Пальто для президента
Пальто для президента Ігор Бузько
Скажу відразу, що я не кравець. Та, власне, ніколи й не мріяв бути кравцем. У мене інша професія, яка годує мене й мою сім’ю. Я належу до тієї категорії людей, які у вільний час полюбляють щось робити власними руками. Як кажуть, не для заробітку, а для душі. От сплів, до прикладу, кошик з лози. Хай провозився з ним більше місяця, але, по-перше, зробив корисну річ, а, по-друге, отримав велике задоволення від самого процесу.
А глиняні глечики? Ніколи не пробували ліпити? Я спробував і, вірите, так захопився, що ледь не покинув свою основну роботу. Зауважу, що за правильного підходу, гончарством можна відносно непогано заробляти. Хоча це за умови, якщо маєте ще й здібності до торгівлі. А оскільки торгувати я не вмію й не люблю, то й довелось залишити все на рівні захоплення.
І так скільки себе пам’ятаю: щось стругав, пиляв, паяв, клеїв. Це мені передалось від батька. Він теж постійно щось майстрував. Від дачного будиночка та меблів у квартирі до гумового човна з вітрилом. Та що там човен. Навіть «Голос Америки» та «Радіо «Свобода» він слухав на власноруч склепаному приймачі. Чи й варто казати, у країні, де пошук дефіцитних товарів перетворювався на стиль і сенс життя, вмілі руки були неабияким скарбом. Та ще, думаю, постійне майстрування відволікало батька від непотрібних думок… Маючи бажання, він за виграшки міг би зробити й снайперську гвинтівку, й радіокеровану міну… Але тато завжди мислив конструктивно. Так само, як і я.
Мені доводилось робити різні речі, але, мабуть, найцікавішу роблю зараз. Я шию пальто. Ні, серйозно, справжнє пальто. І виходить, скажу вам, непогано. Дуже непогано. Навіть не роблячи скидки на дилетанта. Щоправда, я й почав його шити більше року тому, але поспіх у цій справі лише шкодить. Бо й пальто не зовсім звичайне. Відкрити таємницю? Я шию пальто для президента. Так-так. Для президента країни. Вам не почулось. Тому, уявляєте, наскільки відповідальна це справа?
Ви, мабуть, подумали, що зустріли ще одного звихнутого? З тих, що винаходять вічні двигуни, контактують з прибульцями, вважають себе позашлюбними дітьми великих людей чи щось подібне. Не хвилюйтесь. Я цілком адекватна людина. Більш того, я практична людина. Жодна з тих речей, які я зробив, не залишилась без ужитку. Слово честі! Адже справжнє задоволення отримуєш лише коли створюєш потрібні речі. Я в тому свято переконаний.
І якось мені захотілось зробити щось більш вагоме, ніж плетений кошик. А зшити пальто для такої особи, як президент, - це справді неабищо…
Найперше я добре вивчив фасон і стиль. Це дуже важливо, коли шиєш для конкретної особи. В даному випадку особливих проблем не виникло. Президент - людина, що називається, на виду й навіть тих книжок, журналів та буклетів, які залишились з часу передвиборчої кампанії, вистачило б, аби вивчити його смаки в одязі. Далі довелось осилювати кравецьку справу. Тут вже складніше, але я людина настирна, особливо коли чимось справді захоплюсь… Тож обклався літературою, познайомився з кількома кравцями й навіть кілька місяців проходив на курси кройки й шиття.
Ну а з розмірами як, запитаєте ви? На кого кроїти? Зрозуміло, що президент на примірку не приїде. Але й тут я з честю вийшов з ситуації. Я знайшов чоловіка статурою точнісінько як у нашого президента. Навіть зовні схожого. Чудова, між іншим, людина. Він лише за пляшку горілки, яку ми зазвичай і випиваємо разом, годинами стоїть серед кімнати, стійко витримуючи мої кравецькі маніпуляції.
Також варто згадати й про матеріал. Сукно, підкладка, ватин на утеплювач, нитки та ґудзики. Я людина не багата, статки у мене як і у всіх, нижче середнього, але якщо ви вже вирішили шити пальто для першої особи, то економити на матеріалі - це остання справа. Тож довелось добряче (знову ж таки, як на мої статки) витратитись. А я ж іще й набирав з надлишком, на той випадок, раптом щось зіпсую.
Я вже казав, що працюю повільно, але завзято. Шовчик за шовчиком, рубчик у рубчик. Сім разів відміряй, один раз відріж. А я часом переміряю й більше разів. Так от помаленьку-поволеньки я вже зробив усю основну роботу. І щиро сказати, цілком задоволений результатом. Часом навіть лещу собі, що й професіонал не зробив би краще. Лишились дрібниці. Але навіть в дрібницях я не даю собі права розслабитись. Все має бути на своєму місці. А як же інакше?
І, мабуть, вам цікаво, чому я вирішив пошити саме пальто? Чому, наприклад, не вишиванку абощо? Поясню. Тому що пальто для перших осіб - це не просто собі верхня одежа на холодну пору року, як це є для нас, звичайних громадян. Для них це, так би мовити, статусна річ. І це я чудово зрозумів ще в дитинстві, коли побачив по телевізору Чаушеску. Був у Румунї такий правитель - Ніколае Чаушеску. Так от, коли його тоді показали, він був удягнений у суворе, класичного крою пальто. Мені прямо врізалося в дитячу пам’ять, як він навзнак лежить під стіною з підігнутими ногами й розчахнутому пальто… Цю картинку показували лише кілька секунд, тоді подібні речі телебаченням не смакувались, але саме в ці кілька секунд деякі акценти стосовно одежі у мене були розставлені чітко. І коли вже через багато років я побачив Саддама Хусейна в його останні хвилини, то ви розумієте, що для мене не стало несподіванкою те, що він був одягнений саме у «класичне» пальто темного кольору…
Ну от, власне, і все, чим я перед вами хотів похвалитись.
Ви ще, мабуть, хотіли спитати, а яким же чином я збираюсь передати нашому панові президенту своє рукоділля? От на це у мене відповіді ще немає. Більш того, я навіть не розмірковував над цією проблемою, оскільки й робота ще не закінчена. А проблеми я звик вирішувати послідовно, в міру їх надходження. Якось вже буде. Мене ще ніколи життя не залишало без можливості. До того ж ви вже знаєте - я людина завзята й настирна. Тож коли дружина вмикає по телевізору новини, я уважно слухаю й навіть принагідно дозволяю собі, не відкладаючи з рук роботи, тихцем підморгнути нашому президентові на екрані. Мовляв, нічого, друже, вже скоро будеш з обновкою…
Скажу відразу, що я не кравець. Та, власне, ніколи й не мріяв бути кравцем. У мене інша професія, яка годує мене й мою сім’ю. Я належу до тієї категорії людей, які у вільний час полюбляють щось робити власними руками. Як кажуть, не для заробітку, а для душі. От сплів, до прикладу, кошик з лози. Хай провозився з ним більше місяця, але, по-перше, зробив корисну річ, а, по-друге, отримав велике задоволення від самого процесу.
А глиняні глечики? Ніколи не пробували ліпити? Я спробував і, вірите, так захопився, що ледь не покинув свою основну роботу. Зауважу, що за правильного підходу, гончарством можна відносно непогано заробляти. Хоча це за умови, якщо маєте ще й здібності до торгівлі. А оскільки торгувати я не вмію й не люблю, то й довелось залишити все на рівні захоплення.
І так скільки себе пам’ятаю: щось стругав, пиляв, паяв, клеїв. Це мені передалось від батька. Він теж постійно щось майстрував. Від дачного будиночка та меблів у квартирі до гумового човна з вітрилом. Та що там човен. Навіть «Голос Америки» та «Радіо «Свобода» він слухав на власноруч склепаному приймачі. Чи й варто казати, у країні, де пошук дефіцитних товарів перетворювався на стиль і сенс життя, вмілі руки були неабияким скарбом. Та ще, думаю, постійне майстрування відволікало батька від непотрібних думок… Маючи бажання, він за виграшки міг би зробити й снайперську гвинтівку, й радіокеровану міну… Але тато завжди мислив конструктивно. Так само, як і я.
Мені доводилось робити різні речі, але, мабуть, найцікавішу роблю зараз. Я шию пальто. Ні, серйозно, справжнє пальто. І виходить, скажу вам, непогано. Дуже непогано. Навіть не роблячи скидки на дилетанта. Щоправда, я й почав його шити більше року тому, але поспіх у цій справі лише шкодить. Бо й пальто не зовсім звичайне. Відкрити таємницю? Я шию пальто для президента. Так-так. Для президента країни. Вам не почулось. Тому, уявляєте, наскільки відповідальна це справа?
Ви, мабуть, подумали, що зустріли ще одного звихнутого? З тих, що винаходять вічні двигуни, контактують з прибульцями, вважають себе позашлюбними дітьми великих людей чи щось подібне. Не хвилюйтесь. Я цілком адекватна людина. Більш того, я практична людина. Жодна з тих речей, які я зробив, не залишилась без ужитку. Слово честі! Адже справжнє задоволення отримуєш лише коли створюєш потрібні речі. Я в тому свято переконаний.
І якось мені захотілось зробити щось більш вагоме, ніж плетений кошик. А зшити пальто для такої особи, як президент, - це справді неабищо…
Найперше я добре вивчив фасон і стиль. Це дуже важливо, коли шиєш для конкретної особи. В даному випадку особливих проблем не виникло. Президент - людина, що називається, на виду й навіть тих книжок, журналів та буклетів, які залишились з часу передвиборчої кампанії, вистачило б, аби вивчити його смаки в одязі. Далі довелось осилювати кравецьку справу. Тут вже складніше, але я людина настирна, особливо коли чимось справді захоплюсь… Тож обклався літературою, познайомився з кількома кравцями й навіть кілька місяців проходив на курси кройки й шиття.
Ну а з розмірами як, запитаєте ви? На кого кроїти? Зрозуміло, що президент на примірку не приїде. Але й тут я з честю вийшов з ситуації. Я знайшов чоловіка статурою точнісінько як у нашого президента. Навіть зовні схожого. Чудова, між іншим, людина. Він лише за пляшку горілки, яку ми зазвичай і випиваємо разом, годинами стоїть серед кімнати, стійко витримуючи мої кравецькі маніпуляції.
Також варто згадати й про матеріал. Сукно, підкладка, ватин на утеплювач, нитки та ґудзики. Я людина не багата, статки у мене як і у всіх, нижче середнього, але якщо ви вже вирішили шити пальто для першої особи, то економити на матеріалі - це остання справа. Тож довелось добряче (знову ж таки, як на мої статки) витратитись. А я ж іще й набирав з надлишком, на той випадок, раптом щось зіпсую.
Я вже казав, що працюю повільно, але завзято. Шовчик за шовчиком, рубчик у рубчик. Сім разів відміряй, один раз відріж. А я часом переміряю й більше разів. Так от помаленьку-поволеньки я вже зробив усю основну роботу. І щиро сказати, цілком задоволений результатом. Часом навіть лещу собі, що й професіонал не зробив би краще. Лишились дрібниці. Але навіть в дрібницях я не даю собі права розслабитись. Все має бути на своєму місці. А як же інакше?
І, мабуть, вам цікаво, чому я вирішив пошити саме пальто? Чому, наприклад, не вишиванку абощо? Поясню. Тому що пальто для перших осіб - це не просто собі верхня одежа на холодну пору року, як це є для нас, звичайних громадян. Для них це, так би мовити, статусна річ. І це я чудово зрозумів ще в дитинстві, коли побачив по телевізору Чаушеску. Був у Румунї такий правитель - Ніколае Чаушеску. Так от, коли його тоді показали, він був удягнений у суворе, класичного крою пальто. Мені прямо врізалося в дитячу пам’ять, як він навзнак лежить під стіною з підігнутими ногами й розчахнутому пальто… Цю картинку показували лише кілька секунд, тоді подібні речі телебаченням не смакувались, але саме в ці кілька секунд деякі акценти стосовно одежі у мене були розставлені чітко. І коли вже через багато років я побачив Саддама Хусейна в його останні хвилини, то ви розумієте, що для мене не стало несподіванкою те, що він був одягнений саме у «класичне» пальто темного кольору…
Ну от, власне, і все, чим я перед вами хотів похвалитись.
Ви ще, мабуть, хотіли спитати, а яким же чином я збираюсь передати нашому панові президенту своє рукоділля? От на це у мене відповіді ще немає. Більш того, я навіть не розмірковував над цією проблемою, оскільки й робота ще не закінчена. А проблеми я звик вирішувати послідовно, в міру їх надходження. Якось вже буде. Мене ще ніколи життя не залишало без можливості. До того ж ви вже знаєте - я людина завзята й настирна. Тож коли дружина вмикає по телевізору новини, я уважно слухаю й навіть принагідно дозволяю собі, не відкладаючи з рук роботи, тихцем підморгнути нашому президентові на екрані. Мовляв, нічого, друже, вже скоро будеш з обновкою…