Слідами Нокса
1910 року Рональд Нокс написав (а 1912-го - надрукував) геніальну статтю «Дослідження літератури про Шерлока Голмса», де спародіював тодішню біблеїстику, яка розкладала старозаповітні книги на частини («ягвіст» і «елогіст» у Книзі буття, першо- та друго-Ісая); Нокс аналогічно «доводив», що твори Дойла насправді написали «першо- і друго-Вотсони»). А заодно він майже на два десятки років випередив морфологічний аналіз Проппа.
Недивно, що справу Нокса продовжили - хоча й з меншим успіхом - на інших благодатних прикладах. Я наштовхнувся на аналіз «Вінні-Пуха» (імена «Пух», «Вінні-Пух», «Ведмідь», «Едвард Ведмідь» і «Сандерс» безумовно свідчать про те, що перед нами пізня компіляція з різних джерел, приписана неіснуючому «А. А. Мілну». «Honey» - богиня плодючості, а Крістофер Робін - її чоловік, вмираюче й воскресаюче божество)
- і розгляд «Володаря Перснів» («Зрештою, ми можемо лише здогадуватися, що могли б розкрити Сауронові джерела: вони, певно, були знищені переможцями, які створили цілком негативне уявлення про цю, безсумнівно, складну, теплу, людяну і багатогранну постать. Звісно, сучасні вчені знають, що ототожнення Саурона з «чистим злом» є просто абсурдним. Недивно, що чимало дослідників взялися за «пошуки історичного Саурона» і зі все більшими пристрастю та ентузіазмом шукають будь-які відомості про створення Єдиного Персня. «Це все, звичайно, легенди, - каже доктор С. Аруман. - Особливо ж - абсурдна історія про Фродо Дев'ятипалого. Адже сама ідея, що хтось свідомо відмовився від влади, просто неможлива; вона ставить під сумнів найбільш дорогесеньку тезу постмодерністської ідеології: що все є боротьбою за владу на основі раси, класу й ґендеру. І все ж я... дуже хотів би... поглянути на Перстень. Звісно, лише з науковою метою»).