чуть не музикант або як Ляля мучить інструменти ;)
Знаєте, я щиро вірю, що людина може навчитися практично будь-чому і вчитися ніколи не пізно, якщо робиш це передусім для себе коханого. Головне - бажання, впертість і амбіції. Мені майже 18, я не вмію готувати, ходити на каблуках, танцювати, я думаю, що відчуття ритму в мене якщо є, то воно глибоко заховане під купою комлексів, невпевненості в собі, страху виглядати дивно, смішно і дурнувато. При тому вперто переконую себе, що мені насрати на суспільну думку, хоча багато моїх думок і вчинків показують, що це далеко не так. Я боюся пробувати, хоча знаю, що 100% нездійснених спроб приречені на поразку, у всіх решта випадків є шанс отримати бажане.
Давно хотіла навчитися грати на гітарі... Спочатку це були рік з хвостиком гвалтувань інструментів в музикалці, в яку мене дивом (і моїм природнім талантом переконувати людей) прийняли в 9 класі середньої школи, хоча будь-яка адекватна людина скаже, що в такому віці нормальні люди беруть приватні уроки, а не йдуть в перший клас музичної разом із дітками, які ледве читати навчилися. Щастя, що в моїй групі були люди з восьмих класів і я не почувалася самотнім долбойобом =) Я відверто халявила і практично ніц не навчилася, але це було весело) Потім на день народження мені подарували гітару...
Щось типу цього (схожа на ту, яка зараз збирає пилюку у футлярі в мене вдома) Ямаха, виробник - Індонезія, більше про неї ніц не знаю... ціна перевалювала за півтори штуки гривень і здавалася мені космічною, як на вирати на забавку. Звучала вона афігєнсько, навіть в моїх зі_сраки_ростущих руках (БО не важливо, звідки ростуть руки, якщо вони золоті ;))) Проте, музикант з мене вийшов хріновий, чи то пак не вийшов взагалі( Було купа ксероксів з акордами, була "Ніч яка місячна" по нотах, навіть мінімальні пізнання в теорії музики, які потім стали зграйкою красивих слів, що де-не-де спливали у віршах... Потім не було ніц... Два роки, а може, навіть і три.
А потім був Роман влітку, в Станіславові, який сказав, що може навчити грати НАВІТЬ мене, але в нього зараз нема інструмента. І була невдала спроба забрати свою красуню з дому і ультиматум від родичів "навчишся грати - забереш, а зараз, хоч - візьми триста гривень, купи "дрова для найбличжчого пікніка" і будеш на них вчитися". А потім Романа в мене вже не було. Про це я шкодую, коли згадую бажання грати, коли ламається щось вдома, проблеми з комп"ютером, з електрикою, з кармою і взагалі. Він багато чого вмів корисно-практичного. Перестаю шкодувати, коли згадую, як це впливало на мою і без того травмовану самооцінку. Але то досвід. А досвід завжди корисний. )
А потім був Форум... Після цього я почала справді ЛЮБИТИ МУЗИКУ. Практично любити - самозабутньо слухати, шукати можливостей почути її вживу, в міру тотальної відсутності хисту до танців і пластики, рухатися під неї і... мордувати гітару)) Знову. Це сталося абсолютно випадково. Абстрактне "хочу-хочу-хочу" переросло в "буду-буду-буду, втомлюся, згребуся докупи і знов буду") У Франі, повертаючись додому ввечері, у дворі почула "Пачку сигарет" Цоя, підійша ближче, виявилося, це були не посиденьки великої теплої компанії, а майстер-клас: один хлопчина матюкав іншого і вчив його по людськи співати, бо грати вже навчив і вийшло ґуд. За словами "учня", за сім місяців він вже досить незле грає страндртний набір пісень (Плач Єремії, Цой, Бі-2 і т.д.), навіть імпровізує щось там своє і я свідок, що виходить в чувака досить файно! Це стало останнім поштовхом. А хулі? Я ж нфіга не втрачаю!)
Приїхала до Лємберга, позичила в Зіроньки придбану в Англії HOKADу, знайшла в неті старі знайомі акорди і відео-уроки... Стандратний ритуал обрізання нігтів, як обрубування шляхів до відступу...) через 5 хвилин почали боліти пальці, таке ностальгічне відчуття... Почала вчити перебори...
p - великий
i - вказівний
m - середній
a - безіменний - заплуталася в позначеннях пальців, потім взяла косметичного олівця і підписала їх =)) радостііі...)
Головне ж - емоції, нє?
Не знаю, що з того всього вийде на цей раз, але чула десь, що час витрачений на дурниці, від яких ти отримав задоволення, не вважається втраченим. ;)
Давно хотіла навчитися грати на гітарі... Спочатку це були рік з хвостиком гвалтувань інструментів в музикалці, в яку мене дивом (і моїм природнім талантом переконувати людей) прийняли в 9 класі середньої школи, хоча будь-яка адекватна людина скаже, що в такому віці нормальні люди беруть приватні уроки, а не йдуть в перший клас музичної разом із дітками, які ледве читати навчилися. Щастя, що в моїй групі були люди з восьмих класів і я не почувалася самотнім долбойобом =) Я відверто халявила і практично ніц не навчилася, але це було весело) Потім на день народження мені подарували гітару...
Щось типу цього (схожа на ту, яка зараз збирає пилюку у футлярі в мене вдома) Ямаха, виробник - Індонезія, більше про неї ніц не знаю... ціна перевалювала за півтори штуки гривень і здавалася мені космічною, як на вирати на забавку. Звучала вона афігєнсько, навіть в моїх зі_сраки_ростущих руках (БО не важливо, звідки ростуть руки, якщо вони золоті ;))) Проте, музикант з мене вийшов хріновий, чи то пак не вийшов взагалі( Було купа ксероксів з акордами, була "Ніч яка місячна" по нотах, навіть мінімальні пізнання в теорії музики, які потім стали зграйкою красивих слів, що де-не-де спливали у віршах... Потім не було ніц... Два роки, а може, навіть і три.
А потім був Роман влітку, в Станіславові, який сказав, що може навчити грати НАВІТЬ мене, але в нього зараз нема інструмента. І була невдала спроба забрати свою красуню з дому і ультиматум від родичів "навчишся грати - забереш, а зараз, хоч - візьми триста гривень, купи "дрова для найбличжчого пікніка" і будеш на них вчитися". А потім Романа в мене вже не було. Про це я шкодую, коли згадую бажання грати, коли ламається щось вдома, проблеми з комп"ютером, з електрикою, з кармою і взагалі. Він багато чого вмів корисно-практичного. Перестаю шкодувати, коли згадую, як це впливало на мою і без того травмовану самооцінку. Але то досвід. А досвід завжди корисний. )
А потім був Форум... Після цього я почала справді ЛЮБИТИ МУЗИКУ. Практично любити - самозабутньо слухати, шукати можливостей почути її вживу, в міру тотальної відсутності хисту до танців і пластики, рухатися під неї і... мордувати гітару)) Знову. Це сталося абсолютно випадково. Абстрактне "хочу-хочу-хочу" переросло в "буду-буду-буду, втомлюся, згребуся докупи і знов буду") У Франі, повертаючись додому ввечері, у дворі почула "Пачку сигарет" Цоя, підійша ближче, виявилося, це були не посиденьки великої теплої компанії, а майстер-клас: один хлопчина матюкав іншого і вчив його по людськи співати, бо грати вже навчив і вийшло ґуд. За словами "учня", за сім місяців він вже досить незле грає страндртний набір пісень (Плач Єремії, Цой, Бі-2 і т.д.), навіть імпровізує щось там своє і я свідок, що виходить в чувака досить файно! Це стало останнім поштовхом. А хулі? Я ж нфіга не втрачаю!)
Приїхала до Лємберга, позичила в Зіроньки придбану в Англії HOKADу, знайшла в неті старі знайомі акорди і відео-уроки... Стандратний ритуал обрізання нігтів, як обрубування шляхів до відступу...) через 5 хвилин почали боліти пальці, таке ностальгічне відчуття... Почала вчити перебори...
p - великий
i - вказівний
m - середній
a - безіменний - заплуталася в позначеннях пальців, потім взяла косметичного олівця і підписала їх =)) радостііі...)
Головне ж - емоції, нє?
Не знаю, що з того всього вийде на цей раз, але чула десь, що час витрачений на дурниці, від яких ти отримав задоволення, не вважається втраченим. ;)