Підвищена чутливість і одкровення
У мене останнім часом, схоже, підвищена чутливість - хоча й лише на підсвідомому рівні. Проявляється в дійсність через банальні речі: беру до рук телефон за хвилину до дзвінка чи смс (у мене звук відімкнений, лише вібродзвоник - в такі моменти зазвичай його не чути), оновлюю пошту із думкою "тре подивитись, ніби хтось написав" - і бачу лист (хоч не завжди можу відчути завчасно від кого), ще часом думки вловлюю (але хтозна, чи саме я і чи правильно їх відчуваю-тлумачу), ще думаю про людей - а вони водночас про мене, чи й трапляються на шляху (хоч це і рідше), і відчуваю, чи збудеться зустріч... При цьому я собі в цей час здаюся нечулою й "непробивною". Але пробиває таки - непідвладно і безконтрольно. Іще бувають вірші в "суголосся" - але нині вони не дописуються: забагато всього… у мені…
Сьогодні мене знову назвали "рафінованою"… у хорошому сенсі (інтелігенткою etc.). Але мені від того навіть сумно - до гіркої посмішки. Я ж, насправді, не така, я різна. Та сприйняття мене саме такою робить мене островом, на якому лише раз по раз перепочивають птахи… Може, так воно й "рафінується"?... Хоча, звісно, річ у мені… Самодостатня… ?...
А ще сьогодні, дивлячись на мене, метафорично висловились: "Так, ніби був конвеєр, щось зламалось - Бог взявся сам і зробив уручну" (с) … Ідеалізовано надто, але ж як сказано… Як там - " Зверху - добра Його долоня, знизу - добра Його долоня…" (с) Саме так… Прикметно, що перед цим під враженням рудоволосої стрічної заримувала: "Відблиск вогню в волоссі, руде дівча. Бог у великій любові тебе зачав", - і запнулася, думаючи, чи сам Бог за(по)чинає людину? І ось знавець творів із глини мені змалювала… "Штучність" (1) життя…