Особисто для мене, однією з найцікавіших книг минулого десятиліття є "нацменшинний роман" (за окресленням самого ж автора) "Константин Богобоязний" (Київ: Факт, 2005) хорватського письменника Симо Мраовича. Книжка вийшла в перекладі Юрка Позаяка; і крім самого роману в книзі також була надрукована поетична збірка "Гмюнд" (видана в 2004 році).
Пригадую, що книжку прочитав приблизно в цей самий період року - в січні - на одному подиху. Сама ж оповідь - це безконечні гуляння у нестабільному Загребі початку 1990-х, така собі суміш безмежної відвертості й відкритості, шаленого драйву і чималої кількісті еротики й сексу, що вельми органічно влилися в текст.
У романі є один момент, який одразу ж нагадав мені один жарт про Львів: народившись у Львові на початку минулого століття, можна було прожити життя і пережити кілька різних режимів, не змінячи не те щоб країну, а навіть і будинок. Так от, протаґоніст роману - Константин - оповідає про свого діда:
" [...] Так казав мій дід Йово. Народився він 1913 року і жив у Австро-Угорській імперії,
Державі Словенців, Хорватів і Сербів,
Королівстві Сербів, Хорватів і Словенців,
Королівстві Югославії,
Бановині Хорватія,
Киринській республіці,
Незалежній Державі Хорватія,
Федеративній Народній Республіці Югославія,
Соціалістичній Федеративній Республіці Югославія,
Соціалістичній Республіці Хорватії, Республіці Хорватії і тепер у Сербській Країні, а зі свого села навіть і не рипнувся. [...]"
Після прочитання роману я почав шукати інформацію про автора. І вже перше посилання в Ґуґлі було вкрай невтішним. Це було якесь загребське інформаційне аґенство, у статті йшлося про те, що Мраович помер - причина: рак.
А зовсім нещодавно довідався, що минулого листопада, за місяць до смерті, Симо Мраович брав участь у читаннях на Ляйпцизькому книжковому ярмарку. На youtube можна подивитися відео, яке розпочинається з напису "Єдина зірка в Ляйпциґу" і складається з фотографій із Мраовичевого літературного вечора. І саундтрек дуже тематичний.
Click to view