тиждень миру
у понеділок у світі розпочався тиждень молитви за єдність християн, який у Києві закінчиться завтра о 17 годині спільною молитвою всіх християнських конфесій у храмі св. Василія Великого на Львівській площі. ще минулої неділі ми з hudozhnytsya влаштували екуменічний сеанс розвіртуалення. з моменту, коли я побачила Надійку на сходах нашої церкви, мала таке відчуття, ніби ми бачимося ледь не щодня. після Літургії ми поїхали додому, і не переставали говорити, розказувати, ділитися. проводячи Надійку до зупинки, ми з Даньом далі щось розказували і закінчилося тим, що майже навздогін маршрутці ми вигукували Надійці якісь побажання )))
моє нове місце роботи, яке ніяк не хотіло прийматися на минулому тижні, почало миритися зі мною само по собі, ніби без зайвих зусиль. хоча, підозрюю, це відбувалося зусиллями молитов моїх близьких....
у понеділок прочитала новеньку книжечку від Джоан Ролінг та А-БА-БА-БИ-ГА-ЛА-МА-ГИ "Казки Барда Бідла".
читаючи, намагалася зрозуміти відчуття Герміони, коли вона вперше побачила залишену їй Дамблдором спадщину. усміхнулася на Дамблдорові зауваження до "Казки про трьох братів" - він, виявляється, сам не вірив в існування дарів Смерті ))) так і напрошувалися слова "ну-ну..." відчувається, що вся книжка написана саме заради цієї останньої казки, тому чотири перших звучать місцями пафосно, місцями надумано, але мова Ролінг і стиль Морозова таки причаровують. особливо стосовно уміння називати певні речі, а також перекладати їх українською. ще з "Ордену Фенікса" я була в захопленні від зоологічного терміну "вибухозадий скрут", а тут від "Цибатого Цапа Ціцірки" просто шаленіла! інші заголовки не менш соковиті.
у середу нарешті дочитала "Діти Гуріна". розтягувала вже це задоволення як могла, і наприкінці не втрималася й проковтнула кілька розділів. сумна-пресумна оповідь, але мелодійна і прекрасна. слова переливаються з одного в друге, речення звиваються стрічками, сплітаються в полотно древніх-древніх подій. я не перша, для кого світ Толкіна дуже реальний - аж не віриться, що ельфів ніколи не було, а їхня мова - лише лінгвістична вигадка автора. на черзі найсмаічніший Толкінів твір - "Сільмаріліон". багато топоніміки, багато персонажів, від яких голова йде обертом, та від того ще приємніше зустрічати вже знайомі. це як гра з автором у хованки )))
у четвер почала читати подаровані Миколаєм "Листи Никодима" Яна Добрачинського. яка благодать віє з цієї книги. прочитала поки що тільки три перших листа. дуже подобається занурюватися в ранні євангельські часи, читати про Івана Хреститиля, Никодима... перша зустріч Никодима з Ісусом, його опис Спасителя. мала відчуття ніби п"ю після довгої спраги якийсь дуже смачний напій і не можу напитися. хоча це порівняння дуже бідне.
увечері того дня ми з Даньом ходили до театру на "Дуже одрежного таксиста". як я люблю театральні комедії!!! тим більше такі - комедії помилок, де всі вже так забрехалися, що самі повірили в свою брехню, а глядачеві тільки й лишається, що сміятися з абсурдних ситуацій, до яких доводить брехня.
а сьогодні Даньо подарував мені трошки весни - перші нарциси, жовті, ніжні, тендітні. вони справді пахнуть весною!!! Даньо розказував, що натрапив на них випадково, а жіночка, яка їх продавала, сама дивувалася з того, що вони в неї так рано розквітли )))