Наша відповідь культу Великої Перемоги
Сьогодні вулицями українських міст маршируватимуть "Безсмертні полки". Час невблаганний і тепер проросійським активістам вже не доводиться використовувати у своїх пропагандистських акціях живих дідусів. Достатньо портретів мертвих.
Дійсно, живих учасників Другої світової війни вже практично не лишилося. Тим, хто загинув в боях чи помер задовго після них, вже не потрібні ці заходи. Їм потрібна молитва, а моляться у церкві, а не біля вогню з-під землі, що виходить з пентаграми.
"Це потрібно не мертвим. Це потрібно живим", - так прийнято говорити у ці дні. Спробуємо поміркувати, кому із живих це потрібно і для чого.
Радянський Союз був штучним утворенням із різних народів. Що могло об'єднати грузина, таджика й українця в одній державі? Казку про комунізм можна було розповідати на початку 20-х років ХХ століття. Але вже після 30-х кожному стало очевидно, що більшовики принесли репресії і голодомори, а комунізму все немає і швидше за все вже й не буде.
Тоталітарному режиму потрібен був сильний громадянський міф, політична релігія, яка б могла об'єднати суспільство. І десь у 60-х роках був створений культ Великої Перемоги з усіма знайомими нам атрибутами: сприйняття подій як священної війни абсолютного Добра проти вселенського Зла, сакралізація та героїзація жертв, створення символів (Вічний вогонь, георгіївська стрічка тощо). Під все це були написані пісні, зняті фільми, побудовані монументи. Враховуючи, що Друга світова війна (на відміну від революції 1917 року) торкнулася кожної родини, міф спрацював і став народним. Для радянської людини 9 травня завжди було більшим святом, ніж 7 листопада.
Всупереч поширеній думці міф - це не вигадка, а спосіб сприйняття дійсності. Міф Великої Перемоги дійсно ґрунтується на реальних історичних подіях. Але в міфології, на відміну від історії, певні факти й події підкреслюються, а інші викреслюються.
Напад Німеччини на СРСР, Іван Кожедуб і Перший український фронт дійсно існували. Однак окрім цього всього за 8 років до 1941 був Голодомор. А Друга світова війна почалася із союзу Гітлера і Сталіна. А ще були "загранотряди", гарматне м'ясо, масові зґвалтування німецьких жінок "визволителями". І це реальні історичні факти, а не намагання применшити чийсь особистий героїзм. Але всі ці факти старанно вичищалися із масової свідомості, а спроби говорити про них сприймалися як святотатство і замах на "подвиг дідів".
Вже багато хто помітив, що чим далі від 1945 року, тим більш помпезні урочистості в Кремлі. Культ Великої Перемоги є наріжним каменем ідеології сучасної російської держави. У їхньому світі росіяни завжди воюють проти фашистів, а їхня війна священна. І навіть, якщо вони першими взяли до рук зброю та окупували нашу територію, а у нас президентом і прем'єром будуть етнічні євреї, для них "фашистами" завжди будемо ми, а не вони самі.
Міф про Велику Перемогу був створений у Москві, щоб служити Москві. І кожен, хто повторює гасла Кремля, постить у соціальних мережах картинки, намальовані в Кремлі та йде на заходи, придумані в Кремлі - цим не шанує своїх дідів. Цим він підтримує в Україні війну і окупанта, який все погрожує: "Можем повторить!". Але наша відповідь: "Ніколи знову!".
Дійсно, живих учасників Другої світової війни вже практично не лишилося. Тим, хто загинув в боях чи помер задовго після них, вже не потрібні ці заходи. Їм потрібна молитва, а моляться у церкві, а не біля вогню з-під землі, що виходить з пентаграми.
"Це потрібно не мертвим. Це потрібно живим", - так прийнято говорити у ці дні. Спробуємо поміркувати, кому із живих це потрібно і для чого.
Радянський Союз був штучним утворенням із різних народів. Що могло об'єднати грузина, таджика й українця в одній державі? Казку про комунізм можна було розповідати на початку 20-х років ХХ століття. Але вже після 30-х кожному стало очевидно, що більшовики принесли репресії і голодомори, а комунізму все немає і швидше за все вже й не буде.
Тоталітарному режиму потрібен був сильний громадянський міф, політична релігія, яка б могла об'єднати суспільство. І десь у 60-х роках був створений культ Великої Перемоги з усіма знайомими нам атрибутами: сприйняття подій як священної війни абсолютного Добра проти вселенського Зла, сакралізація та героїзація жертв, створення символів (Вічний вогонь, георгіївська стрічка тощо). Під все це були написані пісні, зняті фільми, побудовані монументи. Враховуючи, що Друга світова війна (на відміну від революції 1917 року) торкнулася кожної родини, міф спрацював і став народним. Для радянської людини 9 травня завжди було більшим святом, ніж 7 листопада.
Всупереч поширеній думці міф - це не вигадка, а спосіб сприйняття дійсності. Міф Великої Перемоги дійсно ґрунтується на реальних історичних подіях. Але в міфології, на відміну від історії, певні факти й події підкреслюються, а інші викреслюються.
Напад Німеччини на СРСР, Іван Кожедуб і Перший український фронт дійсно існували. Однак окрім цього всього за 8 років до 1941 був Голодомор. А Друга світова війна почалася із союзу Гітлера і Сталіна. А ще були "загранотряди", гарматне м'ясо, масові зґвалтування німецьких жінок "визволителями". І це реальні історичні факти, а не намагання применшити чийсь особистий героїзм. Але всі ці факти старанно вичищалися із масової свідомості, а спроби говорити про них сприймалися як святотатство і замах на "подвиг дідів".
Вже багато хто помітив, що чим далі від 1945 року, тим більш помпезні урочистості в Кремлі. Культ Великої Перемоги є наріжним каменем ідеології сучасної російської держави. У їхньому світі росіяни завжди воюють проти фашистів, а їхня війна священна. І навіть, якщо вони першими взяли до рук зброю та окупували нашу територію, а у нас президентом і прем'єром будуть етнічні євреї, для них "фашистами" завжди будемо ми, а не вони самі.
Міф про Велику Перемогу був створений у Москві, щоб служити Москві. І кожен, хто повторює гасла Кремля, постить у соціальних мережах картинки, намальовані в Кремлі та йде на заходи, придумані в Кремлі - цим не шанує своїх дідів. Цим він підтримує в Україні війну і окупанта, який все погрожує: "Можем повторить!". Але наша відповідь: "Ніколи знову!".