Трохи пітьми
Водоспад недалечко, в урвищі, засипаному ясно-жовтим листям, заваленому камінням та стовбурами дерев. Шум водоспаду долинає аж нагору. (На Шипоті скрізь стоїть легкий шерхіт річок.)
Віка збігає до обриву, навіть не дивиться під ноги. А даремно - якраз тут можна ступити на бите скло.
Річка біжить порогами мальовничого урвища. Ми злізаємо крутим схилом до водоспаду. Добрі люди колись висікли тут сходинки. Подумки дякую благодійникам - без їхньої завбачливості спускатися було б набагато важче.
Я зупиняюся на масивному кам’яному виступі, що нависає акурат понад водоспадом. Далі, метрів за сім піді мною, милуються стихією руссіше турістен у яскравих лахах. В Карпатах цього року наплив гостей зі Сходу.
Опасисті цьоці в рейтузах несміливо прилаштовуються на мокрих, оброслих мохом брилах і завмирають перед об’єктивом у вигадливих позах, акробатичних рівно настільки, скільки дозволяє почуття рівноваги й самозбереження. Урвище дихає холодом. Шумить, аж закладає вуха, водоспад. На тлі прогрітого повітря шкірою чуєш льодяні токи від каменюк і води.
Любко Дереш "Трохи пітьми"
Завдяки френду so_wenok відкрила для себе цю книжку. У прямому сенсі - вона лежала вдома, я її відкрила и почала читати, а там про Шепіт.... - дивне місце, де людина стає собою. Я не фанат Дереша, але мушу йому подякувати, що він написав саме те, що мені зараз потрібно... Бо у мене зараз і правда трохи пітьми в житті.
Віка збігає до обриву, навіть не дивиться під ноги. А даремно - якраз тут можна ступити на бите скло.
Річка біжить порогами мальовничого урвища. Ми злізаємо крутим схилом до водоспаду. Добрі люди колись висікли тут сходинки. Подумки дякую благодійникам - без їхньої завбачливості спускатися було б набагато важче.
Я зупиняюся на масивному кам’яному виступі, що нависає акурат понад водоспадом. Далі, метрів за сім піді мною, милуються стихією руссіше турістен у яскравих лахах. В Карпатах цього року наплив гостей зі Сходу.
Опасисті цьоці в рейтузах несміливо прилаштовуються на мокрих, оброслих мохом брилах і завмирають перед об’єктивом у вигадливих позах, акробатичних рівно настільки, скільки дозволяє почуття рівноваги й самозбереження. Урвище дихає холодом. Шумить, аж закладає вуха, водоспад. На тлі прогрітого повітря шкірою чуєш льодяні токи від каменюк і води.
Любко Дереш "Трохи пітьми"
Завдяки френду so_wenok відкрила для себе цю книжку. У прямому сенсі - вона лежала вдома, я її відкрила и почала читати, а там про Шепіт.... - дивне місце, де людина стає собою. Я не фанат Дереша, але мушу йому подякувати, що він написав саме те, що мені зараз потрібно... Бо у мене зараз і правда трохи пітьми в житті.