Євангелізація на Майдані. думки вголос
так вже склалося, що тема євангелізації мене цікавила завжди. і в теорії питання, і на практиці. Тому зараз з великою цікавістю спостерігаю за цим процесом на євромайдані. назбиралось вже дуже багато вражень і думок, які точно не влізуть в один допис, тому спробую їх видавати порціями. і от це буде друга )
якийсь період у мене було дуже багато жалю щодо тих церков, які засуджують майдан і сваряться з віруючими, які кинулись на допомогу і служіння мітингувальникам. або тих, хто фарисейськи стоїть осторонь. і мій жаль був не лише громадянський (кожен має право на свої політичні погляди і громадянську позицію), а саме такий, євангелізаційний: скільки можливостей зараз втрачає Церква, щоби виконати своє Велике доручення.
деякі протетсантські Церкви часом жаліються, що наближаються останні часи, люди стають глухими до Слова Божого, і згадують 90-ті роки, коли натовпи людей приходили на стадіони, на багатотисячні євангелізації, щоби отримати гуманітарку прийняти у своє життя Євангеліє і стати Божими дітьми. часто говорять, що зараз новий час і сусіпльство потребує нової євангелізації, треба йти і служити цим людям. Кілька останніх років в Києві також проводились велоичезні захохи - на стадіонах чи якихось орендованих палацах і концертних залах. як то з нагоди приїзду до України Франкліна Грема чи під час Євро 2012.... бюджети цих кампаній і задіяні ресурси не варто рахувати, просто згадати, що вони були шаленими. просто для того, щоби зібрати людей в одному місці, відкрити перед ними Святе Письмо і почати проповідувати.
а зараз в Україні відбулась дуже цікава річ. Люди зібрались самі. і не тисяча, і не десять, і навіть не сто. І цим людям страшно. Цим людям незрозуміло, куди нам йти, хто може допомогти, коли політики всіх таборів себе дискредитували. Коли навколо безвихідь, страх, продажні судді, озвірілі беркути. Хто? І ці люди не шукають царя. вони шукають пророка. і Пастиря, який допоможе їм вийти з пустелі і рабства.
і знаєте, що відбулось з Церквами? частина з них почали засуджувати повсталих рабів, на відстані, не наближаючись, щоби не осквернитися, вчити їх і давати духовні поради, як повернутись назад в своє рабство, яке для деяких все ж тепле і комфортне. навіть по батьківськи повідомили, що вони моляться за бунтарів, а також за царів, проти яких бунтівники повстали. повідомили - і пішли жити своїм життям. духовним, безумовно.
А інші скинули білі сорочки, закатали рукави, і пішли розливати чай. бо холодно на майдані, там люди і вони мерзнуть. інші винесли зі своїх київських шаф всі теплі речі, всі запаси продуктів. всі ліки. Бо там наші люди.
насправді, я не хотіла писати про першу категорію, бо для мене не є церквою та спільнота, яка байдужіє до свого народу. напевно, когось влаштовує таке християнство, а мене ні, мені воно болить. я хочу бачити свого пастиря біля себе, навіть якщо я та остання загублена вівця, я хочу, щоби він закатав рукави, зняв краватку і пішов у багнюку мене шукати. і не важливо, чи ця багнюка на Майдані незалежності, в Маріїнському парку чи у рядах беркуту.
я хочу прийти до Церкви і почуватися в Криївці. де мене нагодують, дадуть ліки чи просто тряхнуть за плечі, щоби я не замерзла на морозі і не загинула. та просто хочу, щоби Євангеліє, яке чую в храмі, було живим, а не теоретичним. Хочу, щоби сіль не втрачала сили, а світло не ховали під ковдрою.
я не вірю пасторам, які вирішують, йти на майдан чи ні, на братерських радах, протягом багатьох днів і годин, вираховуючи політичну доцільність такого кроку чи сповзаючи під лавку після чергового дзвінка Ані Герман. мені такі пастирі не-по-трі-бні.
Сьогодні я готова довіряти та йти за тими, хто серед ночі стане між беркутом і людьми. ціною власного комфорту, власної безпеки. Бо пастир віддає душу свою за людей своїх. голос такого Пастиря я хочу чути й надалі.
"Злодій тільки на те закрадається, щоб красти й убивати та нищити. Я прийшов, щоб ви мали життя, і подостатком щоб мали.
Я Пастир Добрий! Пастир добрий кладе життя власне за вівці.
А наймит, і той, хто не вівчар, кому вівці не свої, коли бачить, що вовк наближається, то кидає вівці й тікає, а вовк їх хапає й полошить.
А наймит утікає тому, що він наймит, і не дбає про вівці".
(Від Івана 10:10-13)
п.с. Цим фото чи посиланням на служіння на майдані пастора Ральфа Хаски та лютеранської церкви Святої Катерини в жодному разі не хочу протиставити його іншим. спробую тут, перед усім для себе, позбирати дайджест того, що мене найбільше вразило і доторкнуло на євромайдані християнському. тому продовження обов'язково буде. про тих, хто для мене і моїх друзів став прикладом християнського служіння, а також кейсом "нової євангелізації" - не на словах, а на ділі.
п.п.с. друзі, якщо ви маєте цікаві посилання, фото, статті чи відео інших добрих прикладів, прошу ділитися. бо я також можу не все бачити і чути, а бачити і чути якнайбільше доброго ну дуже зараз хочеться! ;)