Сюрлінгвізм
Сьогодні у мене був якийсь дуже сонний і від того смішний день в бібліотеці Еколь Нормаль. Чи то я просто заснула, чи то світ довкола мене і справді сяяв сюрлінгвістичними барвами…
А почалося все невинно. Я прокинулась від натхненного довбання ремонтників за стінкою і благословила їх на день грядущий різноманіттям лексичних засобів славного села Гурбинці, Срібнянського району, Чернігівської області, звідки сама родом. Ремонтники перлин моєї лексики не оцінили, бо продовжили надихати мене на працю заливистими співами електродрелі.
В бібліотеці куди я прибула рятуючись від будівельної симфонії теж якась сволота затіяла ремонт. Тому коли нарешті, засунувши у вуха затички і прийнявши таблетки від стресу, головної болі і для травлення (щоб не вбити шлунок двома попередніми), я інсталювалась на робочому місті перед мої ясні очі вигулькнув томик Лосєва (здається «Имя и Миф»). Власне точно назву не пригадую, бо сама наявність Лосєва в бібліотеці Еколь Нормаль, того самого Лосєва, що безумно дратував мене некоректним прогегелівсько-матеріалістичним аналізом Античної філософії на курсі Тихолаза, а потім Середньовічної (!!!) у Сватка, за що я свято зненавиділа усіх трьох (Тихолаз правда реабілітувався, він хоч смішний буває), серйозно вибила мене з колії. Здається доля вирішила зробити усе, щоб того ранку я таки прокинулась.
І ось, коли я вже була майже впевнена, що всі мої лінгвістичні перипетії вже позаду і я зможу спокійно дочитати потрібний мені латинський текст відволікшись від жвавого туркотіння італійців на рецепції… сусід ніби в насмішку з того, що я не виспалась дрімаючи впав зі стільця. І замість очікуваного: «O, putain, merde », я почула не менш промовисте: «Fuck, sorry, shit » (я так і не зрозуміла за що він вибачався, за те, що впав, чи за невдало обраний фразеологізм).
Після інсталяції сусіда назад на місце, я вже думала, що сьогодні мене точно нічого не здивує. Але… тут до бібліотекарки підходить згорблений мінюпунький дідок і просить показати як на комп’ютерах з каталогами працює інтернет. Вже сам факт, що такий дід вміє користуватись інтернетом звісно збурив мою пострадянську душу. Але річ не в тому, що він попросив, а в тому як. Його промова нагадувала як мінімум виступ голови асамблеї французького дворянства на зустрічі цієї самої асамблеї. Загальний зміст можна передати наступним чином: «До моїх вух дійшла новина, що користувачі електронного каталогу бібліотеки мають змогу послуговуватись інтернетом за посередництвом вищезазначених каталогу. Тому я дозволив собі звернутись до шановної панни з метою дізнатись спосіб, в який можна це зробити…». Навіть у французів які сиділи поряд пащеки повідвисали, що вже казати про нас іноземців. Мені це французькою навіть вимовити важко. Вже не кажу про те, щоб сформулювати.
І от після цього зі мною до кінця дня вже більше нічого не трапилось. Аж дивно.
Хоча ні, брешу, де там. Увечері прийшла моя перуанська подруга Андреа і попросила навчити її трохи російської. От як можна пояснити іспаномовній людині, що таке середній рід і навіщо він потрібен? зрештою все закінчилось тим, що в Андреа розболівся живіт і ми вирішили, що то через російську (а мій братик ще в першому класі сказав, що вчити російську і некультурно, і неприємно :) )