Читач і примітки (Байка)
В телеграмі, в коментах у «Непозбувного книгочитуна» йде обговорення того, чи потрібні у книжках примітки і які саме. І там відкрився портал у пекло. Примітки не потрібні; потрібні тільки підрядкові - прикінцеві дратують; примітки у нонфікшн не мають вказувати на фактичні помилки автора (це вчергове на нас наїхали за Еву Томпсон); одна перекладачка (!) пишається (!!) тим, що у книзі ХІХ ст. (!!!) зробила лише дві (!!!!) примітки на сотню сторінок. Чимало читачів не розрізняє примітки авторські й перекладацькі/редакторські. Хтось називає «примітками в алфавітному порядку» словник наприкінці книги (це про серію «Віват класика»). Ні, звісно, огидність приміток типу «Шекспір - англійський драматург» теж відзначали, але…
Тому що більшість наявних видань виховали саме таких читачів. Тобто, скажу прямо, гедоністів-невігласів. Усе має бути комфортно. Гортати сторінки до приміток - некомфортно. Ідея, що твір може бути незрозумілим - повністю або почасти - поза зниклими або невідомими контекстами, сприймається як особиста образа.
А нам своє робить.