День 9-й. Каміно де Сантьяго. Кампоберсеррос-Ласа, (Campobecerros - Laza), 15,6 км
Читать по-русски здесь
25 вересня 2019р., чудовий дев'ятий день, "екватор" нашого Каміно.
Цього дня сталось дещо з того, що називають чудесами Каміно, про це - далі.
Писала в цей день у Фейсбуці: " Знову компанія не хропуща попалась, тільки один уві сні заспівав голосно. Сьогодні -день відпочинку, 15, 6км через гори. Кампоберсеррос -Ласа. Там ближче до Ласи втрата висоти близько 500м (з 1000 м до менше, ніж 500), я знову трохи переживала за чоловікове коліно, але німесил вчора увечері і сьогодні вранці спрацював. Досі він і я обходилися зовнішніми засобами, я тільки вчора німід випила.
А спуск виявився по серпантину, не крутий."
1. Вже й тут потроху золота осінь настає.
2.
3.
4. Такі доглянуті сосни. Рядами, і з обрізаними нижніми гілками.
5.
6. Не зразу ми зрозуміли, навіщо спотворюють гори такими просіками. Аж воно - захист від пожеж.
7. А ці загородки явно не для овець, бо маленькі. Скоріш за все, пасіки, бо там виднілись якісь точки, схожі на вулики.
8. Перше село сьогодні - Портокамбо. Тут всього 25 мешканців.
9.
10. Не все воно занепадає. Є й пристойне житло.
11. Не змогла я перекласти, що за небезпечна комаха, і який захід проводили пожежники 24 лютого. Може, роз"яснювальну роботу?
Відео, 37 секунд.
https://youtu.be/AYKCdMfmQGY
12. Стрілки Каміно завжди намальовані так, що ведуть повз церкву, і майже завжди повз бар чи кафе. Іноді буває, що бар в сотні метрів від маршруту, тоді обов"язково є стрілка до бару. А бувало, що бармен потім показував коротшу дорогу, як вийти на маршрут.
13. Парафіяльна церква Портокамбо. В її дворі кладовище.
14. Fuente - водопій для пілігримів, і не тільки для них.
15.
16. За селом - наш знак.
17. А краса ж навколо!
18. Маршрут безлюдний, можна й труселя на рюкзаку досушити, не прикриваючи рушничком :) .
19.
20. От по цьому траверсу і підемо.
21. Бачили сьогодні в лісі білку з майже чорним хвостом. А тут грандіозне будівництво швидкісної залізниці, з віадуком і тунелями. Тунель, який тут будується, називається Портокамбо, так, як село, яке ми щойно пройшли. Термін його будівництва 30 місяців.
22. Йшли цією дорогою і ірландці, які з нами 3 дні тому таксі розділили, батько з сином. То вони нас обганяли, то ми їх.
23. Пітер і Юджин. І як Пітер умудряється швидко ходити по горах з засунутими в кишені руками?
24.
25. Цвіте верес і багато різного.
26. Погода чудова, не холодно, не жарко, сонечко світить, але багато йдемо по тінистих лісах - сосни, дуби, їстівні каштани, а іноді й евкаліпти (ох і аромат!). Це дерево не рідне для Іспанії, його колись насадили, тепер це проблема, бо глушить все інше.
І тут я подякувала своїй палці (дрину), яка пройшла зі мною пів-каміно, а вчора, в дощ, розмокла і стала коротшою, тому зробив мені чоловік нову, з евкаліпта.
27. Заходимо в село As Eiras ( Ас Ейрас). Його й у вікіпедії нема, ні в іспанській, ні в галісійській. Єдине, що знайшла в мобільному додатку нашого маршруту, це що там менше ста жителів.
Судячи з прапорців, недавно щось святкували. У Валенсійській автономії, де ми бували багато разів, теж так прикрашають міста і села перед святом.
28. Оце гортензії! Як дві мої голови!
29. Велопілігрими нас обігнали.
30. Місцева дошка оголошень. Культурне життя вирує: в суботу й неділю фестиваль кіно в Ласі, а ще - виставка фотографій про природу Ласи, а внизу оголошення про живопис, і щось там про сільських жінок, чи то для них, чи про них...
31. Аж раптом - ось воно, диво Каміно. Пунто де апойо (пункт підтримки пілігримів). До Ласи ще більше 6 км, звичайно, це дуже вчасно. Мені важко уявити, щось подібне в нас, і щоб тут все не розікрали. Нас це так вразило, що тут аж 7 фоток цього місця.
Написано, що донатіво (тобто, за пожертвування), і що тут самообслуговування.
32. Тут 2 термоса з кип'ятком і з кавою, в контейнері - пакетики з чаєм, мед, коричневий цукор, чашки, ще щось. Поруч -хліб тостовий, печиво, в тарілці-персик, яблуко, у відрі-холодні напої і відкривачка прив'язана, є печатка, ми самі собі поставили в Креденсіаль (паспорт паломника), а біля них - пляшечка з перекисом, лівіше зі спиртом 96% (в нас би не стояв :).
Є паперові рушники, пластирі, різна атрибутика Каміно і сувеніри.
Над мушлею висить інформація про пункт підтримки на чотирьох мовах, щоб знали, що це і як користуватись.
33.
34. І є коробочка для донатіво (пожертвувань), ми туди вкинули 1,5 є., бо з'їли їхні персик, яблуко і попили свого чаю з їхнім кип"ятком і медом (як же скучили за медом!) І з'їли свій хамон, помідор і хліб.
35. А гляньте, як в кросівки квітів насаджали. Такі молодці, люди
36. Ставимо печатку в Креденсіаль. Зліва - коробочка для пожертвувань з написом "Donativo, gracias" (добровільне пожертвування, спасибі). В зошиті для відгуків ми теж відмітились.
37. Ну і я для такого випадку мала заламіноване (щоб не розмокло) фото Чернігова і синьо-жовту стрічку, повісила там.
38. А село, виявляється, не занепадає, там зразу за цим пунктом два будинки чималі будуються, чи не альберге? Ми привітались з будівельниками, вони запитали, звідки ми. Ми сказали, що ми з України, що ми теж інженери-будівельники, колеги, що вони гарно будують. Ми з такого каменю ніколи не будували. Вони побажали нам Буен Каміно (Доброго шляху).
39. І знову в ліс.
40.
41.
42. Ліси тут "бабкайожкинські", непрохідні, і всі в мохах і лишайниках.
43.
44. Навіть городнє опудало з символікою Каміно.
45. Заходимо в Ласу. Це майже велике місто, порівняно з тими, через які ми проходили. Тут 1228 мешканців. Від початку 20 століття до 70-х років тут було більше 4200 - 4500 жителів, а з 70-х почалось різке скорочення населення. Можливо, це сталось після закриття шахти з видобутку олова, пік якого припав на кінець 50-х років, за 1959р. було добуто 70 тонн олов"яної руди. Тут знаходяться найбільші в Іспанії поклади олова, але шахта зараз не працює.
46. От як люблять місцеві жителі нас, пілігримів, навіть в приватний будинок вмурували для нас стрілку і символіку.
47. Центральна площа Ласи. Нам вправо, в поліцію. Ага, саме там нам видали постелі і ключі, взяли оплату, зареєстрували, поставили штампи в Креденсіалі, розказали, де ресторан для пілігримів, і сказали вранці зачинити альберге і вкинути ключі "ось в це віконечко". Це підрозділ поліції, що називається "протексьон сівіль" (цивільний захист). Цей же підрозділ і гори патрулює, і від пожеж, і від різних інцидентів. Одного разу повз нас проїжджали. Запитали англійською, чи все в нас о'кей, ми відповіли , що так, вони іспанською побажали "Буен Каміно".
48. Альберге в нас сьогодні суперсучасний , нам дали ключі, отже, ми перші. Зайняли два нижніх місця, ще й стілець роздобули. Чи буде ще хтось?
А потім - як набігло і наїхало на велосипедах! Знайомі - лише ірландці. Причому, багато молоді. З двадцяти з чимось чоловік лише три жінки. В нашій кімнаті 8 чоловік, і не всі випрали свій одяг, то пахне дуже, кімната мала. Запах з'явився після того, як прийшла молода пара французів, вона была, він чорний. Чомусь спочатку мені здалося, що це вона лінується прати одяг, а потім з'ясувалось, що хлопець.
А взагалі народ так інтенсивно тусить, що всі мотузки для сушіння позаймав і на парканах навішав.
Зате у велосипедистів більше всілякого хазяйства в рюкзаках - наприклад, прищепки (тільки для себе), в нас для сушки одягу булавки і найменші канцелярські біндери. А ще у велосипедиста був подовжувач з п'ятьма розетками, і це для всіх, чим і ми скористались.
49. Трохи нерозумно влаштовані санвузли. Площа величезна, хоч всього дві душові кабінки. І потужна вентиляція, а також світло, як тільки відчиниш двері. От я їх трішечки прочинила, щоб сміття викинути, а світло увімкнулось (надворі - білий день), і вентиляція реве так, що навіть в кімнаті чути, хоч вона он, в самому кінці коридору. І вчора, й сьогодні в душі - ніякої полички для мила, вчора хоч табуретку можна було взяти...
Взагалі, сьогодні французів багато з'явилось.
50. Ми по селу находили ще близько 2 км, бо тричі по ньому прогулювались -1. Купити харчів, 2. Купити мені щось штани підв'язати, бо вже з них зовсім випадаю, :) а тут Мaps.me показав, що в Ласі є галантерейний магазин (Ура!), де знайшли мені шнурок., 3. Увечері пішли на обід пілігрима.
Кухня в альберге є, чудова, з усім необхідним. Ми нарешті купили цукру-рафінаду і чаю, відібрали собі, скільки треба, решту - поставили в кухні і я голосно, щоб чули присутні, сказала: «пара тодос» (для всіх). Тут ми цукру ще в жодному альберге не бачили. Зате солі!... У вчорашньому було кілограма чотири. А тут, на диво, навіть олія є, якраз тоді, коли нам не треба.
51. Лаунж-зона в альберге. Тут чимало цікавої і корисної інформації, журнали, путівники... З тим коронавірусом після карантину, коли альберге знову повідкриваються, ніякої паперової продукції тут не буде, ні журналів, ні буклетів... Щоб поменше рук торкалось. Можна подумати, що вони не торкаються до інших предметів.
52.
53. Знову цей герой епоса, як біля попереднього альберге, в Кампоберсерросі.
54.
55. Жаль, нема вдалого фото ресторана. Всіх пілігримів відразу відводять на другий поверх, зал лише для них, а внизу - місцеві. Нас було чимало, я нарахувала вісімнадцять. Єдиний ресторан з такою розумною ідеєю: варіанти меню пілігрима нам показують на заламінованих кольорових листівках, тож з поганим знанням мови легко зробити замовлення.
На фото - кальдо галлего (галісійський бульон, тобто, суп). Це той, що з галісійської капусти, яка росте вище мене.
56.
Писала в той день у Фейсбуці: "Вчусь пристосовуватися до життя в Каміно. Вранці після вмивання витираюсь паперовими рушниками або туалетним папером (дивлячись, що є в альберге), щоб свій рушник був до вечора сухий. Може, пам'ятаєте, я показувала крихітні туристичні рушники вагою 36 г? Так вони чудово витирають. Мужчини носять великі, з такого ж матеріалу і вони їм служать шторкою вночі.
Позавчора вперше були одноразові постелі в альберге.
Мудрі пілігрими беруть їх з собою (вони легкі), щоб користуватись там, де їх не дають. І ми взяли. А тут, як назло, :) і вчора, і сьогодні знову дали разові постелі. Сьогодні нема ковдр, але не холодно. Вчора - і ковдри, і батарея.
В більшості альберге майже все непогано продумано, але буває дрібниця, яка утрудняє життя. Вчора була кухня, холодильник і т.п., але каструля була одна, літрів на сім.
На моє прохання оспітальєро (а він з родиною живе поверхом вище) приніс меншу, літрів на чотири, от в ній ми й кип'ятили собі дві кружки чаю, :) іноді робимо це кип'ятильником. Але кружка в нас одна.
Чайників ми тут і не очікували, і їх нема ніде. Іноді - кавоварки.
Читала не раз в каміновських групах, мовляв, не беріть запасне взуття, в будь-якому Декатлоні купите, чи навіщо спальники - скрізь ковдри є.
Ага, якраз. Ми за майже півтори сотні км сьогодні вперше зустріли промтоварний магазин і купили мені шнура, щоб штани підв'язати, бо вже можу загубити. І ковдри вже другий раз не дають.
Я теж вірила в ці росказні і в останній момент виклала з рюкзака термоштани, бо 150 г -теж вага. Думала, в крайньому разі куплю колготки в будь-якому супермаркеті. В якому? Нема їх на Санабрес. Принаймні, на перших 100-140 км.
Є в мене тоненькі бріджи, старі вже, колись в них по Лазурному березі Франції гуляла. Зараз вони вже зовсім благенькі, на люди не ношу, добре, що взяла з собою. В них і в альберге ходити, і спати, якщо холодно, і як підштаники в холодну дощову погоду використовувати.
І про хороше: Якщо хочете побачити малозаселену Європу , якщо хочете забути про майже всі проблеми, якщо хочете релакс для душі, а для тіла - навпаки, якщо хочете насолодитися дикою природою, якщо хочете побачити, як ведеться сільське господарство в дуже відмінних від України умовах, якщо хочете походити по рівнині і по горах, якщо хочете вдосконалити свої знання англійської і іспанської, і при цьому не пересититись спілкуванням з людьми, якщо хочете не бачити сміття і не дихати димом, нарешті, якщо хочете схуднути, - йдіть Каміно Санабрес.
Далі буде...
Попередні пости:
Каміно де Сантьяго. День прильоту. Як добирались до місця старту.
Каміно де Сантьяго. Вечір в Саморі. Півтори доби до старту
Каміно де Сантьяго. Понеділок в Саморі. Менше доби до старту. 16 вересня 2019р.
Тут День 1-й. Гранха де Мореруела - Табара, 27 км.
День 2-й. Табара- Санта Марта де Тера 23,2 км.
День 3. Санта Марта де Тера - Віллар де Фарфон. 23,4 км
День 4. Віллар де Фарфон - Момбуей, 15,7 км
День 5-й. Момбуей- Астуріанос, 17,2 км
День 6-й. Ч.1. Астуріанос- Пуебла де Санабрія, 16,5 км
День 6-й, ч.2. Пуебла де Санабрія (Puebla de Sanabria)
День 7-й. Пуебла де Санабрія- Лубіан- Гудінья, на таксі 29 км, пішки 23,7 км
День 8-й. Гудінья - Кампоберсеррос, (Gudiña - Campobecerros), 21,4 км
Что в наших рюкзаках на Камино де Сантьяго (Пути святого Якова)?
Словничок Каміно де Сантьяго
25 вересня 2019р., чудовий дев'ятий день, "екватор" нашого Каміно.
Цього дня сталось дещо з того, що називають чудесами Каміно, про це - далі.
Писала в цей день у Фейсбуці: " Знову компанія не хропуща попалась, тільки один уві сні заспівав голосно. Сьогодні -день відпочинку, 15, 6км через гори. Кампоберсеррос -Ласа. Там ближче до Ласи втрата висоти близько 500м (з 1000 м до менше, ніж 500), я знову трохи переживала за чоловікове коліно, але німесил вчора увечері і сьогодні вранці спрацював. Досі він і я обходилися зовнішніми засобами, я тільки вчора німід випила.
А спуск виявився по серпантину, не крутий."
1. Вже й тут потроху золота осінь настає.
2.
3.
4. Такі доглянуті сосни. Рядами, і з обрізаними нижніми гілками.
5.
6. Не зразу ми зрозуміли, навіщо спотворюють гори такими просіками. Аж воно - захист від пожеж.
7. А ці загородки явно не для овець, бо маленькі. Скоріш за все, пасіки, бо там виднілись якісь точки, схожі на вулики.
8. Перше село сьогодні - Портокамбо. Тут всього 25 мешканців.
9.
10. Не все воно занепадає. Є й пристойне житло.
11. Не змогла я перекласти, що за небезпечна комаха, і який захід проводили пожежники 24 лютого. Може, роз"яснювальну роботу?
Відео, 37 секунд.
https://youtu.be/AYKCdMfmQGY
Click to view12. Стрілки Каміно завжди намальовані так, що ведуть повз церкву, і майже завжди повз бар чи кафе. Іноді буває, що бар в сотні метрів від маршруту, тоді обов"язково є стрілка до бару. А бувало, що бармен потім показував коротшу дорогу, як вийти на маршрут.
13. Парафіяльна церква Портокамбо. В її дворі кладовище.
14. Fuente - водопій для пілігримів, і не тільки для них.
15.
16. За селом - наш знак.
17. А краса ж навколо!
18. Маршрут безлюдний, можна й труселя на рюкзаку досушити, не прикриваючи рушничком :) .
19.
20. От по цьому траверсу і підемо.
21. Бачили сьогодні в лісі білку з майже чорним хвостом. А тут грандіозне будівництво швидкісної залізниці, з віадуком і тунелями. Тунель, який тут будується, називається Портокамбо, так, як село, яке ми щойно пройшли. Термін його будівництва 30 місяців.
22. Йшли цією дорогою і ірландці, які з нами 3 дні тому таксі розділили, батько з сином. То вони нас обганяли, то ми їх.
23. Пітер і Юджин. І як Пітер умудряється швидко ходити по горах з засунутими в кишені руками?
24.
25. Цвіте верес і багато різного.
26. Погода чудова, не холодно, не жарко, сонечко світить, але багато йдемо по тінистих лісах - сосни, дуби, їстівні каштани, а іноді й евкаліпти (ох і аромат!). Це дерево не рідне для Іспанії, його колись насадили, тепер це проблема, бо глушить все інше.
І тут я подякувала своїй палці (дрину), яка пройшла зі мною пів-каміно, а вчора, в дощ, розмокла і стала коротшою, тому зробив мені чоловік нову, з евкаліпта.
27. Заходимо в село As Eiras ( Ас Ейрас). Його й у вікіпедії нема, ні в іспанській, ні в галісійській. Єдине, що знайшла в мобільному додатку нашого маршруту, це що там менше ста жителів.
Судячи з прапорців, недавно щось святкували. У Валенсійській автономії, де ми бували багато разів, теж так прикрашають міста і села перед святом.
28. Оце гортензії! Як дві мої голови!
29. Велопілігрими нас обігнали.
30. Місцева дошка оголошень. Культурне життя вирує: в суботу й неділю фестиваль кіно в Ласі, а ще - виставка фотографій про природу Ласи, а внизу оголошення про живопис, і щось там про сільських жінок, чи то для них, чи про них...
31. Аж раптом - ось воно, диво Каміно. Пунто де апойо (пункт підтримки пілігримів). До Ласи ще більше 6 км, звичайно, це дуже вчасно. Мені важко уявити, щось подібне в нас, і щоб тут все не розікрали. Нас це так вразило, що тут аж 7 фоток цього місця.
Написано, що донатіво (тобто, за пожертвування), і що тут самообслуговування.
32. Тут 2 термоса з кип'ятком і з кавою, в контейнері - пакетики з чаєм, мед, коричневий цукор, чашки, ще щось. Поруч -хліб тостовий, печиво, в тарілці-персик, яблуко, у відрі-холодні напої і відкривачка прив'язана, є печатка, ми самі собі поставили в Креденсіаль (паспорт паломника), а біля них - пляшечка з перекисом, лівіше зі спиртом 96% (в нас би не стояв :).
Є паперові рушники, пластирі, різна атрибутика Каміно і сувеніри.
Над мушлею висить інформація про пункт підтримки на чотирьох мовах, щоб знали, що це і як користуватись.
33.
34. І є коробочка для донатіво (пожертвувань), ми туди вкинули 1,5 є., бо з'їли їхні персик, яблуко і попили свого чаю з їхнім кип"ятком і медом (як же скучили за медом!) І з'їли свій хамон, помідор і хліб.
35. А гляньте, як в кросівки квітів насаджали. Такі молодці, люди
36. Ставимо печатку в Креденсіаль. Зліва - коробочка для пожертвувань з написом "Donativo, gracias" (добровільне пожертвування, спасибі). В зошиті для відгуків ми теж відмітились.
37. Ну і я для такого випадку мала заламіноване (щоб не розмокло) фото Чернігова і синьо-жовту стрічку, повісила там.
38. А село, виявляється, не занепадає, там зразу за цим пунктом два будинки чималі будуються, чи не альберге? Ми привітались з будівельниками, вони запитали, звідки ми. Ми сказали, що ми з України, що ми теж інженери-будівельники, колеги, що вони гарно будують. Ми з такого каменю ніколи не будували. Вони побажали нам Буен Каміно (Доброго шляху).
39. І знову в ліс.
40.
41.
42. Ліси тут "бабкайожкинські", непрохідні, і всі в мохах і лишайниках.
43.
44. Навіть городнє опудало з символікою Каміно.
45. Заходимо в Ласу. Це майже велике місто, порівняно з тими, через які ми проходили. Тут 1228 мешканців. Від початку 20 століття до 70-х років тут було більше 4200 - 4500 жителів, а з 70-х почалось різке скорочення населення. Можливо, це сталось після закриття шахти з видобутку олова, пік якого припав на кінець 50-х років, за 1959р. було добуто 70 тонн олов"яної руди. Тут знаходяться найбільші в Іспанії поклади олова, але шахта зараз не працює.
46. От як люблять місцеві жителі нас, пілігримів, навіть в приватний будинок вмурували для нас стрілку і символіку.
47. Центральна площа Ласи. Нам вправо, в поліцію. Ага, саме там нам видали постелі і ключі, взяли оплату, зареєстрували, поставили штампи в Креденсіалі, розказали, де ресторан для пілігримів, і сказали вранці зачинити альберге і вкинути ключі "ось в це віконечко". Це підрозділ поліції, що називається "протексьон сівіль" (цивільний захист). Цей же підрозділ і гори патрулює, і від пожеж, і від різних інцидентів. Одного разу повз нас проїжджали. Запитали англійською, чи все в нас о'кей, ми відповіли , що так, вони іспанською побажали "Буен Каміно".
48. Альберге в нас сьогодні суперсучасний , нам дали ключі, отже, ми перші. Зайняли два нижніх місця, ще й стілець роздобули. Чи буде ще хтось?
А потім - як набігло і наїхало на велосипедах! Знайомі - лише ірландці. Причому, багато молоді. З двадцяти з чимось чоловік лише три жінки. В нашій кімнаті 8 чоловік, і не всі випрали свій одяг, то пахне дуже, кімната мала. Запах з'явився після того, як прийшла молода пара французів, вона была, він чорний. Чомусь спочатку мені здалося, що це вона лінується прати одяг, а потім з'ясувалось, що хлопець.
А взагалі народ так інтенсивно тусить, що всі мотузки для сушіння позаймав і на парканах навішав.
Зате у велосипедистів більше всілякого хазяйства в рюкзаках - наприклад, прищепки (тільки для себе), в нас для сушки одягу булавки і найменші канцелярські біндери. А ще у велосипедиста був подовжувач з п'ятьма розетками, і це для всіх, чим і ми скористались.
49. Трохи нерозумно влаштовані санвузли. Площа величезна, хоч всього дві душові кабінки. І потужна вентиляція, а також світло, як тільки відчиниш двері. От я їх трішечки прочинила, щоб сміття викинути, а світло увімкнулось (надворі - білий день), і вентиляція реве так, що навіть в кімнаті чути, хоч вона он, в самому кінці коридору. І вчора, й сьогодні в душі - ніякої полички для мила, вчора хоч табуретку можна було взяти...
Взагалі, сьогодні французів багато з'явилось.
50. Ми по селу находили ще близько 2 км, бо тричі по ньому прогулювались -1. Купити харчів, 2. Купити мені щось штани підв'язати, бо вже з них зовсім випадаю, :) а тут Мaps.me показав, що в Ласі є галантерейний магазин (Ура!), де знайшли мені шнурок., 3. Увечері пішли на обід пілігрима.
Кухня в альберге є, чудова, з усім необхідним. Ми нарешті купили цукру-рафінаду і чаю, відібрали собі, скільки треба, решту - поставили в кухні і я голосно, щоб чули присутні, сказала: «пара тодос» (для всіх). Тут ми цукру ще в жодному альберге не бачили. Зате солі!... У вчорашньому було кілограма чотири. А тут, на диво, навіть олія є, якраз тоді, коли нам не треба.
51. Лаунж-зона в альберге. Тут чимало цікавої і корисної інформації, журнали, путівники... З тим коронавірусом після карантину, коли альберге знову повідкриваються, ніякої паперової продукції тут не буде, ні журналів, ні буклетів... Щоб поменше рук торкалось. Можна подумати, що вони не торкаються до інших предметів.
52.
53. Знову цей герой епоса, як біля попереднього альберге, в Кампоберсерросі.
54.
55. Жаль, нема вдалого фото ресторана. Всіх пілігримів відразу відводять на другий поверх, зал лише для них, а внизу - місцеві. Нас було чимало, я нарахувала вісімнадцять. Єдиний ресторан з такою розумною ідеєю: варіанти меню пілігрима нам показують на заламінованих кольорових листівках, тож з поганим знанням мови легко зробити замовлення.
На фото - кальдо галлего (галісійський бульон, тобто, суп). Це той, що з галісійської капусти, яка росте вище мене.
56.
Писала в той день у Фейсбуці: "Вчусь пристосовуватися до життя в Каміно. Вранці після вмивання витираюсь паперовими рушниками або туалетним папером (дивлячись, що є в альберге), щоб свій рушник був до вечора сухий. Може, пам'ятаєте, я показувала крихітні туристичні рушники вагою 36 г? Так вони чудово витирають. Мужчини носять великі, з такого ж матеріалу і вони їм служать шторкою вночі.
Позавчора вперше були одноразові постелі в альберге.
Мудрі пілігрими беруть їх з собою (вони легкі), щоб користуватись там, де їх не дають. І ми взяли. А тут, як назло, :) і вчора, і сьогодні знову дали разові постелі. Сьогодні нема ковдр, але не холодно. Вчора - і ковдри, і батарея.
В більшості альберге майже все непогано продумано, але буває дрібниця, яка утрудняє життя. Вчора була кухня, холодильник і т.п., але каструля була одна, літрів на сім.
На моє прохання оспітальєро (а він з родиною живе поверхом вище) приніс меншу, літрів на чотири, от в ній ми й кип'ятили собі дві кружки чаю, :) іноді робимо це кип'ятильником. Але кружка в нас одна.
Чайників ми тут і не очікували, і їх нема ніде. Іноді - кавоварки.
Читала не раз в каміновських групах, мовляв, не беріть запасне взуття, в будь-якому Декатлоні купите, чи навіщо спальники - скрізь ковдри є.
Ага, якраз. Ми за майже півтори сотні км сьогодні вперше зустріли промтоварний магазин і купили мені шнура, щоб штани підв'язати, бо вже можу загубити. І ковдри вже другий раз не дають.
Я теж вірила в ці росказні і в останній момент виклала з рюкзака термоштани, бо 150 г -теж вага. Думала, в крайньому разі куплю колготки в будь-якому супермаркеті. В якому? Нема їх на Санабрес. Принаймні, на перших 100-140 км.
Є в мене тоненькі бріджи, старі вже, колись в них по Лазурному березі Франції гуляла. Зараз вони вже зовсім благенькі, на люди не ношу, добре, що взяла з собою. В них і в альберге ходити, і спати, якщо холодно, і як підштаники в холодну дощову погоду використовувати.
І про хороше: Якщо хочете побачити малозаселену Європу , якщо хочете забути про майже всі проблеми, якщо хочете релакс для душі, а для тіла - навпаки, якщо хочете насолодитися дикою природою, якщо хочете побачити, як ведеться сільське господарство в дуже відмінних від України умовах, якщо хочете походити по рівнині і по горах, якщо хочете вдосконалити свої знання англійської і іспанської, і при цьому не пересититись спілкуванням з людьми, якщо хочете не бачити сміття і не дихати димом, нарешті, якщо хочете схуднути, - йдіть Каміно Санабрес.
Далі буде...
Попередні пости:
Каміно де Сантьяго. День прильоту. Як добирались до місця старту.
Каміно де Сантьяго. Вечір в Саморі. Півтори доби до старту
Каміно де Сантьяго. Понеділок в Саморі. Менше доби до старту. 16 вересня 2019р.
Тут День 1-й. Гранха де Мореруела - Табара, 27 км.
День 2-й. Табара- Санта Марта де Тера 23,2 км.
День 3. Санта Марта де Тера - Віллар де Фарфон. 23,4 км
День 4. Віллар де Фарфон - Момбуей, 15,7 км
День 5-й. Момбуей- Астуріанос, 17,2 км
День 6-й. Ч.1. Астуріанос- Пуебла де Санабрія, 16,5 км
День 6-й, ч.2. Пуебла де Санабрія (Puebla de Sanabria)
День 7-й. Пуебла де Санабрія- Лубіан- Гудінья, на таксі 29 км, пішки 23,7 км
День 8-й. Гудінья - Кампоберсеррос, (Gudiña - Campobecerros), 21,4 км
Что в наших рюкзаках на Камино де Сантьяго (Пути святого Якова)?
Словничок Каміно де Сантьяго