Сто дней благодарности. День сорок седьмой
Сутність слів
Іноді ти схожа на черешню. Молоду, струнку та тендітну. Довірливо повернувшись до інших дерев, ти співаєш їм зеленим липкуватим листям та рідким, але таким запашним цвітом про те, як гарно просто жити на світі. Черешня молода, гнучка, але міцна та витривала. І ніколи не скаржиться.
На амфору схожа ти інколи. На тонкостінну з великими ручками амфору, у якій оливкова олія набирає кольору та смаку, а вино - з терпкого та оскоминного перетворюється на аметистовий спогад про руки збирача, про сік старої лози та про ноги молодих дівчат, що чавили пружні ягоди, поки хазяйки цих ніг сперечалися, кому дістанеться господар виноградника.
Фаюмський профіль твого обличчя. Порух руки, що пригладжує пряме чорне волосся та відганяє осу. А вона знову й знову повертається до медвяної шкіри твоїх запліднених сонцем щік. Тоді мигдалеподібні нігті довгих пальців складаються у одвічний жіночий охоронний знак і оса здається. І не повертається. Я знаю, що ти складаєш цей знак несвідомо, але фаюмський профіль не дає мені обманутись. Просто це знання глибше і древніше, ніж твоє нинішнє єство. Як і вміння бути амфорою, що зручно вмощує у собі вино або олію, зерно або воду. І чекає, поки прийде час його смакувати.
Може тому так тужно і боляче дивитись тобі на руїни древніх фотрець та занедбані старі парки - бо душа твоя пам'ятає, які вони були, а розум малює образ, який міг би бути зараз...Якби ми вміли відчувати так надовго і так здалеку, як вмієш ти - парків і палаців було б більше, а бруду і сміття - набагато менше. Ти тільки вір. І молодою черешнею чіпляйся коренями за кручі, напуваючись з стрімнинних джерел, що пробиваються крізь травертинові скелі. Ти просто будь. І час покірно ляже біля ніг, милуючись твоїм фаюмським профілем. А решту ми зробимо самі.
Іноді ти схожа на черешню. Молоду, струнку та тендітну. Довірливо повернувшись до інших дерев, ти співаєш їм зеленим липкуватим листям та рідким, але таким запашним цвітом про те, як гарно просто жити на світі. Черешня молода, гнучка, але міцна та витривала. І ніколи не скаржиться.
На амфору схожа ти інколи. На тонкостінну з великими ручками амфору, у якій оливкова олія набирає кольору та смаку, а вино - з терпкого та оскоминного перетворюється на аметистовий спогад про руки збирача, про сік старої лози та про ноги молодих дівчат, що чавили пружні ягоди, поки хазяйки цих ніг сперечалися, кому дістанеться господар виноградника.
Фаюмський профіль твого обличчя. Порух руки, що пригладжує пряме чорне волосся та відганяє осу. А вона знову й знову повертається до медвяної шкіри твоїх запліднених сонцем щік. Тоді мигдалеподібні нігті довгих пальців складаються у одвічний жіночий охоронний знак і оса здається. І не повертається. Я знаю, що ти складаєш цей знак несвідомо, але фаюмський профіль не дає мені обманутись. Просто це знання глибше і древніше, ніж твоє нинішнє єство. Як і вміння бути амфорою, що зручно вмощує у собі вино або олію, зерно або воду. І чекає, поки прийде час його смакувати.
Може тому так тужно і боляче дивитись тобі на руїни древніх фотрець та занедбані старі парки - бо душа твоя пам'ятає, які вони були, а розум малює образ, який міг би бути зараз...Якби ми вміли відчувати так надовго і так здалеку, як вмієш ти - парків і палаців було б більше, а бруду і сміття - набагато менше. Ти тільки вір. І молодою черешнею чіпляйся коренями за кручі, напуваючись з стрімнинних джерел, що пробиваються крізь травертинові скелі. Ти просто будь. І час покірно ляже біля ніг, милуючись твоїм фаюмським профілем. А решту ми зробимо самі.