(no subject)
Цей день почався так, що я ніколи не гадала: нарешті почула голос того, чиї слова давно живуть в мені, - Дмитра Лазуткіна. Читав він на українському радіо вірші: знайомі, які луною хотілося повторювати за Автором, і нові, які шпичаками врізалися в серце, щоб пророчити мені долю:
Нема
розставляв прапорці заплітав тенета
десь і сам блукав ніби дикий звір
а вона питала: ну де ти? де ти?
я кохаю тебе повір
а вона дзвонила йому надвечір
не чекаючи поки подзвонить він
і кохання тримало її за плечі
й кошеня звивалося біля колін...
і птахи що у сни її залітали
і вогні що з'являлися і не зникали
і цілунки котрими ловила тишу
обертались на гру - божевільну і хижу
але билося серце
і в серці лунало:
мала я ніколи тебе не залишу
він шукав пояснень робив зауваження
доки сонце сідало над житломасивами
а вона все ловила якісь відображення
бо їй просто хотілось чогось красивого
він казав - ми ніколи не станемо іншими
він благав дочекайся а там побачимо
їхні ночі були показово грішними
аж настільки що не вимагали пробачення
але справжня ніжність нічним експресом
пролітає лишаючи присмак болю
він приходив невчасно прощався весело
говорив - щось назавжди єднає нас із тобою
заганяв себе у шаленім русі
ніби світ чужий ніби світ - тюрма
та одного разу кинув усе й повернувся
а її нема
●●●
та одного разу зриваєшся - батьку - кричиш- що робити?!
на вулиці Чернишевського такі питання доречні
як що робити? - вчасно поливати квіти
годувати кота - інакше вони приречені.
***
клонування пейзажів небесні мости
подорожньому - вітер спасенному - шлях
наші крила постійно воліють рости
ніби зграї пожеж на липневих полях
ти збираєш у жмені пісок почуттів
спершу - мокрий пісок
потім - просто пісок
прилипає до пальців як голос до слів
як до горла - ковток
і країна твоя - чи свиней чи кульбаб
і кохання твоє - чи істерик чи зрад
ці умовні кордони замацаних мап
наркотичних прозрінь молодий зорепад
так прожектор крізь нашарування ріки
ловить спини колючі сполоханих риб...
наші крила постійно воліють рости
але іноді - вглиб
і у русі у жесті вбачається знак
і в куточках очей - закипаюча мідь...
я готовий до бою я бачу вітряк...
він летить
Дай мені сили Б...
Нема
розставляв прапорці заплітав тенета
десь і сам блукав ніби дикий звір
а вона питала: ну де ти? де ти?
я кохаю тебе повір
а вона дзвонила йому надвечір
не чекаючи поки подзвонить він
і кохання тримало її за плечі
й кошеня звивалося біля колін...
і птахи що у сни її залітали
і вогні що з'являлися і не зникали
і цілунки котрими ловила тишу
обертались на гру - божевільну і хижу
але билося серце
і в серці лунало:
мала я ніколи тебе не залишу
він шукав пояснень робив зауваження
доки сонце сідало над житломасивами
а вона все ловила якісь відображення
бо їй просто хотілось чогось красивого
він казав - ми ніколи не станемо іншими
він благав дочекайся а там побачимо
їхні ночі були показово грішними
аж настільки що не вимагали пробачення
але справжня ніжність нічним експресом
пролітає лишаючи присмак болю
він приходив невчасно прощався весело
говорив - щось назавжди єднає нас із тобою
заганяв себе у шаленім русі
ніби світ чужий ніби світ - тюрма
та одного разу кинув усе й повернувся
а її нема
●●●
та одного разу зриваєшся - батьку - кричиш- що робити?!
на вулиці Чернишевського такі питання доречні
як що робити? - вчасно поливати квіти
годувати кота - інакше вони приречені.
***
клонування пейзажів небесні мости
подорожньому - вітер спасенному - шлях
наші крила постійно воліють рости
ніби зграї пожеж на липневих полях
ти збираєш у жмені пісок почуттів
спершу - мокрий пісок
потім - просто пісок
прилипає до пальців як голос до слів
як до горла - ковток
і країна твоя - чи свиней чи кульбаб
і кохання твоє - чи істерик чи зрад
ці умовні кордони замацаних мап
наркотичних прозрінь молодий зорепад
так прожектор крізь нашарування ріки
ловить спини колючі сполоханих риб...
наші крила постійно воліють рости
але іноді - вглиб
і у русі у жесті вбачається знак
і в куточках очей - закипаюча мідь...
я готовий до бою я бачу вітряк...
він летить
Дай мені сили Б...