Богдан Сильвестрович Ступка
Ця смерть приймається як глибоко особиста втрата. Коли мені було 17 років я вперше подивилася Тевьє-молочника на сцені театру Франка зі Ступкою в головній ролі. Весь спектакль я плакала і сміялася одночасно. І дивувалася сама собі - ну як так можна, це ж лише вистава. А сльози і сміх виникали раптово і ніяк не зупинялися. Через кілька днів я знов пішла на Тевьє. Але був інший акторський склад. І нічого. Жодних емоцій взагалі. Отак я відкрила для себе Ступку. І далі із насолодою вдивлялася в його героїв на екрані і в театрі. Вслухалася в його голос в дубляжі фільмів і мультиків. Знала, що якщо Ступка грає, то це буде справжнє!
Відчуття осиротіння. В усьому цьому театрі абсурду, що відбувається в Україні, Ступка був тим стовпом, тримаючись за який можна вберегти здоровий глузд і надію. Є ще такі люди - Л.Костенко, наприклад. Але коли вони йдуть, стає порожньо і дуже, дуже сумно. Народи не творять історію, її творять окремі люди - справжні особистості. А озирнешся - хто є? Де герої?
Відкрила для себе, що Ступка грав разом з Миколайчуком. Але по-справжньому розкрився він після 60-ти. А якби був живий досі і Миколайчук. Тільки уявити...
Відчуття осиротіння. В усьому цьому театрі абсурду, що відбувається в Україні, Ступка був тим стовпом, тримаючись за який можна вберегти здоровий глузд і надію. Є ще такі люди - Л.Костенко, наприклад. Але коли вони йдуть, стає порожньо і дуже, дуже сумно. Народи не творять історію, її творять окремі люди - справжні особистості. А озирнешся - хто є? Де герої?
Відкрила для себе, що Ступка грав разом з Миколайчуком. Але по-справжньому розкрився він після 60-ти. А якби був живий досі і Миколайчук. Тільки уявити...