вірші Олега Романенко. люблю дуже
Чия ця буква, невже твоя?
Її із пам'яті витер вітер.
Я забуваю твоє ім'я.
Я вже забув з нього кілька літер.
Хоча гукав тебе саме я.
Для тебе треба такої згуби,
щоб навіть букви з твого ім'я
повипадали, неначе зуби.
***
За що цю весну любити?
Маленькій людині гірко.
Маленькій людині літо
З весною ? як горя мірка.
Недобре у цьому місті
Маленькому чоловіку:
Дерева розпухли листям,
І стало не видно вікон.
Не втопиш біду в лікері!
Маленькій людині гірко!
Їй хочеться в кожні двері,
А надто ? в усі кватирки.
***
Мій кіт за тобою скучив,
У мене нові книжки,
У мене нові шпалери,
Мій кіт за тобою скучив.
У мене нові шпалери,
У мене нове життя,
І тільки одна проблема:
Мій кіт за тобою скучив.
***
Моє життя не має означених строків.
Я не прагну ніяких долярів.
Мені шість років.
Я маленька потвора без окулярів.
В моїм коридорі не чути кроків.
Колись я виросту і стану татом,
Але мені шість років,
І життя обертається несподіваним результатом.
Якби у мене була душа, не знав би мороки.
Моя нянька виглядає макакою.
Мені ж бо шість років.
Я плакаю.
***
дівчина яка завжди ходить лише повз
своїми парфумами
нагадує мені про ту що колись
проходила не повз
а наскрізь
***
Це не біль -
це якось все ніяко.
Пошепки
підлещується дощ.
У дворі помер старий собака,
у дворі
народжується хвощ.
Це не я -
це просто стіни п'яні.
Холодно.
В долонях стигне ртуть.
Найстрашніше,
що не я останній,
тож дозвольте
хоч би першим буть.
***
В тебе сукня кольору неба
нічного
та ні місяця ні зірок
чи буває так
щоб нічого?
чи існує насправді
рок?
чи існує насправді лихо?
спитай
у свого вандала
він розкаже тобі
не існує
не існує бо вже
існувало.
***
душа людини - це паркан
із сотнями написів
маленьких великих різних
але завжди з однаковими словами:
ТУТ БУВ Я