Змінити світ за один вечір
На четвертому етапі ВПШ мене могло і не бути. Хоча зараз, побувавши там, я в цьому вже починаю сумніватися. Як ідеалістка і поміркована фаталістка :) відповідально заявляю, що я мала там бути. В цій точці мого життя це найбільше, що було мені потрібно.
Коли всі відібрані через внутрішній рейтинг ВПШисти отримали запрошення і завдання на 4-й етап, мене серед них не було. На Форумі Чесно Віктор Таран запитав мене, чи я вже виконала домашнє завдання, на що я йому нагадала, що не пройшла відбір. Через пару днів він мене набрав і повідомив, що менш як за тиждень мене чекають на 4-му етапі, оскільки деякі із запрошених не зможуть прибути.
Крім всього іншого це означало, за пару днів написати есе про бачення України-2030. Найскладнішим у цьому завданні для мене була необхідність спиратися на об'єктивні сучасні умови. "Якби ж знаття", що це не головне :)
Четвертий етап був і складним, і простим водночас. Простота його полягала у тому, що всі завдання зводилися до візій, і все, що вимагалося - мріяти. Складність полягала у тому, що треба було відійти від шаблонних уявлень і мислити інакше, все що вимагалося - мріяти сміливо.
Що радує - ми почали чути один одного. В командній роботі все менше часу у нас витрачалося на суперечки, все більше - на конструктивне обговорення, яке в підсумку народжувало спільний якісний результат. В принципах нашої роботи було багато подібного до концепції динамчіних мереж Тараса Плахтія. Так ми створили спільний сценарій міні-п'єси про виклики майбутнього інформаційного світу, де була врахована думка кожного, і з кожної ідеї ми взяли найкраще. Кожен розкрився у цьому театрі - як режисер, актор, сценарист. І я вчергове побачила, що ВПШисти - прекрасні, багатогранні особистості, із величезним потенціалом, який може перевернути світ.
Цей семінар був мені потрібен, оскільки я саме перебувала на такому собі "перевалочному пункті": звіряла орієнтири, почала будувати плани на майбутнє, щоби зрозуміти, в якому напрямку діяти. Якби не цей семінар, припускаю, я могла би збитися на манівці.
Вже після семінару, читаючи в поїзді статтю Івана Франка "Поза межами можливого", я згадала про свою першу в житті статтю. Не знаю, що смішніше і наївніше - моя стаття, чи те, що вона вийшла в корпоративній газетці "Абразивщик" :) та якою би дитячою вона не була, це був мій перший постулат, де викладені незмінні мої цінності.
Під час 4 етапу ВПШ наші уявлення про світ перевернула лекція Сергія Дацюка (і на додаток до неї лекція Віктора Тарана). Світ може бути зовсім інакшим вже найближчим часом. Державні кордони як такі можуть перестати існувати, а держави функціонуватимуть на принципово інших підходах. Державний апарат нині настільки неповороткий, що не може відповідати потребам громад в умовах інформаційного суспільства. Тому цілком можливо, що майбутнє належить світові громад, де функції держави зведені до мінімуму. Багато хто із нас почав інакше дивитися на проблеми західного світу. Я осмислила багато речей про які здогадувалася, але не знала як пояснити, простим постулатом - успішність цивілізації визначає соціальна енергія, якою є демографічна ситуація (якщо спрощено).
Підсумкове завдання стало завершенням цього процесу перегортання уявлень про світ. Ми мали намалювати майбутнє - яким буде світ через 50-100 років, якою буде країна, в якій ми хочемо жити. Так от наша група, ще раз зазначу - майже без суперечок, а в конструктивному обговоренні - окреслила концепт принципово нового світу. Ми не відмовилися від територіального поділу держав, проте змінили принципово певні речі. Спершу, ключовою цінністю людства ми визначили природу (людина - її невід'ємний елемент). Держави ми визначили все ж таки за територіальним принципом. Проте, ми в цьому були послідовні, оскільки утворення держав передбачили на функціональній основі. Кожна територія володіє певним природним потенціалом, тож утворення держав відбувається на принципі спеціалізації та ідентичності. Функції держави ми звели до мінімуму - армія, захист території, закон як прості, короткі правила взаємодії між громадами на основі спільних цінностей і принципів, вирішення конфліктів (суд), збереження ідентичності. Ще однією новацією став підхід до економіки (може тому, що у нас не було економістів у групі). Ми вирішили, що гроші будуть прив'язані до енергії (в рамках природних меж), яка є обмеженою і власне головною цінністю людства майбутнього. Менше подумали над культурою, релігією і способами збереження ідентичності та практично не описали інновацій і технічних досягнень людства майбутнього. Хоча, сподіваюся, нам всеж вдалося трошки перевернути світ.
Ми всі стали носіями ідей про можливості світлого майбутнього і умов за яких воно може стати реальністю. Тепер важливо не розплескати їх у світі, де нас приземлятимуть, заважатимуть мріяти і відриватися від реальності. Позбуватися догматичності у мисленні, звірятися у своїй системі ціннісних координат, частіше критикувати себе і задаватися питаннями "чому?" і "для чого?", доносити ідею ефективності малих дій до тих, хто зневірився і дивиться лише собі під ноги - це висновки, які я беру собі за правила. Як доцільно висловився Віктор Таран, світ врятує щось принципово інше, нове. І це є в кожному з нас. Треба лише випустити це. А для цього - сміливіше мріяти і йти до своєї мрії.
Безсонні ночі зробили своє. Повернувшись додому, я не могла відмовити собі у задоволенні поспати досхочу. І прокинулася із чітким усвідомленням, що я люблю цей світ і цих людей, з якими провела останні чотири дні (і те, що я виспалася, тут зовсім ні до чого) :))
Коли всі відібрані через внутрішній рейтинг ВПШисти отримали запрошення і завдання на 4-й етап, мене серед них не було. На Форумі Чесно Віктор Таран запитав мене, чи я вже виконала домашнє завдання, на що я йому нагадала, що не пройшла відбір. Через пару днів він мене набрав і повідомив, що менш як за тиждень мене чекають на 4-му етапі, оскільки деякі із запрошених не зможуть прибути.
Крім всього іншого це означало, за пару днів написати есе про бачення України-2030. Найскладнішим у цьому завданні для мене була необхідність спиратися на об'єктивні сучасні умови. "Якби ж знаття", що це не головне :)
Четвертий етап був і складним, і простим водночас. Простота його полягала у тому, що всі завдання зводилися до візій, і все, що вимагалося - мріяти. Складність полягала у тому, що треба було відійти від шаблонних уявлень і мислити інакше, все що вимагалося - мріяти сміливо.
Що радує - ми почали чути один одного. В командній роботі все менше часу у нас витрачалося на суперечки, все більше - на конструктивне обговорення, яке в підсумку народжувало спільний якісний результат. В принципах нашої роботи було багато подібного до концепції динамчіних мереж Тараса Плахтія. Так ми створили спільний сценарій міні-п'єси про виклики майбутнього інформаційного світу, де була врахована думка кожного, і з кожної ідеї ми взяли найкраще. Кожен розкрився у цьому театрі - як режисер, актор, сценарист. І я вчергове побачила, що ВПШисти - прекрасні, багатогранні особистості, із величезним потенціалом, який може перевернути світ.
Цей семінар був мені потрібен, оскільки я саме перебувала на такому собі "перевалочному пункті": звіряла орієнтири, почала будувати плани на майбутнє, щоби зрозуміти, в якому напрямку діяти. Якби не цей семінар, припускаю, я могла би збитися на манівці.
Вже після семінару, читаючи в поїзді статтю Івана Франка "Поза межами можливого", я згадала про свою першу в житті статтю. Не знаю, що смішніше і наївніше - моя стаття, чи те, що вона вийшла в корпоративній газетці "Абразивщик" :) та якою би дитячою вона не була, це був мій перший постулат, де викладені незмінні мої цінності.
Під час 4 етапу ВПШ наші уявлення про світ перевернула лекція Сергія Дацюка (і на додаток до неї лекція Віктора Тарана). Світ може бути зовсім інакшим вже найближчим часом. Державні кордони як такі можуть перестати існувати, а держави функціонуватимуть на принципово інших підходах. Державний апарат нині настільки неповороткий, що не може відповідати потребам громад в умовах інформаційного суспільства. Тому цілком можливо, що майбутнє належить світові громад, де функції держави зведені до мінімуму. Багато хто із нас почав інакше дивитися на проблеми західного світу. Я осмислила багато речей про які здогадувалася, але не знала як пояснити, простим постулатом - успішність цивілізації визначає соціальна енергія, якою є демографічна ситуація (якщо спрощено).
Підсумкове завдання стало завершенням цього процесу перегортання уявлень про світ. Ми мали намалювати майбутнє - яким буде світ через 50-100 років, якою буде країна, в якій ми хочемо жити. Так от наша група, ще раз зазначу - майже без суперечок, а в конструктивному обговоренні - окреслила концепт принципово нового світу. Ми не відмовилися від територіального поділу держав, проте змінили принципово певні речі. Спершу, ключовою цінністю людства ми визначили природу (людина - її невід'ємний елемент). Держави ми визначили все ж таки за територіальним принципом. Проте, ми в цьому були послідовні, оскільки утворення держав передбачили на функціональній основі. Кожна територія володіє певним природним потенціалом, тож утворення держав відбувається на принципі спеціалізації та ідентичності. Функції держави ми звели до мінімуму - армія, захист території, закон як прості, короткі правила взаємодії між громадами на основі спільних цінностей і принципів, вирішення конфліктів (суд), збереження ідентичності. Ще однією новацією став підхід до економіки (може тому, що у нас не було економістів у групі). Ми вирішили, що гроші будуть прив'язані до енергії (в рамках природних меж), яка є обмеженою і власне головною цінністю людства майбутнього. Менше подумали над культурою, релігією і способами збереження ідентичності та практично не описали інновацій і технічних досягнень людства майбутнього. Хоча, сподіваюся, нам всеж вдалося трошки перевернути світ.
Ми всі стали носіями ідей про можливості світлого майбутнього і умов за яких воно може стати реальністю. Тепер важливо не розплескати їх у світі, де нас приземлятимуть, заважатимуть мріяти і відриватися від реальності. Позбуватися догматичності у мисленні, звірятися у своїй системі ціннісних координат, частіше критикувати себе і задаватися питаннями "чому?" і "для чого?", доносити ідею ефективності малих дій до тих, хто зневірився і дивиться лише собі під ноги - це висновки, які я беру собі за правила. Як доцільно висловився Віктор Таран, світ врятує щось принципово інше, нове. І це є в кожному з нас. Треба лише випустити це. А для цього - сміливіше мріяти і йти до своєї мрії.
Безсонні ночі зробили своє. Повернувшись додому, я не могла відмовити собі у задоволенні поспати досхочу. І прокинулася із чітким усвідомленням, що я люблю цей світ і цих людей, з якими провела останні чотири дні (і те, що я виспалася, тут зовсім ні до чого) :))