Голландія поетична
Чудовій письменниці has_ka яка надихнула мене своєю
подорожжю присвячується…
Шість днів спокою, тиші і свободи… Тиші розуму, що знемагає під шаленим ритмом тіла. Ти, що хочеш всотати все довкола, щоб зберегти. Бо знаєш, що потім будеш борсатись від задухи в сьогоденні.
Пошуки забороненого в нерівних вуличках Амстердаму, де за виваженими фасадами ховається туристична фальш, а під нею скарби духу. Що має спільного «Молочниця» Вермеєра, чи «Єврейська наречена» Рубенса з жінками у вітринах рожевого кварталу?
Нас приймає в себе самотній колекціонер Йос, що любить екзотичні країни та довкілля. Кілька сотень людей вже пройшло через його відкритий всім вітрам дім, а він не стомлюється пригощати вечерями та історіями.
Ноги ніби самі несуть поміж каналами з одного музею в інший і ми дрімаємо по обіді на бетонному моріжку Амстердамського Ермітажу, а перехожі не перестають посміхатися цим чудним, з виду обкуреним туристкам.
Три дні щоб надкусити, пережувати і виплюнути всі амстердамські принади і знову у поїзді. У країні, яку можна об’їздити вздовж і впоперек за півдня поїзди, електрички, метро задають ритм життя закликаючи до повільного поспіху. Другий клас, що ніби каже - так ми надто бідні, але зберігаємо достоїнство (хоча казати таке можна хіба маючи на думці третій, якого тут немає).
Наш роттердамський хост, що наперевірку виявляється шьєдамськими, приймає в себе ще румунську пару і афроамериканця Джоша. Розкуривши трубку миру ми линемо вулицям Роттердаму чудуючись цьому міщанському устрою на фоні модерної архітектури. Місто, що заснуло в середньовіччі, прокинулось від шуму Другої Світової, ліниво потягнулося і продовжило дрімати.
І ми знову в поїзді: Гаага, Гарлем, Шьєдам… Міста майорять, вигулькують і знову ховаються, розстилаються, щоб через мить втекти, але от диво … повільно.
Відчужено-нейтральні жителі. Ми з ними ніби в різних кубах. Бо хто ми для них? Двоє бекпекерів, що не приносять прибутку. Чужинці, що прагнуть відкусити їх і так примарної країни.
Ніч проведена за вістом, мафією в обкуреній компанії і ми ліниво сідлаємо метро щоб вдихнуть останню хвилю свободи і позірної вседозволеності…
Море…
Шість днів спокою, тиші і свободи… Тиші розуму, що знемагає під шаленим ритмом тіла. Ти, що хочеш всотати все довкола, щоб зберегти. Бо знаєш, що потім будеш борсатись від задухи в сьогоденні.
Пошуки забороненого в нерівних вуличках Амстердаму, де за виваженими фасадами ховається туристична фальш, а під нею скарби духу. Що має спільного «Молочниця» Вермеєра, чи «Єврейська наречена» Рубенса з жінками у вітринах рожевого кварталу?
Нас приймає в себе самотній колекціонер Йос, що любить екзотичні країни та довкілля. Кілька сотень людей вже пройшло через його відкритий всім вітрам дім, а він не стомлюється пригощати вечерями та історіями.
Ноги ніби самі несуть поміж каналами з одного музею в інший і ми дрімаємо по обіді на бетонному моріжку Амстердамського Ермітажу, а перехожі не перестають посміхатися цим чудним, з виду обкуреним туристкам.
Три дні щоб надкусити, пережувати і виплюнути всі амстердамські принади і знову у поїзді. У країні, яку можна об’їздити вздовж і впоперек за півдня поїзди, електрички, метро задають ритм життя закликаючи до повільного поспіху. Другий клас, що ніби каже - так ми надто бідні, але зберігаємо достоїнство (хоча казати таке можна хіба маючи на думці третій, якого тут немає).
Наш роттердамський хост, що наперевірку виявляється шьєдамськими, приймає в себе ще румунську пару і афроамериканця Джоша. Розкуривши трубку миру ми линемо вулицям Роттердаму чудуючись цьому міщанському устрою на фоні модерної архітектури. Місто, що заснуло в середньовіччі, прокинулось від шуму Другої Світової, ліниво потягнулося і продовжило дрімати.
І ми знову в поїзді: Гаага, Гарлем, Шьєдам… Міста майорять, вигулькують і знову ховаються, розстилаються, щоб через мить втекти, але от диво … повільно.
Відчужено-нейтральні жителі. Ми з ними ніби в різних кубах. Бо хто ми для них? Двоє бекпекерів, що не приносять прибутку. Чужинці, що прагнуть відкусити їх і так примарної країни.
Ніч проведена за вістом, мафією в обкуреній компанії і ми ліниво сідлаємо метро щоб вдихнуть останню хвилю свободи і позірної вседозволеності…
Море…