ДЕРЕВО
Дерево, що народилось
у твоєму порожньому домі,
спершу лиш боязко так озиралось
на голі стіни твоєї надії,
ніби хотіло спитати
тоненьким голосом паростка,
чи не хочеш ти повернутись
і збудувати дах.
Дерево, що здогадалось,
що тут ще не час на слова,
майже нечутно зітхало
і навсібіч росло.
Ось гілля сягає вікон,
а листя торкається стелі,
і жоден чужинець і зайда
не займає твоєї оселі.
Чекай же собі на того,
з ким жити тобі при цій ріці,
а воно стерегтиме надії,
як вода береже таємниці,
чекай ще, гілля, палати у ватрі,
ти маєш колись колискою стати,
чекай же, діво, на диво -
на живого твого солдата.