© Про Україну : Як "сувіти" українців красти навчили.
© Жили собі українці. Тяжко працювали від сходу сонечка і до заходу. Сами все собі дбали. Не крали, бо крадіжка вважалася дуже тяжким гріхом. Розкажу на прикладі нашоі сім'ї.
На городі вирощували картоплю, моркву, буряки, капусту, огірки, гарбузи, цибулю. На окремій ділянці був баштан.
Огірки і помідори на зиму солили у діжках, а капусту квасили також у діжках, зберігали у погрібі. У окремій ямі, для овочей закладали на зберігання яблука буряки і моркву.
Крім городини вирощували також зернові : пшеницю, жито, ячмінь, овес, кукурудзу, сонячники і просо. Все придбане зерно зберігали у спеціальній будівлі, яка називалася - клуня. У спеціально відділеній стіною від загальної площі клуні кімнті-закрамі зберігали муку.
Мали свою крупорушку з ручним приводом, і олійницю - невеличкий ручний прес потужності якого цілком вистачало для того, щоб вичавити олію для потреби сім'ї. Була також ступа в якій товкли просо для того щоб відділити кожушки від зернят і отримати пшоно. Муку сами не виробляли, возили зерно на мельницю яка була у нашому селі.
Було трохи курей, яких утримували в основному, щоб мати яйця, на м'ясо різали тільки півнів, та курей які уже були занадто старими для того щоб нести яйця.
З настанням тепла навесні брали на утримання поросятко, яке за літо і половину осені виростало а під зиму його різали. Сало солили у бодні (дерев'яному ящику) а з м'яса робили ровбаси і на зберігання складали у велликі глиняні макітри, і заливали розтопленим смальцем щоб не псувалося. Протягом зими зберігали у холодному приміщенні.
Була своя корівка, а значить і молоко, і сир, і сметанка, і маслечо. А коли крівка приводила бичка, то його підрощували і пускали на м'ясо.
Ще були коні і пасіка. Кіньми возили у Донецьк на базар яблука зі свого саду, за виручені гроші купували одяг і взуття.
І от, одного разу, сталась така напасть : прийшли до нас такі собі чоловічки, як казав наш дідусь : " У шапках з пиптиками і зі звіздами на лобах - " сувіти ". І почали вони нас, і всіх наших односельчан відверто і нагло грабувати. Відібрали все - зерно, муку, картоплю, соління, худобу і землю. Залишили нам лише двір, надвірні будівлі і хату. Залишилась ще маленька бочечка меду, яку дідусь закопав у непролазних вишневих і тернових хащах. А якось треба було пережити зиму.
Взимку наша сім'я їла коржики які пекли на воді із подрібнених у крупорушці качанів від кукурудзи (без зерен), які були заготовлені щоб топити ними піч. Коли прийшла весна, на луках віріс кінський щовель. Почали його рвати у мішки, подрібнювати, змішувати з тією шулухою, що робили з качанів, і пекти з тієї суміші матарженики-щовляники у печі, без олії і без масла, на сухій сковороді.
Так дожили до посівної і почали з болем у душі спостерігати як колгоспи засівають поля, які споконвіку належали нашій сім'ї, за якими наша сім'я все життя доглядала і з яких усе життя годувала себе. На одному з шматків нашої землі посадили кавуни.
Настало літо. Виросли кавуни на славу ! Величезні, а наша сім'я на них поглядає та слину ковтає. Виростили б самі, та землі немає.
А на той час дідусь за столярні роботи придбав козеня. Бо корівку ж у колгосп забрали. ((( От він роздав дітям серпи, сам узяв візок і пішли вони з тим візком на баштан жати серпами сіно для козеняти. Жнуть, складають на купки траву а під купку і кавунчик ... Наскладали купок, а потім їх на візочок разом з кавунчиками та й поїхали додому, ніби сіно везуть.
Ото й були перші крадіжки у держави, від безвиході. І так кожна сім'я. А до приходу "сувітів"- грабіжників, за розповіддю дідуся, про крадіжки не могло бути навіть мови, крали хіба що діти яблука у сусідів, і то, тільки ті які впали на землю і ні в якому разі не з гілки. З дерева ніхто не смів рвати.
Так потихеньку, потихеньку і дойшло до мільярдних крадіжок які відбуваються у наші часи. Все велике у світі починається з маленького.©
(9. Про Україну. Д - Е.)
https://olga-den-f.dreamwidth.org/5445.html
На городі вирощували картоплю, моркву, буряки, капусту, огірки, гарбузи, цибулю. На окремій ділянці був баштан.
Огірки і помідори на зиму солили у діжках, а капусту квасили також у діжках, зберігали у погрібі. У окремій ямі, для овочей закладали на зберігання яблука буряки і моркву.
Крім городини вирощували також зернові : пшеницю, жито, ячмінь, овес, кукурудзу, сонячники і просо. Все придбане зерно зберігали у спеціальній будівлі, яка називалася - клуня. У спеціально відділеній стіною від загальної площі клуні кімнті-закрамі зберігали муку.
Мали свою крупорушку з ручним приводом, і олійницю - невеличкий ручний прес потужності якого цілком вистачало для того, щоб вичавити олію для потреби сім'ї. Була також ступа в якій товкли просо для того щоб відділити кожушки від зернят і отримати пшоно. Муку сами не виробляли, возили зерно на мельницю яка була у нашому селі.
Було трохи курей, яких утримували в основному, щоб мати яйця, на м'ясо різали тільки півнів, та курей які уже були занадто старими для того щоб нести яйця.
З настанням тепла навесні брали на утримання поросятко, яке за літо і половину осені виростало а під зиму його різали. Сало солили у бодні (дерев'яному ящику) а з м'яса робили ровбаси і на зберігання складали у велликі глиняні макітри, і заливали розтопленим смальцем щоб не псувалося. Протягом зими зберігали у холодному приміщенні.
Була своя корівка, а значить і молоко, і сир, і сметанка, і маслечо. А коли крівка приводила бичка, то його підрощували і пускали на м'ясо.
Ще були коні і пасіка. Кіньми возили у Донецьк на базар яблука зі свого саду, за виручені гроші купували одяг і взуття.
І от, одного разу, сталась така напасть : прийшли до нас такі собі чоловічки, як казав наш дідусь : " У шапках з пиптиками і зі звіздами на лобах - " сувіти ". І почали вони нас, і всіх наших односельчан відверто і нагло грабувати. Відібрали все - зерно, муку, картоплю, соління, худобу і землю. Залишили нам лише двір, надвірні будівлі і хату. Залишилась ще маленька бочечка меду, яку дідусь закопав у непролазних вишневих і тернових хащах. А якось треба було пережити зиму.
Взимку наша сім'я їла коржики які пекли на воді із подрібнених у крупорушці качанів від кукурудзи (без зерен), які були заготовлені щоб топити ними піч. Коли прийшла весна, на луках віріс кінський щовель. Почали його рвати у мішки, подрібнювати, змішувати з тією шулухою, що робили з качанів, і пекти з тієї суміші матарженики-щовляники у печі, без олії і без масла, на сухій сковороді.
Так дожили до посівної і почали з болем у душі спостерігати як колгоспи засівають поля, які споконвіку належали нашій сім'ї, за якими наша сім'я все життя доглядала і з яких усе життя годувала себе. На одному з шматків нашої землі посадили кавуни.
Настало літо. Виросли кавуни на славу ! Величезні, а наша сім'я на них поглядає та слину ковтає. Виростили б самі, та землі немає.
А на той час дідусь за столярні роботи придбав козеня. Бо корівку ж у колгосп забрали. ((( От він роздав дітям серпи, сам узяв візок і пішли вони з тим візком на баштан жати серпами сіно для козеняти. Жнуть, складають на купки траву а під купку і кавунчик ... Наскладали купок, а потім їх на візочок разом з кавунчиками та й поїхали додому, ніби сіно везуть.
Ото й були перші крадіжки у держави, від безвиході. І так кожна сім'я. А до приходу "сувітів"- грабіжників, за розповіддю дідуся, про крадіжки не могло бути навіть мови, крали хіба що діти яблука у сусідів, і то, тільки ті які впали на землю і ні в якому разі не з гілки. З дерева ніхто не смів рвати.
Так потихеньку, потихеньку і дойшло до мільярдних крадіжок які відбуваються у наші часи. Все велике у світі починається з маленького.©
(9. Про Україну. Д - Е.)
https://olga-den-f.dreamwidth.org/5445.html