відповіли, показуючи рукою вертикально нагору. Припікало обіднє сонце....
8.
... так ми вперше познайомилися з грузинською гостинністю. Втім, ми точно не прогадали, бо якби ми поїхали на таксі, то не було би цього прекрасного ранку на перевалі:
9.
Трохи йоги на свіжому повітрі ще нікому не зашкодило :)
10.
Такою ми побачили з перевалу дорогу на Тушеті. Нам терміново треба було туди дістатися, бо ми починали потроху вибиватися із графіку. З цією метою ми засвіта встали, розділили снікерс на пятьох і почали чатувати на попутні машини з надією на хоча б якийсь стоп. Треба сказати, що попереднього дня за вісім годин ходу попутних машин ми нарахували десь три-чотири, половина з яких їхала переповнена по вінця, а інша половина - везла робочих на ремонт дороги. Враховуючи цей досвід, шансів на успішний стоп у нас було небагато.
11.
Тому крім збирання ми дозволили собі побігати по околицях і познімати трохи, що очі бачили. А подивитися було на що! Глип - на Тушеті.
12.
Глип - на Кахеті. Аж не віриться що вчора здолалу усю цю дорогу.
13.
Щастя посміхнулося нам. Перша ж машина, старенький тойотівський пікап, виявився повним людей і повним вантажу. Хвіча розвів руками - ви ж бачите, нема куди вас взяти. А потім махнув рукою, давайте спробуємо, каже! Ми не могли не влізти, ми б собі цього не пробачили :). Так що далі ми продовжили подорож у кузові.
14.
Між цими двома фото - зупинка на сніданок, знайомство, бесіди про грузинське життя і тушинські традиції. Одна з визначних: водію більше трьох не наливати. І справді, після трьох чарок чачі водій перейшов на вино. Далі їхати було не страшно :).
15.
Десь по обіді ми вїхали в Омало, де Хвіча залишив дочку і жінку. А нам запропонував їхати далі. Він добре знав чим звабити туристів: я завезу вас у село, каже, де вже давно ніхто не живе, ви тут такого не побачите, там справжня тушинська культура. Цього було досить щоб ми не змогли відмовити
16.
Омало зі звороту:
17.
До розрекламованого села ми так і не дісталися, але принаймні бачили щось схоже десь здалеку :)
18.
А коли Хвіча вирішив, що завіз нас достатньо далеко, наступив момент прощання. Найпрекрасніший момент за всю поїздку. Вже не памятаю як цілувалися з грузинами і обмінювалися адресами і як закінчилася чача. Лиш тверда рука дружини підхопила естафету і лишила нам документальне підтвердження того, що було далі.
19.
no comments here...
20.
Юрко раптом заговорив чистою грузинською і відмовився далі йти
21.
А вранці якимось дивом ми прокинулися у наметах та ще й зовсім поруч біля Омало. Дівчата приготували смачнющий сніданок і ми подалися досліджувати місцевість.
22.
Тушинці будували вежі, щоб захиститися від набігів лезгінів, котрі жили в сучасному Дагестані. В кожної сімї була своя вежа. Типова вежа мала чотири поверхи, на першому тримали худобу, тут же були майстерні для жінок. На останньому поверсі були чоловічі спальні та вогневі точки. А на середніх поверхах жили решта сім’ї.
23.
Щоб тушинські діти не падали з крутих схилів місцевих гір, до семи років їх тримали на ланцюгу, як собак.
24.
Зараз на зимівлю в Тушеті лишаються лише старі тушинці, всього біля 10 сімей в Омало, 2 сімей у Дикло та ще по одній сімї у двох інших поселеннях.
25.