Чому?
В очікуванні кінцевих подій щодо підписання Угоди про асоціацію України з Європою, ловлю себе на думці, а чи зацікавлена наша політична еліта у тому, аби взагалі добробут українців покращувався, чи вони - влада та опозиція, дбають лише про власні інтереси? Чудово розумію, що питання ставлю цілком риторичне і відповідь на нього - очевидно що ні, не зацікавлені.
Я не те, щоб дуже був у захваті від самого факту підписання чи не підписання цієї Угоди, бо розумію, що у будь-якому варіанті народ України при цій владі, підкреслюю, ПРИ ЦІЙ ВЛАДІ, ніколи не відчує на собі покращення від прийнятих рішень, бо нинішня політична еліта (хоча називати цих людей елітою, означає нівелювати значення цього слова) не здатна морально служити українському народу. Жодна з політичних партій, що представлені нині в українському парламенті, так і не довела, що саме вони є захисниками інтересів простих людей. Для прикладу, Компартія зі своєю показово «народозахисницькою» риторикою, маючи у своїх лавах олігархів, проклинаючи тих же олігархів, водночас одноСТАЙНО голосує за антинародні закони з партією олігархів - ПР.
Їхні політичні опоненти - ВО «СВОБОДА», до недавнього давали надію національно-свідомим мешканцям України, що ця політична сила радикально змінить ситуацію щодо підходу до вирішення проблем в державі. Натомість, з такою ж показово «народозахисницькою» риторикою, але вже з національним ухилом робить такі речі, що відштовхує від себе прихильників відродження національної держави. Робиться це з умислом чи від недолугості - час покаже. Але, якби там не було, а валяти пам’ятники радянської доби, з невіглаством агітувати за українську мову, сіяти міжнаціональну ворожнечу, при цьому мати фінансування для власної діяльності з сумнівних джерел, в лавах своєї партії, при чому в керівних органах, мати очевидних провокаторів, усе це не сприяє тому, аби вважати ВО «СВОБОДА» партією, що відстоює інтереси народу, на жаль.
Решта опозиційних партій - «Батьківщина» та «Удар», на мій погляд, наввипередки проголошують зацікавленість у евроінтеграційних процесах, бідкаються за долю Ю. Тимошенко і роблять усе можливе, аби ці події розвивалися за незрозумілим сценарієм. Одним словом, складається враження, що Тимошенко на волі не вигідна нікому, бо тоді як можна висувати іншого кандидата в Президенти на майбутніх виборах, окрім леді Ю? І коли ж цим горе-депутатам думати про народ, коли не за горами ці вибори?
Провладна партія регіонів діє цілком прогнозовано. Прогнозовано для тих людей, хто не голосував за неї та їхнього Президента. Решта народу, а це майже 50% населення, тепер лікті кусають, що довірилися бандюгам, але ж бачили очі, що вибирали, тепер…
Але ж цими своїми одкровеннями я Америки не відкрив. Дивує інше. Чому ми, Український народ, робимо дві великих помилки протягом ось уже більше 20 років. Перша, довіряємося політиканам і діємо за їхніми вказівками, йдучи один проти одного. Вбитий кілок недовіри до такого ж самого громадянина України як і кожний з нас лише за політичною чи національною приналежністю є важливішою причиною у наших стосунках, ніж намагання боротися за спільну ідею - жити в єдиній багатій родині, де головним мірилом процвітання держави є соціальна справедливість та добробут кожного громадянина країни. Друга помилка є перманентною, яка стала вже ознакою нашого характеру, стилю життя - це байдужість. Більше двадцяти років ми чекаємо, що прийде якийсь дядя та дасть нам УСЕ. І ніхто не може збагнути, що цей «дядя» має бути в нас самих - в середині, що ніхто, окрім нас самих нам не зробить УСЕ, щоб нам жилося краще. Як ми можемо це зробити? Є один, поки ще доступний шанс для кожного громадянина України, впливати на загальнодержавні процеси - бути депутатом місцевої ради. Життя на місцях в багатьох, хоча і не завжди, випадках залежить від того, хто сидить в місцевих радах. Я впевнений, що у кожній місцевій раді є такі люди, які не продаються і сумлінно виконують депутатські обов’язки, але я також знаю (з власного досвіду), що таких людей серед депутатів місцевих рад як правило дуже мало. Більшість чесних громадян України не хочуть брати на себе тягар депутата місцевої ради. І усе це через нашу байдужість, не бажання самим у своїй країні навести лад. І так буде до того часу, поки ми, прості люди, не збагнемо, що причиною усіх наших негараздів є оці дві помилки, які ми робимо ось уже більше 20 років підряд.
Я не те, щоб дуже був у захваті від самого факту підписання чи не підписання цієї Угоди, бо розумію, що у будь-якому варіанті народ України при цій владі, підкреслюю, ПРИ ЦІЙ ВЛАДІ, ніколи не відчує на собі покращення від прийнятих рішень, бо нинішня політична еліта (хоча називати цих людей елітою, означає нівелювати значення цього слова) не здатна морально служити українському народу. Жодна з політичних партій, що представлені нині в українському парламенті, так і не довела, що саме вони є захисниками інтересів простих людей. Для прикладу, Компартія зі своєю показово «народозахисницькою» риторикою, маючи у своїх лавах олігархів, проклинаючи тих же олігархів, водночас одноСТАЙНО голосує за антинародні закони з партією олігархів - ПР.
Їхні політичні опоненти - ВО «СВОБОДА», до недавнього давали надію національно-свідомим мешканцям України, що ця політична сила радикально змінить ситуацію щодо підходу до вирішення проблем в державі. Натомість, з такою ж показово «народозахисницькою» риторикою, але вже з національним ухилом робить такі речі, що відштовхує від себе прихильників відродження національної держави. Робиться це з умислом чи від недолугості - час покаже. Але, якби там не було, а валяти пам’ятники радянської доби, з невіглаством агітувати за українську мову, сіяти міжнаціональну ворожнечу, при цьому мати фінансування для власної діяльності з сумнівних джерел, в лавах своєї партії, при чому в керівних органах, мати очевидних провокаторів, усе це не сприяє тому, аби вважати ВО «СВОБОДА» партією, що відстоює інтереси народу, на жаль.
Решта опозиційних партій - «Батьківщина» та «Удар», на мій погляд, наввипередки проголошують зацікавленість у евроінтеграційних процесах, бідкаються за долю Ю. Тимошенко і роблять усе можливе, аби ці події розвивалися за незрозумілим сценарієм. Одним словом, складається враження, що Тимошенко на волі не вигідна нікому, бо тоді як можна висувати іншого кандидата в Президенти на майбутніх виборах, окрім леді Ю? І коли ж цим горе-депутатам думати про народ, коли не за горами ці вибори?
Провладна партія регіонів діє цілком прогнозовано. Прогнозовано для тих людей, хто не голосував за неї та їхнього Президента. Решта народу, а це майже 50% населення, тепер лікті кусають, що довірилися бандюгам, але ж бачили очі, що вибирали, тепер…
Але ж цими своїми одкровеннями я Америки не відкрив. Дивує інше. Чому ми, Український народ, робимо дві великих помилки протягом ось уже більше 20 років. Перша, довіряємося політиканам і діємо за їхніми вказівками, йдучи один проти одного. Вбитий кілок недовіри до такого ж самого громадянина України як і кожний з нас лише за політичною чи національною приналежністю є важливішою причиною у наших стосунках, ніж намагання боротися за спільну ідею - жити в єдиній багатій родині, де головним мірилом процвітання держави є соціальна справедливість та добробут кожного громадянина країни. Друга помилка є перманентною, яка стала вже ознакою нашого характеру, стилю життя - це байдужість. Більше двадцяти років ми чекаємо, що прийде якийсь дядя та дасть нам УСЕ. І ніхто не може збагнути, що цей «дядя» має бути в нас самих - в середині, що ніхто, окрім нас самих нам не зробить УСЕ, щоб нам жилося краще. Як ми можемо це зробити? Є один, поки ще доступний шанс для кожного громадянина України, впливати на загальнодержавні процеси - бути депутатом місцевої ради. Життя на місцях в багатьох, хоча і не завжди, випадках залежить від того, хто сидить в місцевих радах. Я впевнений, що у кожній місцевій раді є такі люди, які не продаються і сумлінно виконують депутатські обов’язки, але я також знаю (з власного досвіду), що таких людей серед депутатів місцевих рад як правило дуже мало. Більшість чесних громадян України не хочуть брати на себе тягар депутата місцевої ради. І усе це через нашу байдужість, не бажання самим у своїй країні навести лад. І так буде до того часу, поки ми, прості люди, не збагнемо, що причиною усіх наших негараздів є оці дві помилки, які ми робимо ось уже більше 20 років підряд.