Тиждень поезії: що могло бути
Ось із цих віршів Уляни Кравченко міг початися український модернізм: вони написані у першій половині 1880-х років. Але ні: Франкові, в якого Кравченко була закохана, не сподобалося, у збірці «Prima vera» (1885) вона надрукувала традиційніші твори, й оці поезії з’явилися лише через сорок років, коли вже було запізно.
І що на віно
дала мені ти, доле?!
Сім арфи струн
і спів…
Касандри віщеє чуттє,
добаченнє майбутніх днів
у відблиску кривавих лун,
у відгуках далеких громів…
І дійсність сю,
в якій всі бліднуть сни…
-- -- -- -- -- -- -- -- --
Куди погляну, скрізь чужеє поле…
Чи наче Рут
збиратиму полишене колоссє?
Якеє віно
дала мені ти, хитра доле?!…
*
Як на жертве́ннику усепале́ння
складає жриця власними руками,
отак я сонцю-правді зложу серце…
Нехай не маю більш для себе серця,
нехай ніякого не маю скарбу…
Знімусь над власний жаль і біль свій власний.
З душі добуду святість, в ній закляту,
і міць, що вічна в ній і незнищима.
Хоч би добути з неї довгий стогін,
хоч би прийшлось на хрест розпняти душу,
так серце зложу власними руками,
мов на жертвеннику усепалення,
і сонцю-правді лиш співати буду…
Хай тільки чисті звуки з арфи ллються!
Поборю те, що чистоту їх нищить;
відвернуся, втечу від всіх оман,
від сумнівів хвилевих і упадків,
від всього, що себе любити каже,
що ломить міць душі і в’яже крила…
І грішний жар згашу у морі сліз;
хай щезнуть навіть спомини жалоби,
хай лине дух і не паде в омлінню.
Хай лине дух орлиним летом в ясність,
вільний і від бажань і пут туземних,
дійде до тайн краси… до безграниць -,
дійде в пороги світа таємниць…
Хай відновляється у чергах проб,
хай міць його росте із кожим днем
та зі здобутим ступнем чистоти…
Чуття невільницею я не стану.
Нехай чуття владаркою я буду,
я - власниця - в безмежнім царстві духа.
За пізнання тих тайн, що їх душа
сама - у глибині своїй скриває,
за ключ живих пісень і віщих дум,
життє цілим єством
жертвую серце власними руками,
як на жертвеннику усепаленнє
складає жриця…