Сто дней благодарности. День сорок шестой
Там, де роси чисті
- Привіт, Павлова, не спиш? - сказала трубка твоїм голосом о п'ятій ранку і років десять тому назад.
Я повернулась на другий бік, вилаялась про себе і запитала: - - не спиться?
- Та я оце, череду вигнав, а тут так добре… сонце встає...ти знаєш, як у Соколовій гарно, які тут місця!..то це... я пісню написав, хочеш послухати?
Це були «Олені»? Чи не «Олені»? Я вже не пам’ятаю, а дзвінок пам’ятаю. І запах трав через слухавку проникав у міську вранішню квартиру. З чистих рос.
...
В брилі та вишиванці ти підходиш до стін міськвиконкому. Декілька днів назад запровадили суворий дрес-код і навіть електрик змінив свою робу та паперовий капелюшок з газети на щось пристойне. Але ти чимчикуєш у брилі та вишиванці на роботу, а на боці талапається така полотняна сумка, як носили кобзарі років двісті тому.
- А якже дрес-код? - питаю.
Ти посміхаєшся, оглядаєш огрядних тьоть та дядь, що проходять з нудними обличчями повз тебе на роботу і відповідаєш:
- А вишиванка тобі не дрес-код? А я пісню написав, хочеш, послухати демку?
Тоді точно пам’ятаю, був «Апрель», демка, яка напевно ні в кого вже не збереглась, але її я любила найбільше.
...
Через декілька місяців, коли я споглядала Карпати, а на вулиці було спекотно, от як зараз прямо, ти подзвонив і сказав:
- А я звільнився з міськради. Я співати буду.
...
Мені пощастило познайомитись з твоїми гостинними батьками, і я зрозуміла - звідки в тебе така любов до різносолів, і завдяки чому ти вмієш готувати борщі. О, ці борщі знають і полюбляють навіть ті музиканти, звукачі та техніки, яким пощастило хоча б раз побувати у тебе вдома! Мамині «газіровані помідори» дистанційно підкорили не одну столицю, а татова «Соколова» стала рідкою легендою для багатьох людей.
Мені довелося приїхати у Дніпропетровськ, щоб осягнути той вал допомоги, який ти, так неголосно та скромно доставляв у самісіньке пекло війни.
Ти з тих, кому неважливо, що про нього скажуть чи не скажуть, але ти ще й з тих - кому обов’язково робити те, що можеш на тому місці, де ти є.
Бережи себе - і ті чисті роси Соколової, які напувають тебе щодня, де б ти не був.
- Привіт, Павлова, не спиш? - сказала трубка твоїм голосом о п'ятій ранку і років десять тому назад.
Я повернулась на другий бік, вилаялась про себе і запитала: - - не спиться?
- Та я оце, череду вигнав, а тут так добре… сонце встає...ти знаєш, як у Соколовій гарно, які тут місця!..то це... я пісню написав, хочеш послухати?
Це були «Олені»? Чи не «Олені»? Я вже не пам’ятаю, а дзвінок пам’ятаю. І запах трав через слухавку проникав у міську вранішню квартиру. З чистих рос.
...
В брилі та вишиванці ти підходиш до стін міськвиконкому. Декілька днів назад запровадили суворий дрес-код і навіть електрик змінив свою робу та паперовий капелюшок з газети на щось пристойне. Але ти чимчикуєш у брилі та вишиванці на роботу, а на боці талапається така полотняна сумка, як носили кобзарі років двісті тому.
- А якже дрес-код? - питаю.
Ти посміхаєшся, оглядаєш огрядних тьоть та дядь, що проходять з нудними обличчями повз тебе на роботу і відповідаєш:
- А вишиванка тобі не дрес-код? А я пісню написав, хочеш, послухати демку?
Тоді точно пам’ятаю, був «Апрель», демка, яка напевно ні в кого вже не збереглась, але її я любила найбільше.
...
Через декілька місяців, коли я споглядала Карпати, а на вулиці було спекотно, от як зараз прямо, ти подзвонив і сказав:
- А я звільнився з міськради. Я співати буду.
...
Мені пощастило познайомитись з твоїми гостинними батьками, і я зрозуміла - звідки в тебе така любов до різносолів, і завдяки чому ти вмієш готувати борщі. О, ці борщі знають і полюбляють навіть ті музиканти, звукачі та техніки, яким пощастило хоча б раз побувати у тебе вдома! Мамині «газіровані помідори» дистанційно підкорили не одну столицю, а татова «Соколова» стала рідкою легендою для багатьох людей.
Мені довелося приїхати у Дніпропетровськ, щоб осягнути той вал допомоги, який ти, так неголосно та скромно доставляв у самісіньке пекло війни.
Ти з тих, кому неважливо, що про нього скажуть чи не скажуть, але ти ще й з тих - кому обов’язково робити те, що можеш на тому місці, де ти є.
Бережи себе - і ті чисті роси Соколової, які напувають тебе щодня, де б ти не був.