... не знаю що це ... і для чого ...
ЗЕМНЕ ЖИТТЯ НЕ РАЗ НАГАДУЄ КВІТКУ, КОТРА ВЕЛЬМИ ПОТРЕБУЄ ЛЮБОВІ ІНШИХ - ТІЄЇ ЦІЛЮЩОЇ ВОДИ, БЕЗ КОТРОЇ ЇЇ НЕПОВТОРНЕ ІСНУВАННЯ ПРОСТО СОХНЕ ...
Дивно побудоване життя … але воно є … і воно наше …
Знаєте, не збираюсь щось спростовувати … щось стверджувати … щось на мене найшло … розкажу дещо …
Закінчила школу, коледж, інститут, вже незабаром аспірантуру …
Мені не має нащо жалітись … фактично все, що мені необхідне на даний момент я маю … завдяки батькам і собі … за це їм велика вдячність ….
Маю не значну кількість друзів … І ціную їх та дуже люблю ….
Інколи подобається, що інші мають їх багато, але придивившись до них зблизька бачу, то не друзі…
У слово друзі розміщую інший смисл … прагну від них і від себе зовсім іншого …
… Чомусь створила свій сайт з фото … не чомусь … а тому що познайомилась з хлопцем, він у нього був і я теж собі вирішила його створити … на ньому мала можливість висловлювати все що хотіла і як хотіла, він перетворився більше з сайту фото на сайт-форум … Про його існування й досі знає лише 10-15 людей … Дивно з сайту життя він перетворився у сайт дописів кохання, а з часом сайт Розчарованої Квітки …
… Всі підтримували мене у моєму коханні, у моєму розчаруванні, у моєму не бажанні щось розуміти … у моїх сльозах і т.д. …. Пам’ятаю, як довідалась, що він попав у реанімацію, то руки трусились, на очах були сльози … проводила пару … подруга ходила зі мною у церкву молитись … Це було, … людина не оцінила того … До останнього вірила, що щось було, але зараз навіть бажання не маю до цього повертатись … я зовсім перекреслила цю сторінку свого життя … це було не кохання, а ілюзія … Можливо інколи мені гірко від цього, але нічого нема …. І добре, що не було ….
… Майже паралельно створила свій ЖЖ, в якому були лише дві замітки … не заходила у нього зовсім … але потім чомусь наглянула … спробувала щось писати … в основному чомусь негативне … але було і кілька позитивних дописів … спробувала приєднати кількох друзів … і вони відповіли взаємністю … не знаючи мене зовсім і не просячи нічого в замін … декілька людей добавили і мене, кілька просто заради кількості, решта впевнена є справді дуже хорошими, добрими і чуйними людьми, що відчувається з їхнім дописів …
… Хочеться так і сказати, Я СИЛЬНА … Я ПЕРЕЖИЛА ЦЕ … Я ЖИВУ ДАЛІ …. але інколи здається зовсім не так ... ми ховаємо під маскою зовсім інші почуття ... інколи цього просто не зрозуміти ...
... Я мушу зникати напевне з цього ЖЖ.....
… Під час навчання в інституті багато з подруг повиходили заміж, створили сім’ї … мають навіть вже і по двоє дітей … кожен кував своє щастя як умів і як виходило … Була одна пара, чудова подруга, чудова людина і її хлопець … Вони зустрічались під час 4 і 5 курсу нашого навчання … його батьки були проти стосунків … але вони все-таки боролись з цим … і після закінчення 5 курсу у серпні вони розписались … я була свідком … Їм було не легко … не було де жити … робота була ще у кожного хитка … але якось вони давали собі раду … і відверто всі тішились тому … Проживши два роки разом вона завагітніла, а він каже - роби аборт, дітей нам ще не треба … ми не готові до цього … Ці слова були як грім серед ясного неба для неї … вона так хотіла дітей … Аборт або ми розходимось - обирай … Ситуація виявилась критичною, не хочу вдаватись у деталі … був пізніше навіть вибір між життям дитини і перериванням вагітності … Але дякувати Богу, все обійшлося … Всю вагітність вона була сама … сама давала собі раду … йому навіть важко було продуктів їй купити і принести … вона до останнього майже ходила на роботу … Пам’ятаю як я з нею гуляла у неділю … ми добре перекусили, пройшлися по двох кафе, ще й дощ падав … а зранку в понеділок 13.08.2007. отримала СМС: хлопчик, 3800, 54 см. Потім довідалась, що вона цілу ніч сама мучилась удома і лише під рано подзвонила йому і він її завіз у лікарню … Далі трохи приходив … його батьки і він забирали її з лікарні … все як має бути!!!! … його батьки помагали … але він … її мама й досі звинувачує її у тому, що вона не могла зберегти сім’ї … а його слова - то твій вибір - завжди звучать у її голові!!???
Зараз малий такий гарненький, такий милий … такий чудовий … просто красота … Однак її рани ніяк не загояться … «Олюся, я всі вихідні ходжу чуть не плачу так мені зле через саму себе, через свої думки які прокручую чомусь знов і знов ... святкові вихідні проходять найтяжче ... чому мене дістає, що людина, яка з самого початку не хотіла дитини, вже більше двох місяців нею не цікавиться ... адже це логічно... але чомусь болю від того не менше … і нікому такого не розказати … бо вже давно треба було викинути з голови, а воно не викидається і все … я в такі дні тримаюся … тяжко особливо на свята і вихідні ...і дійсно думала що він буде все-таки хоч інколи ним цікавитися після того як нарозказував мені як він його любить»
… Знаю, як це важко … однак моїми словами тут не зарадиш так просто … важко щось радити і щось коментувати, мені вже все так теж набридло … хочеться зникнути ... але ... завжди є купа але .... все буде добре ... мусить бути добре і найкраще ...
... Кажу їй ПЕРЕСТАНЬ ЖАЛІТИ ЙОГО І СЕБЕ ... Ти у певній мірі знала на що йшла, просто думала, а може все буде не так ... але людина по своїй суті складна істота ... і підла ... здатна на все ... і у першу чергу завжди шукає вигоду для себе ...
Я впевнена, що у неї все буде добре … просто треба докласти зусиль … їй є для кого жити … син … і це вартує перебороти себе…
... Ще не пройшло достатньо часу … але чим більше ми думатимемо про минуле … тим більше воно нагадуватиме про себе …
... ТРЕБА ЖИТИ ДАЛІ …