(no subject)
Чорний долар.
"Рублі, долари, євра!"
Люди тиснулись до входу в ринок і більшість не бажала нічого міняти, не цікавлячись з виголошеної фрази ні першим, ні другим, ні третім, так що туго перетягнута гумовим кільцем пачка з різнобарвних купюр без усякого діла гуляла з правої руки в ліву й навпаки.
"Рублі, долари, євра!"
Виголошував знову й знову чманіючи від вихлопу автобусів, які по черзі вивантажували все нові партії свіжих базарників, та від серпневого сонця, яке з кожною хвилиною входило в силу й відчутно тиснуло на голову. Сотні чоловік проходили поряд, обминаючи ніби якийсь не надто вдалий предмет архітектури і лише зрідка хтось зупинявся й запитував: "Скільки?.." Але таких сьогодні чомусь було особливо небагато. Як кажуть, день на день не припадає. Але чомусь саме сьогодні вцілому звичне передчуття невдалого дня невпинно і впевнено прогресувало в очікування якогось великого нещастя. Під ложечкою немилосердно смоктало і шлунок поводив себе так, як колись в армії перед першим стрибком з парашютом.
А може це лише своєрідне відчуття голоду? Пояснення цьому незрозумілому стану було не найкращим, але й явно не найгіршим. До того ж відразу згадався вбогий нашвидкоруч приготований сніданок. Та й як би там не було, а на обважнілий від їжі шлунок хвилювання сприймається часом легше ніж натщесерце. А часом буває, що минається й зовсім.
"Рублі, долари, євра!"
В останнє в своєму житті проголосив у байдужу юрбу й почимчикував до найближчого лотка з біляшами. Відчуття неминучої біди ніби ледь послабло, але не зникло. Воно впевнено вело до кінця. І в останні кілька секунд відчуваючи запах і смак свіжого біляша, дійсно вірив, що все це незвичне хвилювання й погане передчуття є не що інше, як звичайні вибрики зголоднілого шлунку. Смачно надкусив, намагаючись відразу дістатись до м'яса. Втім відчуття насолоди в наступну мить змінилось іншим, більш неприємним. Надкушений кусок біляша теплим клубком зупинився в горлянці й не бажав ні рухатись далі, ні виходити назовні. Якусь мить було навіть смішно, а потім прийшла задуха, безпорадність і жах. Світ зрадницьки хитнувся перед очима. Біляш і туга пачка валюти впали під ноги, руки судомно вчепились в горло.
"Мущина, вам плоха?! Памагітє, мущине плоха!.." Заверещав поряд чийсь голос. Хтось постукав по спині, але це не мало геть ніякого ефекту. Звично байдужі самозаглиблені обличчя навколо враз зробились переляканими і здалось, що геть усі повернулись в його бік.
"Шо случілось?", "Сєрце? У мене єсть валідол." "Памагітє!", "Нєт лі врача?", "Да визавітє же кто нібудь "скорую помащ!"
Задуха стала незносно пекучою, вона судомою пройшла по тілу й шибонула в голову. Потім земля ударила в спину, а небо накрило зверху. Сонячний диск якусь мить припікав очі, а потім почав притухати й безформенно розпливатись, як розбитий жовток в яєшні.
Карета "швидкої допомоги" приїхала хвилин через п'ятнадцять, коли вже було занадто пізно...
* * *
Для дільничного інспектора міліції цей день був не найкращим. Закінчувався він на початку дванадцятої години ночі й лишав по собі смертельну втому, невгамовний головний біль, донеможна прокурений кабінет і купу проблем. Зараз вже збираючись додому, сяк-так впорядковуючи розкидані на столі папери та докурюючи останню цигарку, згадував події минулого дня, як купу неприємностей, які навіть не по черзі, а так, жужмом сипались одна на одну. Власне ранок був спокійним. Все почалось з того нещасного випадку біля входу до ринку, де якийсь валютчик не придумав нічого кращого, як насмерть вдавитись шматком біляша. А потім все пішло як годиться: понаїхало пряме й непряме начальство, прокуратура, райвиконком... Почався пошук причин цього фатального випадку, ну й звичайно найбільше питань було до дільничного інспектора. Добре що хоч свідомий прдавець притримав пачку з грішми цього сердеги, а то б дійсно придумали, що це було навмисне вбивство з метою пограбування... Жарт був не смішний і не доречний.
Потім явися якийсь божевільний і почав доводити, що це був, так би мовити, не зовсім нещасний випадок... Можна було його відразу виперти з кабінету, роботи та головного болю було й без нього, але що зробиш, таку вже мав погану звичку - всих вислуховувати. То ж довелось вислухати хворобливе марення схоже на дитячу страшилку в якій розповідалось про те, що по світу ходить так званий "чорний долар", або купюра, яка приносить нещастя і саме цю купюру сьогодні вранці виміняв у когось той валютчик... Далі чоловік почав благати, щоб цю купюру було спалено. А оскільки вона нічим не відрізняється від інших купюр (чоловік навіть не знав яку вона має вартість) то треба було спалити всю пачку.
"Зрозумійте, це єдина можливість позбутись її. Боже мій, ви не розумієте з чим жартуєте! Невже вам мало сьогоднішнього ранкового прикладу?"
Чоловік в розпуці заламував руки.
"Повірте, я б викупив їх у вас і знищив сам, але просто не маю таких грошей..."
І дільничний згадав, як у нього враз побігли по шкірі мурахи коли він побачив очі цього чоловіка В них не було божевілля, там був лише відчай і страх.
Чоловіка врешті сяк-так вдалось здихатись, але після цієї розмови залишився якийсь дуже неприємний осадок. Ніби передчуття неминучої біди...
Заперши приміщення штабу дільничних інспекторів, пішов до своїх стареньких "Жигулів", які, за відсутністю державного транспорту, ганяв у службових цілях. Зараз по дорозі треба було заправитись, благо з пачки того нещасного вдалось поцупити два бакси і тепер щодо транспорту на завтрішній робочий день можна було особливо не хвилюватися.
Машина виїхала на трасу й почала набирати швидкість. Все сталося в одну мить. Незважаючи на втому, дільничний правильно оцінив ситуацію, хоч нічого вже змінити не міг. Яскраве світло фар засліпило його. "Невже?!.." - промайнула остання безпорадна думка. А далі був жахливий удар…
* * *
Він вийшов на ринку, хоч до лікарні треба було їхати ще три зупинки. Щохвилини сильніше відчував, наскільки кепські його справи. Жар з розпухлої руки розливався по зватнілому від температури тілу, думки плуталися. Як досвідчений судмедексперт розумів, наскільки трагічно для нього може закінчитися вчорашній розтин гнилого трупа, під час якого мав необережність порізатися. Тепер лишалася надія на лікарів. Треба тільки поміняти ті два долари, які вдалося нишком підібрати в машині загиблого в аварії міліціонера. На перший раз на ліки вистачить, а далі буде видно.
І непевною ходою рушив через юрбу на заклик "Рублі, долари, євра!", дістаючи з кишені хрусткий чорно-зелений папірець з лукаво усміхненим президентом…
"Рублі, долари, євра!"
Люди тиснулись до входу в ринок і більшість не бажала нічого міняти, не цікавлячись з виголошеної фрази ні першим, ні другим, ні третім, так що туго перетягнута гумовим кільцем пачка з різнобарвних купюр без усякого діла гуляла з правої руки в ліву й навпаки.
"Рублі, долари, євра!"
Виголошував знову й знову чманіючи від вихлопу автобусів, які по черзі вивантажували все нові партії свіжих базарників, та від серпневого сонця, яке з кожною хвилиною входило в силу й відчутно тиснуло на голову. Сотні чоловік проходили поряд, обминаючи ніби якийсь не надто вдалий предмет архітектури і лише зрідка хтось зупинявся й запитував: "Скільки?.." Але таких сьогодні чомусь було особливо небагато. Як кажуть, день на день не припадає. Але чомусь саме сьогодні вцілому звичне передчуття невдалого дня невпинно і впевнено прогресувало в очікування якогось великого нещастя. Під ложечкою немилосердно смоктало і шлунок поводив себе так, як колись в армії перед першим стрибком з парашютом.
А може це лише своєрідне відчуття голоду? Пояснення цьому незрозумілому стану було не найкращим, але й явно не найгіршим. До того ж відразу згадався вбогий нашвидкоруч приготований сніданок. Та й як би там не було, а на обважнілий від їжі шлунок хвилювання сприймається часом легше ніж натщесерце. А часом буває, що минається й зовсім.
"Рублі, долари, євра!"
В останнє в своєму житті проголосив у байдужу юрбу й почимчикував до найближчого лотка з біляшами. Відчуття неминучої біди ніби ледь послабло, але не зникло. Воно впевнено вело до кінця. І в останні кілька секунд відчуваючи запах і смак свіжого біляша, дійсно вірив, що все це незвичне хвилювання й погане передчуття є не що інше, як звичайні вибрики зголоднілого шлунку. Смачно надкусив, намагаючись відразу дістатись до м'яса. Втім відчуття насолоди в наступну мить змінилось іншим, більш неприємним. Надкушений кусок біляша теплим клубком зупинився в горлянці й не бажав ні рухатись далі, ні виходити назовні. Якусь мить було навіть смішно, а потім прийшла задуха, безпорадність і жах. Світ зрадницьки хитнувся перед очима. Біляш і туга пачка валюти впали під ноги, руки судомно вчепились в горло.
"Мущина, вам плоха?! Памагітє, мущине плоха!.." Заверещав поряд чийсь голос. Хтось постукав по спині, але це не мало геть ніякого ефекту. Звично байдужі самозаглиблені обличчя навколо враз зробились переляканими і здалось, що геть усі повернулись в його бік.
"Шо случілось?", "Сєрце? У мене єсть валідол." "Памагітє!", "Нєт лі врача?", "Да визавітє же кто нібудь "скорую помащ!"
Задуха стала незносно пекучою, вона судомою пройшла по тілу й шибонула в голову. Потім земля ударила в спину, а небо накрило зверху. Сонячний диск якусь мить припікав очі, а потім почав притухати й безформенно розпливатись, як розбитий жовток в яєшні.
Карета "швидкої допомоги" приїхала хвилин через п'ятнадцять, коли вже було занадто пізно...
* * *
Для дільничного інспектора міліції цей день був не найкращим. Закінчувався він на початку дванадцятої години ночі й лишав по собі смертельну втому, невгамовний головний біль, донеможна прокурений кабінет і купу проблем. Зараз вже збираючись додому, сяк-так впорядковуючи розкидані на столі папери та докурюючи останню цигарку, згадував події минулого дня, як купу неприємностей, які навіть не по черзі, а так, жужмом сипались одна на одну. Власне ранок був спокійним. Все почалось з того нещасного випадку біля входу до ринку, де якийсь валютчик не придумав нічого кращого, як насмерть вдавитись шматком біляша. А потім все пішло як годиться: понаїхало пряме й непряме начальство, прокуратура, райвиконком... Почався пошук причин цього фатального випадку, ну й звичайно найбільше питань було до дільничного інспектора. Добре що хоч свідомий прдавець притримав пачку з грішми цього сердеги, а то б дійсно придумали, що це було навмисне вбивство з метою пограбування... Жарт був не смішний і не доречний.
Потім явися якийсь божевільний і почав доводити, що це був, так би мовити, не зовсім нещасний випадок... Можна було його відразу виперти з кабінету, роботи та головного болю було й без нього, але що зробиш, таку вже мав погану звичку - всих вислуховувати. То ж довелось вислухати хворобливе марення схоже на дитячу страшилку в якій розповідалось про те, що по світу ходить так званий "чорний долар", або купюра, яка приносить нещастя і саме цю купюру сьогодні вранці виміняв у когось той валютчик... Далі чоловік почав благати, щоб цю купюру було спалено. А оскільки вона нічим не відрізняється від інших купюр (чоловік навіть не знав яку вона має вартість) то треба було спалити всю пачку.
"Зрозумійте, це єдина можливість позбутись її. Боже мій, ви не розумієте з чим жартуєте! Невже вам мало сьогоднішнього ранкового прикладу?"
Чоловік в розпуці заламував руки.
"Повірте, я б викупив їх у вас і знищив сам, але просто не маю таких грошей..."
І дільничний згадав, як у нього враз побігли по шкірі мурахи коли він побачив очі цього чоловіка В них не було божевілля, там був лише відчай і страх.
Чоловіка врешті сяк-так вдалось здихатись, але після цієї розмови залишився якийсь дуже неприємний осадок. Ніби передчуття неминучої біди...
Заперши приміщення штабу дільничних інспекторів, пішов до своїх стареньких "Жигулів", які, за відсутністю державного транспорту, ганяв у службових цілях. Зараз по дорозі треба було заправитись, благо з пачки того нещасного вдалось поцупити два бакси і тепер щодо транспорту на завтрішній робочий день можна було особливо не хвилюватися.
Машина виїхала на трасу й почала набирати швидкість. Все сталося в одну мить. Незважаючи на втому, дільничний правильно оцінив ситуацію, хоч нічого вже змінити не міг. Яскраве світло фар засліпило його. "Невже?!.." - промайнула остання безпорадна думка. А далі був жахливий удар…
* * *
Він вийшов на ринку, хоч до лікарні треба було їхати ще три зупинки. Щохвилини сильніше відчував, наскільки кепські його справи. Жар з розпухлої руки розливався по зватнілому від температури тілу, думки плуталися. Як досвідчений судмедексперт розумів, наскільки трагічно для нього може закінчитися вчорашній розтин гнилого трупа, під час якого мав необережність порізатися. Тепер лишалася надія на лікарів. Треба тільки поміняти ті два долари, які вдалося нишком підібрати в машині загиблого в аварії міліціонера. На перший раз на ліки вистачить, а далі буде видно.
І непевною ходою рушив через юрбу на заклик "Рублі, долари, євра!", дістаючи з кишені хрусткий чорно-зелений папірець з лукаво усміхненим президентом…