September 11 / Sonic Youth
Перший літак, що протаранив першу вежу розбудив його. Без чогось до дев’ятої ранку 11 вересня Джім О’Рурк спав на канапі у вітальні студії Echo Canyon - за відсутности постійного помешкання студія слугувала йому за домівку. Хоч він і чудово знав, яка грюканина могла звучати в Нью-Йорку, ніколи не чув він бабаху подібного на цей, що вирвав його зі сну. Виглянувши у вікно, він побачив потік людей, що линув від будівлі навпроти по вулиці, та працівників будмайданчика поблизу, які позадирали голови в небо.
О’Рурк спустився на ліфті в голл і побачивши людей на розі, спробував розчути, про що вони говорять, але вловити сенс із потоків їхніх слів було неможливо. Досі не знаючи, що коїться, він повернувся нагору й зателефонував Кім Ґордон на Лафайетт-стрит, - вони обоє повинні були летіти в Париж, виступати на концерті експериментальної-музики. Вона сказала ввімкнути телевізор, - літак врізався у Всесвітній торговий центр. О’Рурк усе ще перетравлював інформацію, коли телерепортер закричав, - «О, ні! О, ні!». Ще один літак врізався в другий хмарочос.
Цього разу здалося, ніби в будинок поцілила бомба. Світло в студії замерехтіло, все затрусилося. Наче землетрус. О’Рурк позачиняв вікна й думаючи, що зараз помре, вхопив двох плюшевих тваринок, яких завжди тримав при собі. Вихід до пожежної драбини був з иншого кінця студії, але не знаючи про це, О’Рурк заскочив назад у ліфт й повернувся в голл. Він попрямував до передніх дверей, і тільки-но взявся за ручку, знадвору все почорніло. Страшенна хмара з пилу, бруду й уламків розповзалася по Марі-стрит.
Чорне хмаровиння розсіялося доволі швидко, О’Рурк відчинив металеві двері й вийшов на вулицю. Усе будо вкрито подобою брудного снігу. Поліціянти крикнули, щоб той сховався з вулиці в підземний перехід. Він послухався, але за п’ятнадцять хвилин знову вийшов на поверхню й побіг по Черч-стрит подалі від центру міста. Пробігаючи повз зівак із відеокамерами кричав: «Тікайте, ідіоти!» («Навіть у такі миті, - розповідає він пізніше, - притаманна мені ненависть до людства на ослабла».) Поки він дістався Лафайетт-стрит, сонце піднялося високо на небі, але його світло заледве могло чимось зарадити.
У своєму лофті, за рогом поблизу Echo Canyon, Лі Роналдо зібрався прийняти душ, а потім завезти свого дворічного сина Сейджа до дитсадка, аж як дружина Сінґер закричала - літак протаранив одну з башт. «Знову божевільний нью-йоркський день», - подумав собі Роналдо. Але коли Сінґер скрикнула, що другий літак врізався, вони, як і всі в ту мить, зрозуміли - щось тут не те.
Позачинявши великі вікна у вітальні на третьому поверсі, вся родина, - другій дитині, хлопчикові на ім’я Фрей, було лише два місяці, - споглядала, як усе знадвору вкривалося величезними чорними хмарами повзучої куряви. Коли всі четверо нарешті вийшли з лофта по полудні, начепивши саморобні респіратори, вулиці гнітили своєю безшумністю. Вони так само попрямували до квартири Терстона Мура і Кім Ґордон (хоча Мур весь той тиждень провів у Нортгемптоні). Палкий шанувальник Боба Ділана, Роналдо ризикнув заїхати в Tower Records, щоб придбати його новий альбом «Love and Theft», випущений у той же день. («Хай як абсурдно це звучить, але я відчув, що мушу піти і купити його», - згадує Роналдо.) Стів Шеллі досі був у Гобокені - вони зі співачкою Крістіною Розенвіндж, яка готувалася випустити альбом на його лейблі Smells Like, збиралися записуватися на студії Echo Canyon того дня, але почувши новини, зосталися в Нью-Джерзі. Розмовляючи з батьками у Мічіґані по телефону, Шеллі визирнув у вікно з видом на Мангеттен, і побачив, як вежі осипаються.
Ґордон, її подруга Дейзі фон Фюрт із чоловіком від’їхали до Нортгемптона наступного дня, але О’Руркові довелося самому зостатися в квартирі на Лафайетт ще два дні, бо в машині не вистачило на всіх місця. Через відсутність документів, що могли б посвідчити законність свого проживання в квартирі, він боявся виходити, адже поліція, яка тоді перевіряла всіх, могла не впустити його назад. Врешті-решт, Дон Флемінґ відвіз О’Рурка в Нортгемптон, коли і Том Верлен зі своєю пасією туди прибув. Будинок неофіційно перетворився на притулок для дезорієнтованих нью-йоркців, і особливо дезорієнтованим лишався саме О’Рурк. Все ще шокований, він на кілька місяців оселився в спальні горішнього поверху, прокидаючись лише для того, щоб налити собі кави і сховатися в підвалі, де цілими днями курив сиґарети. Він дізнався, що шматки металу, через які він переступав, коли того ранку вийшов із Echo Canyon були частинами двигуна одного з літаків, що впав на дах студії. Безвихідно сидячи в будинку, він зрозумів, що Коко вважає його дивним другом батьків. За іронією долі О’Рурк тільки-но почав любити студію, після оновлення записувальної консолі.
Пізно ввечері 11 вересня, Роналдо та Сінґер зі своїми дітьми їхали з міста пустими мостами, щоб прихиститися в домі його матері на Лонґ Айленді, а пізніше рушити ще далі - на східний край Ґрінпорта. Сам Роналдо повернувся в місто через кілька днів, щоб перевірити квартиру й захопити деякі речі. Світло відключили - що додало зайвого хвилювання. З ліхтариком він пробрався крізь темні коридори до квартири.
Важко було сказати, чи залишився хтось у будинку, але ще важче - з’ясувати хто саме. Хоча їхній квартал перекрили, чувся шум знадвору, люди бігали по сходах. Хто вони? Їм дозволено там бути? Він не знав. Він далі собі збирав речі - треба тікати так швидко, як тільки можна. Місто не наганяло на нього такого жаху відколи він передчасно оселився в своїй першій квартирі на Іст Віллиджі 1979 року.
Уривок із книжки: Goodbye 20th Century: A Biography of Sonic Youth (by David Browne).
*Перепрошую за квадратність перекладу - старався, як міг.
О’Рурк спустився на ліфті в голл і побачивши людей на розі, спробував розчути, про що вони говорять, але вловити сенс із потоків їхніх слів було неможливо. Досі не знаючи, що коїться, він повернувся нагору й зателефонував Кім Ґордон на Лафайетт-стрит, - вони обоє повинні були летіти в Париж, виступати на концерті експериментальної-музики. Вона сказала ввімкнути телевізор, - літак врізався у Всесвітній торговий центр. О’Рурк усе ще перетравлював інформацію, коли телерепортер закричав, - «О, ні! О, ні!». Ще один літак врізався в другий хмарочос.
Цього разу здалося, ніби в будинок поцілила бомба. Світло в студії замерехтіло, все затрусилося. Наче землетрус. О’Рурк позачиняв вікна й думаючи, що зараз помре, вхопив двох плюшевих тваринок, яких завжди тримав при собі. Вихід до пожежної драбини був з иншого кінця студії, але не знаючи про це, О’Рурк заскочив назад у ліфт й повернувся в голл. Він попрямував до передніх дверей, і тільки-но взявся за ручку, знадвору все почорніло. Страшенна хмара з пилу, бруду й уламків розповзалася по Марі-стрит.
Чорне хмаровиння розсіялося доволі швидко, О’Рурк відчинив металеві двері й вийшов на вулицю. Усе будо вкрито подобою брудного снігу. Поліціянти крикнули, щоб той сховався з вулиці в підземний перехід. Він послухався, але за п’ятнадцять хвилин знову вийшов на поверхню й побіг по Черч-стрит подалі від центру міста. Пробігаючи повз зівак із відеокамерами кричав: «Тікайте, ідіоти!» («Навіть у такі миті, - розповідає він пізніше, - притаманна мені ненависть до людства на ослабла».) Поки він дістався Лафайетт-стрит, сонце піднялося високо на небі, але його світло заледве могло чимось зарадити.
У своєму лофті, за рогом поблизу Echo Canyon, Лі Роналдо зібрався прийняти душ, а потім завезти свого дворічного сина Сейджа до дитсадка, аж як дружина Сінґер закричала - літак протаранив одну з башт. «Знову божевільний нью-йоркський день», - подумав собі Роналдо. Але коли Сінґер скрикнула, що другий літак врізався, вони, як і всі в ту мить, зрозуміли - щось тут не те.
Позачинявши великі вікна у вітальні на третьому поверсі, вся родина, - другій дитині, хлопчикові на ім’я Фрей, було лише два місяці, - споглядала, як усе знадвору вкривалося величезними чорними хмарами повзучої куряви. Коли всі четверо нарешті вийшли з лофта по полудні, начепивши саморобні респіратори, вулиці гнітили своєю безшумністю. Вони так само попрямували до квартири Терстона Мура і Кім Ґордон (хоча Мур весь той тиждень провів у Нортгемптоні). Палкий шанувальник Боба Ділана, Роналдо ризикнув заїхати в Tower Records, щоб придбати його новий альбом «Love and Theft», випущений у той же день. («Хай як абсурдно це звучить, але я відчув, що мушу піти і купити його», - згадує Роналдо.) Стів Шеллі досі був у Гобокені - вони зі співачкою Крістіною Розенвіндж, яка готувалася випустити альбом на його лейблі Smells Like, збиралися записуватися на студії Echo Canyon того дня, але почувши новини, зосталися в Нью-Джерзі. Розмовляючи з батьками у Мічіґані по телефону, Шеллі визирнув у вікно з видом на Мангеттен, і побачив, як вежі осипаються.
Ґордон, її подруга Дейзі фон Фюрт із чоловіком від’їхали до Нортгемптона наступного дня, але О’Руркові довелося самому зостатися в квартирі на Лафайетт ще два дні, бо в машині не вистачило на всіх місця. Через відсутність документів, що могли б посвідчити законність свого проживання в квартирі, він боявся виходити, адже поліція, яка тоді перевіряла всіх, могла не впустити його назад. Врешті-решт, Дон Флемінґ відвіз О’Рурка в Нортгемптон, коли і Том Верлен зі своєю пасією туди прибув. Будинок неофіційно перетворився на притулок для дезорієнтованих нью-йоркців, і особливо дезорієнтованим лишався саме О’Рурк. Все ще шокований, він на кілька місяців оселився в спальні горішнього поверху, прокидаючись лише для того, щоб налити собі кави і сховатися в підвалі, де цілими днями курив сиґарети. Він дізнався, що шматки металу, через які він переступав, коли того ранку вийшов із Echo Canyon були частинами двигуна одного з літаків, що впав на дах студії. Безвихідно сидячи в будинку, він зрозумів, що Коко вважає його дивним другом батьків. За іронією долі О’Рурк тільки-но почав любити студію, після оновлення записувальної консолі.
Пізно ввечері 11 вересня, Роналдо та Сінґер зі своїми дітьми їхали з міста пустими мостами, щоб прихиститися в домі його матері на Лонґ Айленді, а пізніше рушити ще далі - на східний край Ґрінпорта. Сам Роналдо повернувся в місто через кілька днів, щоб перевірити квартиру й захопити деякі речі. Світло відключили - що додало зайвого хвилювання. З ліхтариком він пробрався крізь темні коридори до квартири.
Важко було сказати, чи залишився хтось у будинку, але ще важче - з’ясувати хто саме. Хоча їхній квартал перекрили, чувся шум знадвору, люди бігали по сходах. Хто вони? Їм дозволено там бути? Він не знав. Він далі собі збирав речі - треба тікати так швидко, як тільки можна. Місто не наганяло на нього такого жаху відколи він передчасно оселився в своїй першій квартирі на Іст Віллиджі 1979 року.
Уривок із книжки: Goodbye 20th Century: A Biography of Sonic Youth (by David Browne).
*Перепрошую за квадратність перекладу - старався, як міг.