Ну і я туди ж.
Тож, 2013.
1 січня, 2013 року був останній день, коли я була разом з моєю сім"єю. Тобто, я не бачила свою маму і сестру з того дня. І бачилась з татом тільки раз. То був день, коли я вирушила у неймовірну подорож. Ще в аеропорту я почула англійську - ніби електричний шок пройшов через усе моє тіло. Паніка. Я так боялась, що не зможу нікого зрозуміти. Що не зможу через те мати друзів. Що не розумітиму вчителів, і мене відішлють додому через погані оцінки.
Але все виявилося набагато яскравішим. Перший вечір, ніч, і ранок у США я провела у Нью-Йорку. Пуер з кавовими зернятками, і європейський шоколад, а трохи пізніше шоколадний пончик на сніданок, і знову в аеропорт. Через 2,5 години я ступила на землю Міннесоти. І тут я проведу переважну більшість двадцять_тринадцять. Після п"яти чудових днів із неймовірними людьми, я і дві дорожні сумки переїхали в колледж. Я прибула першою із січневого класу (так треба, бо я іноземна; всі інші прибули наступного дня). Моя перша ціль - познайомитись з найбільш можливою кількістю людей. Результат - успішно виконано! Вже першого вечора я грала в карти з десятьми людьми, і навіть знала усі їх імена! Серед багатьох я була відома як одна з кількох людей, хто міг би просто прийти спитати як справи. Out of nowhere, як то кажуть. На мій день нарождення (18 років 18-го лютого, тут це називають Golden Birthday), одна з моїх одногрупниць влаштувала мені surprise-party, і запросила усіх-усіх. І усі-усі прийшли! (Окрім другокурсників, які хотіли, але мали вечірній урок.) Не те, щоб мене всі любили, але знали - то точно!
Я от нещодавно згадувала: одна з моїх дитячих мрій довго була вивчати теологію. Який у нас був перший урок? Звичайно, теологія! Але було і багато інших. І оцінки в мене переважно чудові! Якби я знала рік тому, скільки нового тут вивчу, злякалась би! Бо то дуже багато. Але найпрекрасніше - ще стільки всього можна вивчити! Цікаво, скільки я буду знати через ще один рік? :)
Солодка частина переїзду - мені було абсолютно легко змінити часову зону. Першого дня я прокинулась о 4-тій ранку, але майже одразу знову заснула. І всьо. Кажуть, таке буває.
Не скажу, що зовсім не було культурного шоку. Хоч я і сама вірила, що все було ОК аж до літа. Ну, бувають же просто непорозуміння. Але випадково довелось покопати трохи глибше, і на тобі. Але, незважаючи ні на що, я знайшла неймовірних друзів, які люблять мене, якою б дивною я не була. Вони і допомогли мені зрозуміти американців трохи краще. І досі допомагають. До сього дня, вчу щось нове чи не кожен день.
Із зовсім радісного - між квітнем і серпнем я побувала на двох концертах і одному фестивалі. Перший - Chris Tomlin. Другий - Gungor, All Sons and Daughters, та Switchfoot, як подарунок від наставниці. Фестиваль - то ми з колледжем їздили. А там були хто тільки хочеш. Із улюблених - Newsboys (хоч не так і багато я з них побачила, бо працювала саме в той час), Skillet, TobyMac, i Love and Death (Brian Welch!!!). Не пам"ятаю, коли б я була на концерті в Україні. Тож, це приємність.
Інша гарна частина - Майкл. Я можу довго сидіти і розказувати, який він прекрасний, але всі і так вже знають. Познайомились ми по причині навчання серед тих самих січневих першокурсників. Почали дружити в березні. Ще з лютого разом із купою інших почали вчити свінг. В квітні танцювали переважно один з одним (переважно, бо весь час не могли (хіхі); це не колледж-approved). Літо було взагалі чудовим. Разом з кількома іншими друзями їздили на вело-прогулянки, ходили на звичайні прогулянки, їздили на озеро, дивились фільми, і теде і тепе. На початку липня познайомилась із його батьками. (І провела День_Незалежності_по-американськи з ними.) Останній місяць навчання сиділи за одною партою (aaawww, so cute!). Були деякі непорозуміння час від часу, з усіма трапляється, але разом до цього дня. І своє перше Різдво_за_американським_стилем провела з його сім"єю. І Новий рік зустріла з ним, завершуючи готування вечері. ^.^
Починаючи з вересня - я інтерн у Publish4All. Це така організація, що замість висилання книжок у недружелюбні країни, висилає туди спорудження, на якому їх можна надрукувати. Одного дня, сподіваюсь скоро, маю їхати в одну з таких країн, тренувати їх цим спорудженням користуватись. От.
А ще рік тому я майже нікого тут не знала і боялась, що ніхто не зрозуміє моєї англійської. Якби я тільки колись зрозуміла, наскільки Бог завжди поряд, не боялась би. Але то частина наступної пригоди. Тепер у 2014-ий!
